Глава XXXIII

Іван вийшов вперед та підняв гілляку перед собою, вказуючи Кості, щоб той не наближався. Сам хлопчик побачив готовність Івана до оборони та всміхнувся. Обидва розуміли, що бій буде не рівний, істоту перемогти не можливо.

​За мить, до Кості приєдналась Аринка. Вона підійшла до хлопчика з чорними очима та стала поряд, роздивляючись всю компанію. Софія, побачивши дітей, ойкнула та піднесла руки до обличчя. Їй явно було страшно, та Ліза взяла дівчину за руку, міцно стисла.

​Дівчинка з зеленими очима та літньому веселому платтячку вийшла вперед та звела руки на грудях. Вона мовчала, але не всміхалась як Костя. Руслан підійшов до Івана та підняв свою гілляку.

- Де Мілана? – спитав Іван крізь зуби, - де ви її діли?

- Цікаве питання, - погодилась Аринка, - я те ж саме хотіла спитати вас. – вона помовчала, - хоча що ви можете зробити? Вона лишилась в нашому світі. Більш за все вона просто загинула там, - дівчинка вперше всміхнулась, - наш світ не любить чужинців, він витягує з них сили.

- А от як ви тут з’явились? – спитав Костя, - Руслан, чому ти не на полюванні?

- Мілана.. – почав Руслан але Іван пнув його ліктем.

- Вони просто прийшли до нас в гості, - продовжив Іван, - це наша справа. Вам то що?

Костя перестав всміхатись, його погляд став погрозливим та злим. Хлопчик оглянув Івана з ніг до голови та повільно підняв руку, показуючи пальцем в дітей. Аринка побачила рух свого друга та зробила крок в сторону, засміявшись, клацнула пальцями.

Несподівано, дітей накрила темрява, суцільна та непроглядна. Шум ріки зник, як зникли будь-які звуки лісу. Всі знають, що навіть в саму тиху годину, ліс говорить, гудить. Зараз зникло все. Софія закричала, Руслан кинувся вперед. Іван та Ліза стояли на місці, заплющивши очі.

Так продовжувалось не довго, адже темрява почала розсіюватись. Діти одразу почали оглядатись навколо, не розуміючи, що відбувається. Вона були в тому ж лісі, але біля невеликого озера, що оточували кам’яні валуни. Іван одразу згадав, що саме тут він бачив батька. Точніше, це був не батько, це була гра Аринки.

Найголовніше, все навколо було в сірих тонах. Не було чути птахів, не відчувався вітер, а небо затягнуло хмарами. «Це той самий проміжний світ?» - майнуло в голові Івана, що все так само стояв на місці, тримаючи гілляку перед собою.

Руслан, що спробував кинутись в бій, впав на землю, перечепившись за виступ. Він підскочив та почав оглядати все навколо. Щодо Лізи, то вона тримала Софію міцною хваткою, але очі її теж були перелякані, погляд спантеличений.

Кості та Аринки не було поряд, але діти відчували, що це не на довго. Іван швидко прийшов до тями та наказав дівчатам зібрати каміння та лізти на один з валунів. Якщо хтось прийде, вони мають кидати каміння. Знайшов поглядом Лізу та сказав про світ сутінок. Руслан та Софія не зрозуміли, що це означає, та Ліза одразу побіліла.

- Нам варто очікувати рись та оленя? – спитала дівчина, перелякано.

- Так, - сказав Іван похмуро, - я думаю саме так. Вони вирішили розібратись з нами раз і назавжди.

- Народ, ви про що? – спитав Руслан, не розуміючи, - чому з нами мають розібратись?

- Спочатку знайди собі гілку міцніше, - сказав Іван та показав рукою на ліс, - і швидко повертайся, я все розповім.

Ліза та Софія швидко зібрали каміння та видерлись на камінь. Повернувся і Руслан, тримаючи в руках зірвану пряму палицю, широку та міцну. Діти зібрались в одному місці, стали один до одного спиною. Домовились, що будь-який рух – треба повідомити про це негайно.

В той же час Іван почав розповідати історію їх мандрівки до велетня дуба, про зустріч з істотами, про проміжний світ та можливості Мілани. Він не забув розповісти про жахливу спробу оленя та рисі зламати дітей, ввели їх в оману, створивши окремі історії.

- Тоді це, - Руслан показав палкою на озеро, - теж може бути просто ілюзія?

- Ти правий, - погодилась Ліза, - але чому ми разом? Де ці кляті істоти?

- Справа зараз не в цьому, - перебив руду дівчину Іван, - а в тому, що нам робити, коли олень та рись завітають до нас. – він зробив паузу, - ми не зможемо нічого їм подіяти.

Нажаль, як тільки хлопець сказав це, зі сторони лісу захитались кущі. Діти одразу замовчали та напружились, перевів погляди саме в ту сторону. З лісу поволі вийшов олень з величезними рогами. За твариною, вискочила рись, що махала своїм коротким хвостом. Олень зупинився та поглянув на друзів. Рись пішла далі та почала гарчати.

«Ну що, дітки, - почулось в голові кожного, від чого Руслан підскочив, а Софія заплакала, - якщо не хочете добровільно повернутись до табору, - вона зашипіла, - ми змусимо вас зробити це силою».

Руслан зреагував миттєво, він підняв палку над головою та кинувся на хижака. Хлопець закричав, відскочив в сторону та вдарив тварину по голові. Рись, наче, не відчула удару, а от палка тріснула. Він відскочив на декілька кроків назад, оглядаючи свою зламану зброю. Аринка загарчала та кинулась на Руслана. Той крикнув відскочив в сторону та перечепився за камінь.

«Це дуже погана спроба, - мовила тихо рись в голові у хлопця, - начувайся». Руслан відчув сильний головний та спробував піднятись. Очі самі по собі закрились, та відкривши їх він крикнув. Рисі не було, не було оленя. Він швидко повернув голову в сторону валуна, на якому були друзі – там теж було пусто. «Що відбувається?» - подумав Руслан та підскочив до ліску, шукаючи нову зброю.