27. Ніка

Олена Григорівна не полінувалась прислати за мною машину. Певно дуже переживала, щоб я не передумала їхати. 

У вітальні на мене чекають двоє. Свекруха, так би мовити, і ще одна жінка. Обидві роздивляються мій одяг буквально з ніг до голови. 

— Жахливо, — видає незнайомка свій вердикт. 

— Ніко, знайомся, це Таісія Іванівна, наш сімейний стиліст. Спеціаліст від бога. Вона тебе нарешті навчить одягатися. 

— Ну я ніби вмію… Юрі все подобається, — кажу несміливо. Заперечувати їй занадто активно я наміру не маю. 

— Юра, здається, спеціально хоче вивести мене з себе, — вона ледь насуплюється. — Але нічого, ми з цим розберемось. 

— Не може йому подобатися цей жахливий масмаркет, — додає ця Таісія. — А я одягаю всю родину. І Малію його одягала теж. В моїй сукні вона була на врученні “Золотої лози”

— Не нагадуй мені про цю вертихвістку, мила, — каже Олена Григорівна, насупившись ще більше. 

— Вибач, — та киває. — Це було дуже нетактовно з мого боку. Вона завдала стільки горя родині. Але зараз у нас нова наречена. Тут ми не припустимось попередніх помилок. Ну що ж, НІко, почнемо. 

Наступну годину я слухаю лекцію про моду, одяг і стиль. Паралельно обдумуючи хто ж ця Малія така, що вони так її не люблять. Якась з дівчат Юри? 

Після лекцій приходить час каталогів. Але не для того, щоб запитати мою думку, а для того, щоб показати мені пальцем наочно, що з чим треба носити. 

— Та навіщо це все? — не витримую я. — Це ж повне оновлення гардеробу. 

— А ти як хотіла? — Олена Григорівна здіймає брови. — Ти входиш в поважну родину. Ми еліта і постійно під прицілом обє’ктивів. Наша невістка має відповідати цьому статусу. 

— Невістка? — дивуюсь я. — Ми ж просто зустрічаємось з Юрою. 

— Юра сказав, що скоро весілля, — вона уважно дивиться на мене. — В сенсі "просто зустрічаєтесь"?

— Я.., — я навіть не знаю, що сказати. Що він там їм нарозповідав, а мені не додумався повідомити. — Я думала, то він щоб мого тата заспокоїти освідчився… Тато у мене нервовий. А він живе зараз з нами, —  на ходу придумую хоч що-небудь. 

— А де твоя обручка? — вона дивиться на мої руки. — Він що, не подарував обручку? 

— Ну от я і подумала, що все це не серйозно, якщо обручки не було, — кажу я. — ВІн мені там з дроту від шампанського змайстрував… 

— Ох, як романтично, — усміхається  Таїсія. — Але ж сподіваюсь, ти не будеш носити дріт на пальці?

— Ну звісно ні, я ж не думала, що він так екстравагантно вирішує нашу долю…

— Абсолютно безвідповідальний чоловік, — здається, Олена Григорівна мені повністю вірить. — Це так на нього схоже. А він ще обурився, що Гриша бере на себе частину роботи  в студії. Що можна чекати від людини, яка під час освідчення навіть обручку не мала при собі? 

Мені від її слів стає чомусь гірко. Таке враження, ніби вони Гришу люблять більше, ніж Юру. 

— Але в цьому є і плюс! — несподівано плескає в долоні Таїсія. — Ми зможемо підібрати ідеальний дизайн обручки під новий образ Ніки. 

Вона комусь наказує принести ювелірні каталоги. Я ж сиджу і думаю, що Юра отримає від мене увечері. Ми не домовлялись на шлюб. Я взагалі не знала про нього! Так справи не роблять! Мене тут крутять-вертять, мов ляльку, слова поперек сказати не можна, вирішують одягнути, як їм заманеться. А виявляється, я в статусі “наречена” навіть не підозрюючи про це! Цікаво, він вже повідомив їм дату нашого весілля, забувши попередити мене і про це? 

***

гортай далі, там продовження ------------>