40. Юра

Я не думав, що вискажу все отак. Але саме сьогодні остаточно впевнився, що це саме те, чого я хочу.

Стискаю долоню Ніки, але знову дивлюсь на Мілу.

— А я? — питає Міла нарешті. — У вас же зʼявиться дитинка? Дорослі завжди заводять дітей, як одружуються. 

— А чим одна дитина завадить іншій? — відповідаю питанням на питання. — Я люблю тебе, доню, це не зміниться.

— Ну може і нічим. У мене буде братик чи сестричка. Краще сестричка, як у Юлі. Вони граються разом. А хлопчики, вони противні, — роздумує вголос Міла. — Піду, певно, подзвоню Юлі, скажу, що ви одружуєтесь. Я підозрювала, що щось таке може статися… — вона дістає телефон і йде від нас назад до будинку.

Я нарешті переводжу погляд на Ніку. 

— Якось в мене все не так красиво вийшло, як хотілось би, — зазираю їй в очі. 

— Тобто, це так називається? — вона впирає руки в боки. — Не так красиво? А мені сказати, що в тебе є якісь почуття — не треба? 

— Так я ж сказав… От. Щойно. Хіба ні? — питаю здивовано. — Чому ти злишся?

— Ти сказав це Мілі. Може ще комусь казав. А я дізнаюся останньою! — вона чомусь обурена. Хоча я ж нічого поганого не зробив. 

Я переплітаю наші пальці і цілую її долоню. 

— Ну але ж дізналась. Чи ти не хочеш за мене? — зазираю їй в очі. 

— Мене ніхто ж і не питав, здається, це питання вже вирішене, — каже вона. — Навіть права відмовитися мені не залишили. Але ж це все було без почуттів. Тепер все змінюється? 

— З мого боку все давно змінилось, — кажу, не відводячи погляду і подаюсь вперед, торкаючись губами її губ. Якщо вже зараз відштовхне, то відштовхне, але ж я знаю, бачу, що вона теж до мене відчуває щось більше, ніж просто потяг. 

НІка відповідає. Її реакція це щось інше, ніж у всіх жінок, яких я знав. Це  і заводить, і одночасно вселяє в груди якесь відчуття безкінечної ніжності до неї.  

Решту дня ми проводимо в якомусь дивному очікуванню. Кожен дотик — це іскри. Напруга між нами росте. Здається, дочекатися, поки Міла втомиться і піде спати — це окремий вид катувань. 

Дівчата займаються кошеням. То купають його, то носяться з пухнастим рушником, і щось там щебечуть до нього, то знову годують. Долучають мене до вибору всіляких речей з сайту зоомагазину. Скоро в цього кота буде купа речей — навіть не знаю, чи потрібні вони такому крихітному клубочку шерсті. 

Хай ще миски чи корм. Але будиночок? Він йому точно треба? Але Міла впевнено наполагає, що її Рудик без такого будиночку не зможе нормально рости. 

До вечора вона з цим котом нарешті втомлюється і навіть лягає спати о десятій, хоча зазвичай йде в ліжко десь опівночі. Кіт спить з нею, на диво. Видно, відчуває, що якщо не буде біля Міли, то може тут і не залишитись.

Хоча навіть я знаходжу в ньому щось миле. Але я не буду в цьому їм зізнаватись.

— Нарешті тут стало тихіше, — кажу, обіймаючи Ніку за плечі. — Хочеш, зроблю тобі масаж, ти з тим котом сьогодні певно замоталась.

— Та так… один масаж ти мені заборгував, — каже вона. Змушує згадати, як її пальчики масували мою голову і плечі в мене в кабінеті. Це одночасно викликає і посмішку і прилив бажання. 

— Ходімо, — переплітаю наші пальці і веду її до сходів на другий поверх. 

Коли заходимо в спальню, я знову торкаюсь її щоки однією рукою, а іншу кладу на талію. 

— Ти така красива…  — шепочу їй в губи.

— Дивний початок масажу, — відповідає вона, притискаючись до мене всім тілом. Запах її забивається в легені, туманячи думки, як наркотик. 

— Кохаю тебе, — повторюю вже наодинці, подаючись вперед і торкаючись губами її губ. 

У відповідь чується якесь мурчання. Певно, це означає, що вона теж мене кохає? Нема коли розбиратися, бо момент, якого ми так чекали цілий день, нарешті настав. 

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Також буду вдячна за сердечко книзі і коментарі!