5. Ніка

Він дуже дивний. Настільки, що я навіть не намагаюся його зрозуміти. Замість того відчуваю наростаючу тривогу. Хіба до батьків їдуть з дівчиною, яка виглядає, мов та простититутка? 

А раптом він везе мене зовсім не туди? Як зрозуміти? Що я взагалі про нього знаю? Може, він псих якийсь і маніяк. 

Я підфарбовую губи, дивлячись у зеркальце на козирку від сонця в його машині. А потім беру телефон і починаю писати подрузі.

“Я їду на побачення. Скину тобі своє розташування про всяк випадок”.

Чому раніше про це не подумала? 

"А що за побачення? І чому ти не казала, що в тебе зʼявився залицяльник? Він багатий?" 

Скошую погляд на Юру. Той веде машину і водночас дивиться як я переписуюсь. Від його погляду стає ще тривожніше. 

“Не бідний. Він буквально вчора запросив на побачення”, — пишу і відчуваю провину перед Ритою. У нас з нею ніколи не було секретів. Вона мені дуже добре допомагла з роботою в кабаре. Але коли я підписувла контракт в продюсерському центрі, однією із важливих умов було нерозголошення. Я не збираюсь псувати шанс на кар’єру навіть ціною дружби. 

"Де ти його відкопала? Він під кабаре тебе підловив?" — продовжує допитуватись.

“НІ, що ти. З таким би я нікуди не поїхала”, — зітхаю. Знову брехня. Юрій помітив мене саме в кабаре. 

Я швидко дописую: “Він один з батьків моїх підопічних. Я просто перестраховуюся на всякий випадок, що у тебе було місце мого перебування. Мені так спокійніше”. 

— З ким ти там листуєшся? — голос Юрія невдоволений. 

— Неважливо, —  я відкладаю телефон. Хоча той продовжує відбувати. РІти певно ще щось пише. Але вона завжди вважала, що на моїй основній роботі по веденню гуртків для дітей неможливо знайти багатого кавалера. 

— Мужик якийсь? — він насуплюється. — Скажи, що поки ти граєш мою дівчину, він тебе не побачить.

Всередині все обривається. 

— Тобто не побачить? — уява вже малює сцену, де мене закопують десь в лісі після жахливої оргії. Потім мені доходить повний сенс його слів і я розслабляюсь. 

— Тобто це надто небезпечно і підриває мій план, — хмикає Юрій.

— Все гаразд. Я ні з ким не збираюсь зустрічатися. У мене немає часу на стосунки, — запевняю його.

І це повна правда. Навіть сьогодні довелося брати вихідний в кабаре. 

— Дійсно, танці в кабаре не передбачають стосунки, — хмикає знов. 

— Ну чому ж? Танцювати це так само нормально як і співати. І багато дівчат мають хлопців чи чоловіка, котрі з розумінням ставляться до їх роботи. Але я занадто зайнята зараз сімейними проблемами, — кажу і навіщось додаю: — Проте на брак залицяльників не скаржусь. 

— Якими ще сімейними проблемами? — одразу питає. — Ти хоч не заміжня? 

— А сім’я — це тільки чоловік? —  ну чому мені з ним хочеться сперечатися весь час. 

— А що, в тебе є дитина? — його очі округлюються. 

— Не встигла обзавестися, — посміхаюсь. —  У мене…

— О, точно, я тобі не сказав. У мене є донька. Певно, ти, як моя дівчина, маєш таке знати.

— Дякую, що розповів хоч це. Що ще я як дівчина маю знати? Як давно ми разом? Що ти любиш? 

— Недавно. Якщо скажу, що давно, вони не повірять, — відповідає Юрій. — В основному я проводжу час на роботі, я трудоголік до мозку кісток. 

— А доньці скільки років? 

— Девʼять, скоро десять. Вона має ось-ось повернутись з табору. Завтра заберу її. 

— Вона могла б бути в моїй групі, — замислено кажу я.

— Ти що, танці викладаєш? 

— Авжеж. Чи ти думав кабаре єдина моя пристрасть? 

Він знизує плечима. Ми підʼїжджаємо до розкішного будинку, ворота відчиняються автоматично. А коли вже паркуємо машину і виходимо з неї, нам назустріч раптом вибігає дівчинка.

— Тату! Сюрприз! — кричить вона і кидається Юрію на шию.

А потім переводить погляд на мене і питає:

— Тату, а це хто?...

***

гортай далі, там продовження ------------>