Глава XXIII

​У вуха проникли звуки нічого лісу. Співали сови, тріщали комахи, гойдались крони дерев. Ніс відчув прохолоду та чіткий запах дощу, який чи то збирається, чи вже пройшов. Мілана поволі відкрила очі та побачила спини друзів. Ліза та Іван сиділи біля багаття, час від часу підкидуючи дрова. Вона мовчали, дивились на вогонь.

​Дівчина деякий час лежала з відкритими очима, відчувала неймовірну втому. Ноги гуділи, наче вона бігла. Руки тремтіли, наче носила щось неймовірно важке. В цю мить, Іван повернувся, кинув погляд на Мілану. Побачивши, що вона прокинулась, всміхнувся та підскочив. Ліза зрозуміла одразу, що відбулось, та також розвернулась.

- Привіт, рятівниця! – всміхнувся хлопець та підійшов до Мілани, - як себе почуваєш?

- Ну, бувало й краще, - чесно сказала Мілана, спробувавши сісти, - я довго спала?

- Декілька годин точно, - повідомила Ліза, оглядаючи подругу, допомагаючи їй підвестись, - вже й дощ пройшов, вечеря минула.

- На вечерю була курка з картоплею? – всміхнулась Мілана, пожартувавши, - як я могла в цей час спати.

- Ні, ні, - засміялась Ліза, - сьогодні була качка та паста.

Діти засміялись, допомагаючи Мілані встати та підійти до вогню, який з задоволенням віддавав своє тепло, зігрівав. Дійсно, галявина була мокрою, з дерева капало, біля майданчику було декілька луж. Дівчина також звернула увагу на руку Івана, що була перемотана рушником, та декілька місць були червоними від крові, що йшла з свіжої рани.

- Тобі дуже боляче? – спитала Мілана, махнувши на руку, - не було часу робити все обережно.

- Я тоді дуже вдячний, - тихо відповів Іван, - але як ти зрозуміла, що треба зробити? Чому ти вирішила перейти в проміжний світ?

- Це ідея Лізи, - Мілана всміхнулась рудій дівчині, - ми біля озера, ще до приходу демонів, стояли та думали, що з вами робити.

- Так, так, - погодилась Ліза, - ви були як два дурника, що постійно казали про табір. – вона показала на дерево, - сиділи тут та очима хлопали. Вий гадки не мали, де знаходитесь.

Мілана розповіла про те, що коли Костя та Аринка прийшли за хлопцями, вона спробувала перейти в проміжний світ. Саме там вона побачила, що Діма повністю світиться, а Івана світиться лише рука. Вона вирішила, що якщо Діма стрибнув в криницю, все його тіло було змінено. А от щодо Івана – він був явно поранений. Дівчина одразу згадала за ножа, якого знайшла поряд з хлопцем. Вона підняла плечі, здивована, адже ніяких шрамів у нього не було. Лезо ножа вона забрала з собою, виводячи Івана на галявину.

Дівчина опустила руки до кишень, але зрозуміла, що леза немає. Вона сказала про це друзям, воїни разом пішли до місця зустрічі з демонами та оглянули все навколо. Ножа не було ніде.

- Коли я розрізала тобі руку, - пояснила Мілана, - я витягла кіготь. Вона показала на свою долоню, - він впав на землю та почав шипіти, зникати. Певно, лезо теж зникло.

- Цим ножом, - сказав Іван, - Аринка хотіла мене проткнути, пояснюючи, що так я все забуду. Але коли я спробував втекти, вона кинула зброю на землю, - він підняв плечі, - я вирішив скористатись цим, схопив ножа та спробував втекти. Дівчинка, - він всміхнувся, - наздогнала мене та прижала до землі, наче це був мінімум здоровенний слон. Я хотів встромити ножа в неї, але лез одразу зламалось. – він зробив паузу, подивившись в землю, - ось тоді замість ріку я побачив лапу рисі, яка полоснула мене по руці.

Друзі згадали моменти, які відбувались з ними за ці декілька днів. Демони явно хотіли зустрітись з кожним, зламати його, переконати, а потім стерти пам’ять. Кожен розповів свою історію.

- Саме в той момент, - сказав Іван, - коли я був впевнений, що треба йти в табір, мене наче паралізувало, - він подивився на Мілану, - я бачив, що ти зникла, але не розумів нічого. Потім щось схопило мою руку, я відчув лезо, потекла кров, - він підняв перев’язану руку, показуючи на неї, - за мить, я одразу згадав все. Як тікав від Аринки, як вона мене вдарила, все згадав. Саме в цей момент з’явилась ти та впала на землю.

- Костя схопив Діму, - додала Ліза, - Аринка шипіла наче розлючена кішка. Вони побігли до краю лісу та швидко зникли. Ми не йшли за ними, не спиняли. Ми розуміли, що нічого не зможемо зробити. Але й Івана вони вже не чекали та не кликали з собою.

- Знайте, що саме дивне? – спитала Мілана та розвеларуки, - коли я витягувала кіготь, вони десять раз мали змогу мене схопити та відкинути в сторону, - вона подивилась на друзів, - але було враження, наче вони не могли підійти до мене. Можливо, тому, що у Івана йшла кров?

- Думаєш, вони бояться крові? – всміхнувся хлопець, - чому ж тоді вони хотіли мене проштрикнути, тебе продірявити, - він показав на Лізу, - її взагалі втопити.

- Не знаю, - погодилась Мілана, - поки питань більше ніж відповідей.

Діти повернулись до багаття, Ліза швиденько принесла трав та смажену рибу. Мілана присвиснула, а Іван гордо підняв голову, показуючи, що саме він все ж зміг спіймати рибу в озері. Дівчина швидко поїла, відчувши приємне тепло в животі та неймовірний прилив сил в руках та ногах. Можливо, саме від риби, але й мозок запрацював вдвічі краще.

Коли Мілана закінчила з вечерею, то почала аналізувати все, що було за ці дні. Єдина біла пляма – це історія Діми. Чому він стрибнув, що відбулось. Цього діти не знали. Лише Ліза припустила, що хлопець міг карати себе за напад на подругу, вдаривши її по голові гіллякою. Але ж вона розуміла, що він не хотів цього. От саме з відчуттям провини, він міг таке зробити. Або, поряд в цей момент з’явились Костя чи Аринка та підштовхнули до такого страшного вчинку – стрибнути в криницю.