12. Юрій

Як можна було додуматись поїхати сюди, в мене все ще не вкладається це в голові. Всі витріщались на неї там і це мене максимально взбісило. Я взагалі не памʼятаю, коли я злився так сильно, як сьогодні. 

Але найжахливіше не це. Найжахливіше те, що я тепер не хочу її з поля зору взагалі випускати. Воно ж притрушене, точно ще в якусь халепу потрапить. 

І тоді замість того, щоб знову напасти на неї, я пропоную їй відпрацювати борг.

— Ти поселишся у мене. Так батькам точно нічого не залишиться, окрім як відчепитись, — придумую раптом. — Це вже буде зовсім інший рівень, не просто приведу тебе на "оглядини". 

— Як моє проживання у тебе полегшить тобі життя? — скептично дивиться на  мене. 

— Від мене відчепиться рідня. Вони мене настільки дістали, що повір, я готовий і не на таке, — кажу. Поки що замовчую про те, що перед всіма родичами і знайомими батьків обʼявив Ніку нареченою. Якось пізніше скажу… 

— Я не можу жити в тебе, — Ніка потуплює погляд. — У мене зобов'язання…

— Ти ж казала, що в тебе немає дітей. Які ще зобовʼязання? 

— У мене, — замовкає, потім зітхає: — У мене тато-іналід. Я не можу залишити його без нагляду. Вибач. 

Я не очікував такої відповіді. Взагалі навіть не підозрював, що вона не сама живе. Хоча вона вже щось раніше говорила про ті зобовʼязання…

— Але ж ти залишаєш його коли ходиш на роботу? Може, будеш ходити до нього вдень, коли я буду працювати?

— Вдень я працюю, у мене дві групи і підготовка до гала-концерту в будинку культури. 

— Хіба ти не хотіла стати зіркою? — продовжую. — Ти маєш грати мою дівчину до кінця. Поки я не вижму з цього все, що мені треба.

Я наразі вже не дуже знаю, що мені дійсно треба. А от відпускати Ніку, щоб вона знов пішла десь крутити задом, не хочу.

— Ну, мій тато теж може переїхати до тебе, — вона ще нижче опускає голову, а голос стає все тихішим. 

— Якщо ти йому дійсно так потрібна… Що ж, я не проти, — киваю. В принципі, чому ні. Це дійсно доведе ще більшу серйозність наших стосунків перед усіма. — Але я не хочу, щоб хтось знав, що ми граємо. 

— Головне щоб не проти був він, — вона знову зітхає. — Він впертий… Майже як ти. 

— Це комплімент? — хмикаю. 

Ніка нарешті посміхається. 

— Дізнаєшся його краще і сам зрозумієш — комплімент чи докір, — каже стягуючи поли тонкої куртки. 

Я знімаю піджак і накидаю їй на плечі. 

— Сідай в машину, — відчиняю перед нею дверцята. 

— Ти найдивніший чоловік з усіх, з ким я знайома, — каже вона, роздивляючись мене з-під вій. 

— І що ж в мені такого дивного? — я вже заводжу машину, але мигцем поглядаю на неї. Все ж, вона дуже красива. І справа не в цьому макіяжі чи ще чомусь, це саме природна красота. 

Але Ніка придушує позіхання і мовчить. Певно запас її слів на сьогодні вичерпався. Ми рушаємо, і вже за кілька хвилин під тиху музику в салоні вона починає клювати носом. Вона взагалі коли спить? Вдень працює, вночі танцює. 

Адресу вона так і не сказала, тож я везу її до себе. Квартира зараз така порожня і тиха, коли тут немає малої, ну, хоча я звик до цієї самотності і порожнечі.

Проношу її на другий поверх, спить Ніка міцно, певно, зовсім вимоталась психологічно в гостях у моїх батьків, а фізично — на своєму шоу.

Не втримуюсь і кладу її в своє ліжко. Йду в душ, думаючи, що коли я повернусь, вона певно прокинеться і буде психувати. Але вона навіть не ворушилась, поки мене не було.

Я лягаю поруч і накриваю її ковдрою разом із собою. 

— Добраніч, — шепочу на вухо. Хоча може цього не треба було робити, щоб не розбудити її?...

***

гортай далі, там продовження ------------>