Глава XXVII

Стріла свиснула, вмить потрапивши у ціль. Один з хижаків жалібно завив та впав на бік, забився в агонії. Іван знову прицілився та вистрелив. Мілана зняла лук та взяла стрілу, приєдналась до хлопця. Вовки почали падати без рухів, або тікати піджавши хвости. Натовп, побачивши, що відбувається, розбігся в різні сторони. Але хижаки не спішили покидати галявині. Вони сіли хто де, дивлячись на дерево з ненавистю. Лай припинився, лише гарчання не давало спокою.

​Іван всміхнувся та спробував дістати хижака на відстані. Стріла свиснула та потрапила в плече одному з вовків, той підскочив та чкурнув під дерева, за галявиною. Мілана не ризикнула, оскільки так далеко вона точно не поцілить. Краще хай буде більше стріл для мисливця, що працював не зупиняючись.

​Як Мілана і очікувала, ніч накрила ліс дуже швидко. Спочатку визирнули сотні зірок, але хмари почали сходитись з різних сторін. Було темно, але друзі розуміли, що ці хмари не квіточки принесли, а щось більш суттєве. «Істоти скоро завітають» - подумала Мілана та закрила очі. Дерево, на якому діти сиділи було широке, гілки пишні та стирчали в різні сторони. Листя росло настільки щільно, що можна було легко заховатись в ньому. Якщо прийде олень – не біда, але якщо завітає рись – для неї вилізти на це дерево – ніяких проблем.

​Дівчина запросила до себе темряву, виганяючи думки. Кожен раз, коли вона поверталась в проміжний світ, ставав все більш швидким. Цього разу все відбулось майже миттєво. Вона відчула прохолоду та тишу. Вітер, що почав здійматись в світі лісу, тут зник, заспокоївся. Мілана відкрила очі.

​Івана та Лізи поряд не було, як не було вовків, ні живих, ні мертвих. Але на галявину заходив туман. Він був білий-білий, стелився по землі, не вище колін. Навколо сутінки, сірі кольори та хмарне небо, без натяку на дощ. «Аринка та Костя вважають, що я тут застрягла» - подумала Мілана, тому вирішила не засмучувати істот раніше, ніж це буде потрібно.

​Дівчина була права, зі сторони тунелю вилізла рись, а тому в світі лісу, зараз на відкриту місцину вийшла Аринка. Вона точно була в літньому платтячку, з квітами та листочками. З іншого боку, саме звідки сьогодні вдень вийшов Іван, з’явився олень  

​Істоти дивились в сторону дерева, повільно підходили, час від часу озираючись по сторонам. Мілана була впевнена, що вони рахують вовків та їх втрати. Цього в світі сутінок не було видно. Дивний такий фільм виходить. На дівчину істоти не звертали увагу, пишне дерево закривало її від сторонніх поглядів. Вона не була впевнена, що вони її не відчувають, але старалась швидко виганяти думки з голови.

​Рись підійшла до багаття та зупинилась, сіла, почала махати своїм коротким хвостом. За хвилину, біля лісової кішки, зупинився й олень. Він повільно махав своїми великими рогами, потім зупинив погляд на дереві, десь там, де сидів Іван. «Головне, щоб вони не знали про мене» - подумала Мілана, одразу закривши думку темрявою.

​Було тихо, істоти мовчали. Дівчина схаменулась та зрозуміла, що саме зараз вони говорять до друзів, а цієї розмови їй не чути. А потрібно? Вони знову прийшли лякати, або просто взяти силою. Вони будуть згадувати за Мілану, яка потрапила в проміжний світ та застрягла там назавжди. І все в такому дусі. «Вони вірять, що Іван та Ліза просто встануть та погодяться на повернення в табір?» - хмикнула Мілана.

​Але потрібно було щось робити. Але що саме? Мілана стисла кулаки, намагаючись придумати якийсь план. В голові було пусто, стало страшно та сумно. Одразу, в грудях потепліло, Мілана відчула впевненість в собі, в своїх силах. Ці істоти мають емоції, вони можуть боятись, можуть гніватись. Якщо людина боїться – вона стає не впевненою в собі, тому те що завжди вона вміла робити, може не вийти. Дівчина одразу подивилась на оленя. Коли Костя створив ілюзію містечка, вона розвернулась спиною до нього. Він був дуже розлюченим цим, чи є впевненість, що в той момент додатковий фактор не спантеличив би його? Він міг втратити контроль, зробити помилку, взагалі загинути.

​Дівчина всміхнулась, зрозумівши, що загинути так просто точно не вийде у цих істот. Але всі інші думки її порадували. «Треба зрозуміти те, чого бояться ці двоє» - задумалась дівчина, хоча розуміла, що саме зараз вона цього не дізнається. Думку відклала, запам’ятала.

​Що можна вигадати зараз? Хоча б для того, щоб посіяти їм в голови невпевненість? В світі сутінок істоти можуть маніпулювати всім, що є в нескінченному лісі. Мілана згадала, що коли прийшли Костя та Аринка, набігли хмари, здійнявся вітер. Закривши очі, вона спробувала уявити все перед собою. Ліс, ніч, хмари, пориви вітру. Можливо вже починає накрапати дощ, але точно стало холодно.

​Знаходячись в такому стані декілька хвилин, дівчина несподівано смикнулась від пориву вітру. Вона спробувала відкрити очі, але не змогла. Вона наче заціпеніла, як кожен раз, коли на початку до неї приходив олень. Рухатись вона не могла, але відчувала все навколо. Дерева почало хитати зі сторони в сторону. Вітер здійнявся дуже сильний. Дівчина відчула, що на озері з’явились хвилі, що заходили на пісок, відходили назад. Відчула вовків, їх страх. Хижакам не подобалась ця погода, вони хотіли втекти, але не могли. Мілана чітко відчула, що їм це не дозволено.

​Почав йти мілкий дощ, від чого вовки ще більше засмутились, скрутились. Їм було гидко та холодно, до того ж, вони постійно відчували небезпеку зі сторони дерева. Мілана спробувала відчуте те, що відбувається саме біля неї. Відчула вібрації, зрозуміла, що йде спілкування. Іван впевнений, він не боїться. Відчула Лізу, що тремтіла від усього – загрози, дощу, вітру. Дівчина захотіла втішити подругу, але не знала як це зробити.