18. Юрій

— Це мій кабінет, — кажу, насупившись. — Візьми кабінет поруч, там зам сидів раніше, а тепер кабінет порожній, бо зам по підбору талантів якраз пішов і я ще не підшукав  йому заміну. 

— Добре, піду тобі на поступку, хоча я не розумію, навіщо тобі займати найпросторніше місце в офісі, якщо ти там не буваєш. Скоро он одружишся, медовий місяць, дружина — не до роботи буде. 

— Бо я тут директор, — хмикаю. — Ти краще он за своєю дружиною слідкуй, як би вона на якогось молодого актора не запала, колись ходили чутки, я памʼятаю.

— А от про Стефу не смій нічого поганого говорити! Вона і так пів року на антидепресантах була, — Гриша теж насуплюється. — Не переходь на особистості, я ж не згадую, чим твоя “наречена” займається ночами. 

— Так ти сам перейшов перший, кажеш типу що мені буде не до роботи. Так от, не лізь до мене і я не лізтиму до тебе. Всім так буде краще. 

— Я з висоти свого досвіду кажу. Одруження і перший рік — найкращий період. А ти себе згадай, коли вперше одружувався. В хмарах витав. 

Бʼє по болючому. Це правда, я дійсно літав. І що з цього вийшло? Моя родина не згадувала мій перший шлюб до цього, це було негласне правило. І Гриша зараз опустився до цього… 

Я підтискаю губи, руки вже стиснуті в кулаки. Але нас перебивають:

— Юрію Віталійовичу, там кулінаристи просять додаткові півгодини… Вони щось там не встигли, буквально краплю. Це якраз час перерви. Але перерва година, тож мають встигнути переоформити і так… Якщо ви дозволите… — це моя помічниця каже, Настя. 

— Добре, хай, — кидаю їй. — І підготуйте кабінет для Григорія. Оцей, — киваю на кабінет поруч з моїм, той самий, порожній. — Гришо, йди з нею. Скажеш, що тобі там треба в тому кабінеті…

***

За малою приїжджаю пізно, хоча обіцяв заїхати до сьомої. Але Гриша зіпсував всі плани. Я тепер злий капець.

Коли заходжу до будинку батьків, бачу ідилю. Мама про щось теревенить по телефону, Міла читає паперову книгу. Оце вже дивина.  

— Привіт. Міло, ти зібрала речі? Ми їдемо додому, бабуся тебе ж попередила?

— А я готова вже. Бабуся купила мені книжку, ми сьогодні їздили в ТЦ, там якийсь книжковий фестиваль, — вона показує яскраву обгортку. — Моторошні історії… Ти сьогодні ввечері вдома? Чи кудись зібрався і мені знову з тітоньокю Розою бути? 

— Сама ти сидіти не будеш, не переживай, вдома тепер дуже навіть людно, — "аж занадто" — додаю подумки. 

— Ти ще когось найняв? Гувернантку, як і хотів? Думаю, це зайве, ми з тітонькою Розою чудово ладнаємо і спуску вона мені не дає. 

— Ні, до нас Ніка переїхала, ну та, з прийому, ти її вже бачила, — пояснюю. 

— Тасю, я перезвоню, — чую з-за спини маминий голос. — Юро! Як це "Ніка переїхала"? Ти не відмовився від цієї дурної ідеї? 

— Отак, переїхала, — кажу вперто. Тепер вона буде змушена відступити. 

— Що ж, — тон у мами стає майже переможним, як у людини, яка жене звіра в пастку. — Я можу оголошувати про весілля друзям? Ви вже подали документи на реєстрацію? 

— Ми не поспішаємо з цим. Самі вирішимо, коли і як це буде. 

— Ні-ні, — мама хитає головою. 

— Це моє життя, мамо, я сам розберусь, — переводжу погляд на доньку. — Міло, поїхали. 

— Ти не будеш соромити наш рід, Юро. І дівчину ту треба сюди, з нею мають позайматися вчителі, етикет, стилісти… Там багато роботи. Вона входить в дуже поважну сім’ю і має відповідати статусу. 

— Ви мені і так привалили роботи, коли брата відправили на студію. Дайте хоч з ним розхлебатися. 

— Навпаки. Гриша компетентний спеціаліст… 

— Який практично ніколи бізнесом не займався, — закочую очі. — Бачила б ти, що він там сьогодні влаштував. 

— Я в цьому не розбираюсь все одно, ти умисно відводиш мене від теми, — мама махаю рукою. — Ти ж не маленький на брата жалітися. 

— Я просто не хочу, щоб родинна справа загнулась. Хай би і далі гуляв по своїх закордонах на дивіденди…

***

гортай далі, там продовження ------------>