25. Ніка

Ранок починається з лементу внизу. Голос тітки Рози чутно навіть у нас в кімнаті. 

— Ірод старий! Де він? Сховався, мов щур, в себе в кімнаті? — голос наближається до нас по коридору. Потім чути гуркіт. 

— Що там відбувається? — насуплюється Юра. 

— Зараз і перевіримо, —  я зістрибую з ліжка і несусь  в коридор, Юра йде за мною. 

“Старий ірод” в цьому будинку може бути тільки один. 

Бачу Розу біля татових дверей. Вона стукає туди, але тато не був дурним, певно, замкнув замок. 

— Що сталося? — питаю я. 

— Вгамуйте цю дурепу! — чую з-за верей. — Мені не можна нервувати. 

— Розо, що він зробив? — питає у жінки Юра. 

— Ви кухню бачили? — вона повертається до нас. 

— Та ніби вчора ввечері все нормально було, — відповідає Юра. 

— Він же чайник розібрав! Всюди наляпав якоюсь гидотою, стільницю пропалив! Шкідник! 

— Я його поремонтував, невдячна шкапа! — відповідає тато з-за дверей. 

— Ми ж домовлялись, що майстерню зробимо, — насуплюється Юра. 

— Ви йому ще й майстерню пообіцяли? — Роза впирає руки в боки і повертається до нас. — Ви не розумієте, з ким маєте справу. Він же будинок спалить! 

— Але чайник працює! — вигукує тато з кімнати. 

— Ходімо поглянемо, що там, — пропонує мені Юра. 

Тут він має рацію. Треба розбиратися з ситуацією, бачачи повну картину. 

Кухня зустрічає запахом паленої електрики. Чайник стоїть на своєму місці, але поруч з ним валяється якась пластикова деталь. 

— Він цю кнопку у сміття викинув, — повідомляє Роза. — Хотів приховати наслідки злочину! А от витерти стіл — не додумався! Чим його тепер відмити? 

— Так, тут ніби буревій пройшовся, — киває Юра і підходить до чайника. — Щось мені стрьомно його вмикати. Раптом током шибане.

— Або вибухне, — додає Роза. — Хтозна, що той дурень там накрутив вночі. 

— Ви як діти малі, — я клацаю чайником. — Тато професіонал, він всім завжди ремонтував електроприлади і ніхто не жалівся. Праску може поремонтувати, пральну машину чи навіть мікрохвильовку, — мені за тата навіть образливо. Так, працює він не завжди охайно. Канфіоль свою розкидає, іноді плями залишаються, але все що стосується приладів — там працює ідеально. — І кнопка ця зовсім не від чайника, — додаю, покрутивши в руках чорний пластик. 

— Значить, він ще щось розібрав, — стривожено каже Роза. — Ваш тато мов стихіне лихо. Що мені тепер грати в слідчого, шукаючи який прибор виявиться зіпсованим наступним? 

— Але чайник ніби працює, — зауважує Юра, дивлячись на чайник, який схоже закипає, як і має. 

— А плямку цю можна приховати чимось, — я торкаюсь сліду від паяльника на стільниці. Скільки треба було докласти зусиль, щоб її зробити —  загадка. Залишити пляму на камені це треба мати талант. — Тато певно думав, що стільниці нічого не буде, якщо вона гранітна.  

— Ви маєте заборонити йому паяти на моїй кухні, — безапеляційно заявляє Роза. — Це моя територія! 

— Так, забороню, — киває Юра. — Я вже пообіцяв йому місце в гаражі. Треба його облаштувати. 

Нарешті конфлікт вичерпано. Можна спокійно поснідати. Я йду до тата, щоб його заспокоїти. 

— Роза вгамуваалсь, — кажу тихенько стукаючи. — І вона рада, що чайник знову працює. 

— Отак би і відразу. А то — викину, викину, — бурчить тато, відчиняючи двері. — Стара невдячна баба. Ото характер у неї, як її чоловік терпить… 

— А тітонька Роза не заміжня, — Міла теж визирає з дитячої. — Що за шум тут? 

— Не одружена? — бурмоче тато собі під ніс. — Воно  і не дивно… Хто таку візьме? Навіть з її пиріжками.

В цей момент мій телефон починає дзвонити із спальні. 

Бачу на екрані вже відомий непідписаний номер. Що вона за мене так вчепилась? 

— Доброго ранку, Ніко. Хочу нагадати, що пунктуальність — ввічливість королів. Чекаю тебе за годину у нас вдома, вчитель вже виїхав, — без переходів і реверансів повідомляє Юрина мама…

***

гортай далі, там продовження ------------>