28. Юрій

Заходжу всередину і йду до адміністраторки, чи хто вона така, хто її зна. Вдягнена майже як стриптизерка, панчохи точно як у стриптизерок, і довжина спідниці теж. 

Кладу їй на стіл купюру і кажу:

— Десь тут у вас цей чоловік, — показую фотку ведучого на своєму телефоні. Може ще пощастить і вона його не знає, саме як ведучого. — Я хочу його забрати, це мій друг. 

— Ми не видаємо клієнтів. 

Кладу ще одну купюру.

Вона змітає купюри кудись вниз.

— Сто п’ята кімната, — каже тихо. 

— Дякую, це який там  поверх? Куди мені йти? — озираюсь. Я в таких місцях не буваю, гидую. 

— Перший, направо, — закочує очі. — Але він зайнятий, може вам поки підібрати розвагу? 

— Я маю його забрати, — кажу.

— Ви якийсь занадто напружений. У нас чудовий массаж.

— Може, наступного разу, — вона мене дратує, але я не можу їй хамити, ще вижене, а я маю забрати Сергія, це головне. — Дякую.

Все ж йду по коридору, поки вона не продовжила розмову. Швидко знаходжу сто пʼяту кімнату, стукаю.

— Сергію, це Юрій! — кажу достатньо голосно. — Виходь, нам час їхати! 

З-за дверей чути обурений чоловічий тенор:

— Який ще Юрій? Ти не казав, що ти тут з другом. Ти мені зраджуєш, Серджіо? 

Я дивуюсь, виходить, Сергій там що, з мужиком? До такого життя мене не готувало. 

Двері прочиняються, в проймі Сергій в футболці, але без трусів. 

— Шеф? — питає, вирячивши очі. 

— Ти, бляха, знущаєшся з мене? — обурююсь, власне, що мені ще залишається. 

— Слухай ти, шеф! — з-за плеча Сергія визирає якийсь нафарбований транс. — У нас з Серджіо все серйозно, що він там тобі обіцяв я не знаю, але я тобі його не віддам.

— Що? Не віддаси? — вирячаюсь на цього мужика. 

Той сприймає мій подив по-своєму. Вистрибує в коридор, посуваючи Сергія собі за спину. 

— Думаєш, як у тебе є бабло, то можеш встановлювати свої правила? — питає роздратовано. — Забирайся звідси. 

— Сергію! Ти обдовбався, чи що? — ігнорую мужика, звертаюсь до свого ведучого. 

— Валіку, заспокойся, — бурмотить Сергій. — Це мій роботодавець. Між нами нічого нема. Чесно. 

— Ти його, значить, примушуєш? Користуєшся службовим становищем! — продовжує наступати Валентин. 

— Та бляха, між нами нічого немає, тобі ж сказали! — обурююсь, хіба я схожий на гея? 

— Так то і нема, якщо аж сюди приперся забрати його! Хлопці! Тут декому не доходить! — з кімнати навпроти виходять ще якісь хлопці. Сергій стоїть червоний, мов мак, і не знає, що сказати. Всю його рохвалену ідеальну дикцію відібрало. 

— Сергію, бляха, я ж через твою репутацію прийшов, ти нащо сторіс викатив? — взиваю до його здорового глузду.

— Це Валік…

— Так! Бо я втомився бути в тіні! Втомився, що ми маємо ховатися мов ті щури! І виявилось, що не дарма це зробив, твій коханець сам прилетів одразу! Мужики, він у мене Серджіо відбиває! 

— Який ще нафіг коханець, бляха, та він на мене працює! — повторюю, підвищуючи голос і хапаю Сергія за запʼясток. — Ми йдемо!

Коло навколо нас стискається. Виявилось, що за ці пару хвилин хлопців стало більше в коридорі. Хтось дістав телефон. 

— Ми підемо, я тільки штани візьму, — белькоче Сергій. — Всім треба заспокоїтися. 

Він протискається назад у кімнату. 

— Ну що, поки Серджіо нічого не бачить, поговоримо як чоловіки? — Валентин підходить до мене впритул. 

— Я на відміну від тебе нормальний, у мене є дівчина, наречена! — кажу. 

— Тобто я ще й ненормальний? — кулак летить мені в скроню з блискавичною швидкістю. 

Я цього не очікую і не встигаю зреагувати. Хапаюсь рукою за обличчя. Бляха, боляче!

Завжди нормально ставився до геїв, бляха, але цей мене вивів! Кидаюсь на нього, але не тому що він гей, а тому що гад він! І бʼю у відповідь. 

Відразу утворюється тиснява, але на щастя охорона діє швидко. І через хвилину Валік з розбитою губою опиняється  в одному кінці коридору, а я з Серджіо, тьху, Сергієм, в іншому. 

— Ходімо! — кажу і веду його до виходу…

***

гортай далі, там продовження ------------>