14. Юрій

Ми виїжджаємо дійсно дуже швидко. І опиняємось перед дверима їхньої квартири. 

— Ти тільки з ним не сперечайся, — каже Ніка. 

— А якщо він скаже "давай одружуйся на моїй доньці прямо зараз"? — вигинаю брову. — Теж не сперечатись? Мало що йому стрельне в голову…  — додаю тихіше.

— Ой, за це я  переживала найменше, — вона встромляє ключ в замок. — Тату? Я вдома!

— Доню, нарешті, де ти була? Чому так довго? — чую чоловічий голос з глибини кімнати.

І тут її батько виходить до нас в коридор і наші погляди зустрічаються.

— А це що що за секʼюриті? — питає чоловік років шестидесяти, опираючись на важкий ціпок. 

— Тату знайомся це Юра, мій наречений, — хоробро повідомляє Ніка. — А це Ігор Валерійович, мій тато. 

— Дуже приємно познайомитись, Ігорю Валерійовичу, — швидко говорю я, простягаючи чоловікові руку для рукостискання. 

Він не квапиться. В погляді бажання огріти мене ціпком. 

— І хто вирішив, що він — твій наречений? — питає нарешті. 

— Ми разом з Нікою вирішили, — відповідаю за Ніку. 

— Тобто в батька вже спитати не треба було? Я не кажу попросити прямо руки доньки, але і ставити мене перед фактом некрасиво. 

— Тату, ну так вийшло. Валентина Вікторівна вже приходила? Крапельницю ставила? — вона намагається змінити тему. 

— Ти не переводь тему! — тут же каже її батько. — Ти хоч не вагітна? — дивиться на Ніку уважно-уважно.

— Ні-ні, Юра продюсер, я буду виступати в його шоу…

— Я вже бачу довиступалась, — він знову оцінююче мене обдивляється. — Ну проходь… зять. 

— Дякую, — киваю. Не знаю, що ще йому казати, це все максимально дивно. Я ніколи в такій ролі ще не був. — Ми з Нікою хотіли запросити вас жити у нас. Бо Ніка погодилась переїхати до мене.

— Що ще  я пропустив? — він кульгаючи йде до кухні. — Ти мені казала, що пряцюєш нянечкою в садочку, а виходить увесь цей час няньчила цього… телесика? 

— Ні, тату. Звісно ні, що ти таке кажеш. Але погодься переїхати до Юри це чудова ідея, в нього квартира більша, просторніша,  у тебе буде окрема кімната, лікар завжди під рукою, і, — вона набирає повітря  в легені видаючи головний аргумент: — Мені не треба буде більше ходити в нічні зміни.

— А як же. Нічні зміни будуть тепер вдома в його спальні при живому то батькові! 

Я усміхаюсь. Чомусь ця фраза мене прямо веселить. Я б не відмовився, певно, від "нічної" зміни. 

— А ви хотіли, щоб вона завела стосунки вже коли ви померли? — не втримуюсь.

— Він мені категорично не подобається. Ще й смерті мені бажає. Не дочекаєшся! 

— Та я це фігурально ж… Навпаки… Що Ніці треба жити, вам треба жити далі. І вона вже достатньо доросла, щоб заводити стосунки.

— Для мене моя донечка завжди маленька! У тебе свої будуть, зрозумієш. 

— А у мене є донька теж, — кажу у відповідь. — Ну, вона ще мала, їй девʼять. 

— Тату, нам треба збирати речі, — каже тим часом Ніка. Вона діє швидко і професійно, поки Ігор Валерійович виказує мені свої фе, вже пакує його ліки. — Скоро ти оціниш всі переваги багатого життя… 

— Мені цей тип не подобається. Нам і вдвох добре жилось, не треба мені багатого життя, — бурчить він до Ніки, ніби мене тут взагалі немає. — Але… Вас без нагляду залишати не можна, — додає, подивляючись на мене. — Дітей він робити вже вміє. 

— А ви що, плануєте до нас в спальню прямо зазирати? — не втримуюсь. 

Ніка кидає на мене вбивчий погляд. 

***

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Також буду вдячна за сердечко книзі і коментарі!