Глава IX

Поки Мілана лізла вгору, майструючи собі сходинки мотузкою, діти почали нудьгувати. Іван та Руслан не зводили очей з дерева та дівчини. Костя махав своє гіллякою, час від часу намагаючись заціпити Діму. Дівчата просто повсідались на землю, там де пробивалось проміння, підняли голови та почали засмагати. Все було так тихо та спокійно, аж поки гармонію не порушило виття вовків.

​Всі миттєво підскочили та згрупувались, розвернулись в сторону, звідки йшло відлуння хижаків. Іван та Руслан зняли луки, натягнули стріли та прицілились. Костя підняв гілляку, поглянув на Діму та вийшов вперед. Повненький хлопець всміхнувся та зробив те саме, ставши пліч-о-пліч до восьмирічного хлопчика.  Дівчата ж заховались за всіма, бо не брали з собою ніякої зброї. В таких випадках, треба бути трохи осторонь та не заважати.

​Здійнявся вітер, його тепло швидко перейшло в прохолоду. Сонце наче затягнули хмари, тому що навколо все майже одразу потемніло. Було враження, що ніч вирішила швидко посунути день та зайняти крісло правління. Дерева зашуміли, крони захитались зі сторони в сторону.

В цей момент, з кущів потроху почали виходити вовки. Хижаки ричали та показували свої страшні клики, слина капала на землю. Вони дивились на дітей, не відводячи своїх жовтих очей, що наче світились. Але за рахунок чого вони були такі яскраві? Вовків була ціла  зграя, не менше десяти. Нервові змахи хвостів, впевнена хода, дуже сутулі та худі – вони були дуже голодними, йшли притуляючись оджин до одного.

- Мерщій до табору, - крикнула Мілана з дерева, - мене вони не дістануть, а ви в небезпеці. Вони ж вас можуть обійти!

- Ти впевнена, що можеш лишитись сама? – крикнув Іван, не зводячи погляд з хижаків, - ми спробуємо їх зупинити.

- Не ризикуйте, їх багато, - впевнено відповіла дівчина та вилізла далі.

Хижаки не спішили атакувати, вони розглядали натовп та намагались зрозуміти, чи по зубам їм ці діти. Вони ричали та підходили ближче, без різких рухів. Діти в свою чергу згрупувались ще щільніше та почали відходити в сторону табору. Можливо, саме це спровокувало дії зі сторони зграї.  

Один з хижаків вискочив вперед та завивши, стрибнув в сторону дітей. Іван зреагував миттєво – закрив око, вирівняв спину та випустив стрілу. Древко засвистіло та увійшло в тіло нападаючого, пройшло наполовину з іншої сторони. Вовк завив та впав на землю, мертвий. Зграя в мить заревіла та побігла вперед, але зупинилась біля свого побратима. Перший ряд зупинився перед мерцем, стали в позицію, захищаючи інших від нападу. Інші ж підбігли до вовка, що лежав на землі, почали обнюхувати його. Та це відбувалось не довго, вони піднімались та ставали другим та третім рядом.

Іван дістав наступну стрілу, натягнув лук та закрив око. На його обличчі можна було вгадати – «Хто наступний?». Зграя не атакувала, вони знову підійшли впритул один до одного та рушили вперед, на дітей. Руслан глянув на секунду на Мілану, що піднялась ще вище та махнув головою іншим, показуючи, що треба повертатись до табору. Якщо зграя знову не напала, то вони вагаються, вони бояться нападати.

Діти поволі почали рухатись до кущів. Ні звуку, ні крику, лише повна зосередженість та контакт очима з ворогом. Крок за кроком, вони спиною відступали назад. Ось вже і кущі, голки гілок торкнулись спин дівчат. Ойкнувши, ті розвернулись та почали силою відводити кущі в сторону. Треба дати можливість захисникам не відволікатись.

Як тільки Костя та Діма, що були попереду, зайшли на лінію колючих гілок, ті зімкнулись. Для зграї з’явилась нова перешкода, що легко зупинить їх. Ні, вони пройдуть далі, але хутро буде добряче зіпсоване. В цей момент дівчата побігли до табору, відкрили двері та розчистили прохід. Мар’яна підскочила та глянула, що відбувається. Без зайвих слів, вона голосно свиснула, попереджуючи, що всім хто в таборі, треба хапатись за зброю.

Через декілька хвилин, натовп зайшов, Костя зачинив двері та обмотав мотузкою. Іван та Руслан, вийшли на відкриту місцину та зупинились, розставивши ноги. Небезпека не минула, але тепер їх було більше, вони були з парканом та вдома. Майже одразу почувся рик, лай, виття. Вовки чкурнули в колючі кущи, продираючись до паркану. Перші гості зустріли паркан несподівано, вдаряючись в нього, падаючи на землю.

Мар’яна з Софією одразу підбігли до паркану, опустились та вхопили довгі палки, що до цього моменту лежали непомітними, присипаними піском. Це була пастка, яку хлопці давно змайстрували. Як тільки дівчата підняли палки, вони потягнули за собою механізм, що з іншої сторони паркану підняв загострені короткі палиці. Вони наче ножі, несподівані та підступні. Ті вовки, що попадали біля паркану, завили від болю. Саме вони лежали на пастці. Не було видно, чи завдали гострі гілки сильної шкоди, але хижаки явно були шоковані, налякані, відчувався їх біль.

Кущі почали хитатись в різні сторони, що там відбувалось – діти не бачили. Але всі, хто був в таборі, стояли, дивились на паркан з вовками та не рухались. Кожен був готовий відбити будь яку атаку, щоб не відбувалось.

Один з вовків підскочив та спробував перестрибнути паркан. Йому це не вдалось, але він вхопився лапами та почав витягувати себе, щоб перевалитись всередину. Руслан видихнув та випустив стрілу. Древко швидко знайшло ціль, потрапивши в плече вовка. Той завив та відпустив лапи, зник з поля зору.

Ще один нападаючий спробував перескочити, але його спіткала та ж сама участь. Іван вже не церемонився, він стріляв прямо у морду, тому хижак бездиханно завис на паркані. До мерця підскочив Костя та вдарив гіллякою, збиваючи того на землю. Вовк не реагував, але від удару провалився в кущі.