39 Ніка

Мале, нещасне і брудне. До шприца воно нарешті присмоктується. І з жадобою випиває цілих п’ять кубиків молока. Жалібно нявкає, а потім засинає у  Міли на руках. 

— Його б викупати, — кажу я, помічаючи ще якийсь реп’ях на круглому від молока животику.

— Воно злякається. Воно тільки заснуло, — відповідає Міла. 

— Прямо як мале дитя, — погоджуюся. — Ти поки зроби йому ліжечко з якоїсь старої коробки, я, здається, бачила в комірчині щось від овочів. 

Міла киває, і обережно несе свого знайду з кухні. 

Настав час поговорити з Юрою. 

— Куди можна його подіти? — питаю, ставлячи чайник. 

— Думаєш, вона тепер дасть нам кудись подіти? — він закочує очі. 

— Не дасть, — погоджуюся я. — То ти не проти його залишити? 

— Я проти, але мала мені цього не пробачить. 

— Я вже казала, який ти чудовий тато? — питаю, беручи його за руку. — Я правда захоплююсь тобою. До цього думала, що тільки мій такий ідеальний. 

— Все одно, якби я був сам, то я б цього не дозволив, — він ледь стис мою долоню в своїй. — Думаю, це ти на мене так вплинула. 

— Я? Чим? 

— Просто ти дуже добра, — він торкається моєї щоки вільною рукою. 

А потім раптом схиляється і цілує мене. І це правильно. Мені залишається лише покласти руки йому на плечі і стати навпочіпки. Так зручніше. Губи сплітаються в танку. Це навіть не пристрасть. В мені вирують якісь значно глибші емоції. Бажання стати в цю мить ближче до нього. Розчинитися в цьому поцілунку і теплі наших тіл. Жар приходить пізніше, разом з тягнучим відчуттям бажання в животі. 

Але ми відступаємо одне від одного, пам’ятаючи, що Міла десь поруч. 

— А що як Міла побачить нас, — питаю, долаючи нестримне бажання вткнутися носом кудись йому в груди і жадібно вдихнути його запах. 

— Міла все ж не така крихітна, що тут такого… 

— Але ти її тато. Її герой. А я не мама, — кажу я нарешті. — Вона може ревнувати. 

— Ти вже, здається, їй ближча за маму, — він зазирає мені в очі. — Вона приймає тебе, я ж бачу. Ти теж маєш це бачити. Думаю, від тебе вона за цей короткий період отримала більше тепла, ніж за весь час від Малії, поки та була з нами. 

Я все ж лізу до нього  в обійми. Це так прекрасно відчувати його всім тілом. Обвивати руками його потужний торс. І не забороняти собі думати щось гріховне про нас. 

— Рудик спить, — чую з коридору і відступаю на крок від Юри.

Щоб він не казав, але мені лячно. Я не знаю, як пояснити дитині, що між мною і її татом виник якийсь зв'язок. 

— Це добре, — киває Юра. — Міло, нам треба з тобою дещо обговорити. 

— Ви ж не збираєтеся здати Рудика в притулок? — мала насторожено дивиться на нас. — Я хочу щоб він залишився. 

— Ні, Ніка дуже постаралась пояснити мені важливість цього… кота для тебе. Так от, я збився… Міло, я хотів сказати тобі дещо. Ніка мені подобається. Ні, не так, я кохаю Ніку, — додає він, поглянувши мені в очі, але потім переводить погляд на малу. — Я розумію, що тобі це може бути незвично, але дуже сподіваюсь, що ти не будеш проти… 

— Тобто ви одружитеся, як і казала бабуся? — уточнює Міла. 

— Ну, я ще не робив Ніці пропозицію, але заяву ми все одно подали… Якщо вона погодиться на не фіктивний шлюб, якщо прийме цю пропозицію… То так, думаю, ми одружимось. 

Я шоковано його слухаю. Тобто він мене кохає? Зараз, здається, більше тут здивована я, ніж Міла. Він що мені ще й справжню пропозицію зробити зібрався? Хочеться його стукнути чимось. Бо чого це я про його плани і почуття дізнаюся останньою??? Але заради дитини треба тримати обличчя і вдавати, що я все знала. 

Я замираю, чекаючи вердикту Міли. Бо якщо вона зараз скаже, що не хоче собі мачуху, то все посиплеться, так і не почавшись.