23. Ніка

Міла щось писала в зошиті. Але коли ми з Юрієм заходимо, підводить очі. Бачу в них спочатку страх, а потім впертість. Я знаю таку впертість. Вона вроджена, або є, або немає. З такою впертістю дівчатка стоять біля балетного станка і крізь сльози розтягують і розтягуються. Кожного разу долаючи опір власного тіла. 

— Я хочу зніматися, тату, — каже вона Юрі. 

— Тобі рано зніматися, — вперто відповідає він. — Ти ще надто мала для цього. 

— А режисер сказав, що я ідеально підходжу для тієї реклами. Він навіть проби не дивися — побачив мене і відразу взяв. Я хочу вірити йому. 

— А може він побачив твоє прізвище, ти про це не подумала? — насуплюється Юрій ще більше. 

— У мене абсолютно нормальне прізвище. В паралельному класі теж є Краченко. Ніхто не каже, що він мій родич. 

— Більше ніяких зйомок. До чотирнадцяти. 

— Значить на ці мені можна? — вона хитро посміхається. 

— Ти хіба ще не знялась? — питає. 

— Зйомки тільки в середу, Ніка мене відвезе і забере, — все ж Мілі краще було б цього не казати. 

— Я забороняю. Хай візьмуть іншу дитину. Там же багато було учасниць. 

— Юро, та дозволь ти їй здійснити цю мрію, — не витримую я. — НІчого ж страшного не станеться. Просто хвилинний ролик. Я бачила сценарій — там у неї всього три слова. 

— Так, тату, будь-ласочка! 

Він підтискає губи.

— Та робіть, що хочете! Але якщо ти ще раз підеш на кастинг — я особисто зроблю все, щоб більше тебе нікуди не брали. Повір, я можу це зробити. 

— Дякую, дякую, дякую! — мала підхоплюється зі свого стільця і кидається обіймати Юру. 

— А далі ти маєш почекати ще пару років, обіцяй, — він зітхає і теж обіймає її. 

— Почекаю, — вона киває. Але я розумію, що навряд чи вона виконає цю обіцянку. Занадто багато запалу в ній. А Юра занадто її любить. 

Проте зараз я видихаю з полегшенням. Гроза минулась. Дитина щаслива. 

Я тихенько задкую, щоб не заважати їм з батьком. Згадую себе в дитинстві. Так само просилась в танцювальну школу. І репетиторів мені наймали і тренерів. Тоді я не думала, якою ціною батькам обходяться ці витрати. 

Я повертаюсь до вітальні. Справ у мене тепер дуже мало. Вдень заняття з дітьми. Ввечері навіть не знаю, чим себе займати. ЗВикла постійно тренуватися і працювати. А в цьому домі навіть вечерю готувати не треба — все робить тітка Роза. 

Через кілька хвилин до мене зазирає Юра. Я питливо вдивляюсь  в його обличчя. Переможцем я себе не відчуваю. По суті втрутилась в чужу сім’ю. 

— І що ти скажеш в своє виправдання? — зітхає. — Це моя єдина донька, Ніко. А шоубіз — страшне місце. Я це знаю, бо я в ньому зсередини вже купу років. Дівчинці там не місце. 

— Ви там як сатаністи, їсте маленьких дітей? — невдало жартую я. 

— Там жорстка конкуренція, конкуренти таке витворяють, ти навіть не уявляєш. Це актори, а не танцюристи, там все серйозніше. Плюс я вже мовчу про всякі кхм… Ти знаєш, що до дівчат можуть чіплятись на зйомках? Як це проконтролювати? Неможливо весь час бути з нею, кожну хвилину. Вона ще зовсім дитина. А це ще й чужа студія. 

— Ти міг дати їй свою, — кажу я. — Тоді б все було під твоїм контролем. А так їй довелося потай тікати з уроків і їхати з подружкою. 

— Тоді її б з першої ролі заклеймили татовою донькою. Думаєш, це пішло б їй на користь в цій сфері?

— А ти хіба не того й хотів? Щоб у неї зникло бажання мати з цим справу? 

— Я не хочу, щоб нашу ситуацію обсмоктували в медіа. Міла до такого не готова. Психологічно не готова, як ти не розумієш? А тепер не факт, що це не вспливе якось так, що над нею будуть знущатись. "Тато спеціально не зняв її у себе", вже бачу і ці заголовки. Вона заздалегідь в невигідній позиції.

— Як не крути — всюди погано. Мене теж будуть обсмоктувати в медіа. Кравченко просуває свою наречену, — намагаюсь змінити тему. 

— Ти доросла людина і можеш робити свідомий вибір. Вона — дитина і не може цього. Це був перший і останній раз, сподіваюсь, ви це запамʼятаєте з нею. 

— Гаразд. Як скажеш, — вирішую що краще не сперечатися з ним, бо ще передумає і щодо “першого разу”. 

— А, до речі, мама просила твій номер, я їй от півгодини тому відправив. Щось вона від тебе хоче. Головне — не розкривай нашу домовленість. 

— Може хоче просто ближче познайомитися? — я пригадую, куди я кинула телефон. Здається десь на дивані під подушками. 

— Поглянь, чи не написала, мені теж цікаво, що вона хотіла. 

Знаходжу той. Там справді повідомлення з незнайомого номеру. Цілий файл.

— Графік занять? — здіймаю очі на Юру. — Серйозно? І що тут?...

***

гортай далі, там продовження ------------>