35. Ніка

Слова Міли мене вразили. Ми з нею спілкуємось досить поверхнево. Вона не демонструє неприязнь. Але, виявляється, все ще чекає маму. Я пів дня обдумувала, чи моя це справа. Лізти в родину Юри? Але з іншого боку, я вже і так тут. 

— Можна особисте питання? — кажу обережно, коли Мілка вже побігла в свою кімнату. 

— Можна, — киває він. 

— Міла взагалі не спілкується з матір'ю? Ти заборонив їм це? — є такі чоловіки. Обрубують жлорстко. Щоб зробити боляче колишній. А стражадбть діти. 

— Малія втекла від нас, не залишала контактів. Я б не був проти, якби вони спілкувались, Мілі дуже не вистачало мами всі ці роки. Але  я ж не можу її змусити з нею спілкуватись, — він зітхає. 

— Як шкода. Я сама залишилась без мами рано. Але це… Це був не наш вибір. А тут таке, — чомусь очі починає щипати. — Вона ж мала б любити власну донечку. Таке принцесу… 

— Я теж дуже довго задавався цим питанням, — зізнається Юра. — Не розумів, як так могло трапитись, бо я б не зміг так вчинити. Я і до сих пір не розумію. Так, у нас з Малією були проблеми в стосунках. Але ж Міла тут ні до чого. 

Я дивлюсь йому в очі крізь пелену непрошених сліз. Намагаюсь проморгатися. Злість за його брехню з орієнтацією. І спроби мене облапати давно минулась. Залишилось просте співчуття до цієї маленької родинної трагедії. 

— Міла по-своєму переживає це все. Але вона у тебе дуже хороша дівчинка, а ти чудовий тато, — кажу, підходячи ближче. Юрі, певно, теж непросто в цій ситуації. 

— Все одно я багато працюю, мама має рацію, що Мілі не вистачає чогось. Ця ситуація знову показала, що я не зміг замінити Малію. Вона все одно про неї думає.

— Зате ти тепер знаєш, що вона не схиблена на кар’єрі телезірки, — кажу, намагаючись якось розбавити атмосферу. 

— Може, краще б вона хотіла карʼєру, це принаймні можливо втілити так чи інакше, — відповідає він. 

Розумію, що ми зовсім близько. Але ця близькість якась тепла. Зовсім не та, що раніше. Знову дивлюсь Юрі  в очі. Вони темні, якісь незвичайно глибокі. Зараз він не недосячжний продюсер, а просто втомлений батько. 

Він торкається моєї долоні своєю, не відводячи погляду. А іншою рукою торкається моєї щоки. Не поспішає, просто дивиться на мене. 

І я майже хочу, щоб стався поцілунок. Навіть примружую очі. І затамовую погляд. 

Він подається вперед, аж раптом….

— Романтика скасовується! — бурчить тато. — Годі лізти до моєї донечки своїми лаписьками!

— Ми взагалі-то зустрічаємось, — Юра насуплюється. 

— І вчора подали заяву до РАЦСу, — нагадую я. — Я тобі показувала офіційний прес-реліз.

— Але це ще не одруження! — впирається тато.

— Ми і не діти, ясно вам? Взагалі, Ніко, що як нам кудись поїхати на вихідні?  — пропонує раптом. — Візьмемо Мілу, поїдемо втрьох. 

— І залишите мене з цією мегерою? — батько відразу якось підбирається. — А ви знали, що вона в суп кладе два лаврових листка? В суп! Його неможливо їсти після цього. 

— Ну от разом тут щось потренуєте… Суп там, — закочує Юра очі. 

— Я просто помру з голоду. Варити самому цей Гітлер в спідниці мені не дозволяє. А їсти її помиї, — він зазирає в холодильник. — Оце от що? Котлета? — бере, надкушує і примружує очі від задоволення. — Жахлива котлета! — дожовуючи заявляє він. 

— Варіть вдвох, як варіант. Хоча не видно, що вам не подобається. Здається якраз навпаки, — не може Юра стриматись і каже це вголос.

Я тільки закочую очі. Тато в своєму репертуарі. До цього йому неправильно ставили крапельниці і давали неправильні ліки. Правда, наша дільнича медстастра не була такою гострою на язик, як Роза. Тож, певно, і розслабився. 

— А це чудова ідея, поїхати кудись, Мілі буде корисно, — змінюю я тему. — Тату, ти ж не будеш заперечувати, що дівчинці треба на природу і відпочинок. 

— Ой, та їдьте. Я що, маленький? — зітхає він. — Переживу якось цю мимру і її котлети, — бере ще одну. — Може, не такі вони й кепські. Принаймні я ще ними не отруївся.  

***

гортай далі, там продовження ------------>