Глава VII

Як тільки сонце здійнялось над табором та почало пригрівати своїми променями все навколо, Мілана відкрила очі та швидко піднялась. Вона дивилась вперед, не моргаючи. Чи сон, чи спогади заполонили її мозок. Вона знову прокинулась з першими променями, знову бачила оленя біля паркану, що дивився на неї та змушував не рухатись. «Чому це відбувається?» - подумала дівчина та подивилась на Аню, що починала возитись, але ще не відкрила очі.

​Цього разу олень стояв не довго, в голові не виникало думок, але його погляд був сумним. Як зрозуміти, що тварині сумно? Цього Мілана не знала, але була впевнена, що тварина була саме сумна. В момент, вона почула як завив вовк. Олень теж почув це та труснув своїм вухом, відганяючи це звук. Він моргнув та відвів погляд. Розвернув морду в сторону почутого хижака, фиркнув та зник в кущах.

​Як минулого разу, Мілану одразу окутала темрява. І ось вона сидить на дереві, пригріта промінням сонця. Дівчина краєм ока побачила Лізу, що повільно та сонно злізає з дерева, позіхає та щось бурмоче собі під ніс. Мілана одразу посміхнулась, проганяючи спогади про оленя.

​Руда дівчина, опинившись на землі, розвела руки та піднялась навшпиньки, занурившись у пісок. Мілана одразу побачила Мар’яну, що вже сиділа біля багаття, підкидуючи дрова. За мить, заколихались гілки поваленого дерева та до табору зайшов Іван. В руках хлопець тримав казанок з водою, на плечі тримав рушник. Його мокре волосся вказувало на те, що він тільки що виліз з прохолодної води. «Непоганий метод прокинутись» - подумала Мілана та вирішила повторити таку процедуру сама.

​Мілана злізла з дерева та позіхнула, привіталась з дітьми. Підійшла до Мар’яни та запитала за рушник. Та здивувалась, оскільки вважала, що Іван просто байдики б’є, але щоб ще й вона повторювала це – жах! Але дівчина показала на рушники біля відкритої місцини, за другим деревом  

- Бери будь-яке, - сказала Мар’яна, - а ми поки заваримо лісовий чай.

- Лісовий? – здивувалась Мілана, - це як?

- Це чай з трав, - засміялась Ліза, що почула запитання, - у нас тут все з трав, як ти помітила. Але, - вона задоволено підняла підборіддя, - я вчора знайшла кущ малини та смородини. Добавимо трохи листя ялівцю і вийде дуже запашний лісовий чай.

- Круто, - погодилась Мілана, - тоді я швиденько пірну у воду та прийду допомагати.

- Помічників вже багато, - руда дівчина махнула рукою на Аню, що сиділа та терла очі, - не поспішай. У тебе сього інша місія.

Іван засміявся та запевнив всіх, що Мілана так рано прокинулась, бо сьогодні вона дійсно виконає дуже важливу місію – подивиться, що навколо нас відбувається з висоти пташиного польоту. Звичайно він сам радів цьому, оскільки ніхто не був радий бути тут у лісі. Надія поселилась в серцях всіх дітей. Навіть Костя вже зіскочив з дерева та готувався до виходу. Він мав обійти все навколо та вибрати найвище дерево для підйому.

Мілана вийшла з табору та привіталась з охоронцем, що вартував всю ніч. Обійшла паркан та спустилась до струмочку. Обидва басейни були повністю заповнені, хоча один з них був ще каламутний. Звісно, цьому причиною був Іван. Дівчина поклала рушник на траву та роздягнулась до трусиків. Швидко озирнулась по сторонам, переконавшись, що ніхто не бачить та стрибнула у воду. Миттєво груди стисло, холодна вода почала колоти наче тисячі маленьких голок.

Дівчина швидко пірнула, потім закинула волосся назад та швидко вилізла з басейну. Схопила рушник та огорнула себе. Зуби вмить почали клацати, але сонце одразу почало зігрівати. Від насолоди, Мілана закрила очі та підставила обличчя промінню.

Майже одразу, вона відчула, що на неї хтось дивиться. Дівчина відкрила очі та озирнулась. Нікого не було навколо, але стало якось ніяково. Вона взяла одяг та піднялась в ліс, де одразу побачила паркан з охоронцем  Мілана обернулась до струмочку та побачила як захитались гілочки куща, що був напроти. Хтось дійсно там був та одразу зник. Тремтіння пройшло по спині дівчини, було дуже не приємне відчуття небезпеки.

Мілана швидко покинула струмочок та пішла до табору. Аню, що вже принесла чашки, попросила потримати рушник. Швидко вдягнулась та подякувала подрузі за допомогу. Ліза вже кинула трави в казанок, накрила кришкою. Вона пояснила, що треба трохи почекати, поки чай буде готовий та махнувши Ані рукою, пішла готувати сніданок. Приготування – це був збір запасів. Пройшло небагато часу, але Мілана все не могла звикнути до того, що більша частина харчування це трави та ягоди, коріння та узвари з трав. М’ясо дійсно було найприємнішим інгредієнтом.

Швидко поснідавши, випивши приємного лісового чаю, діти почали збиратись. Хто йшов змінювати нічну охорону, хто вирушив за травами та дровами. В цей момент, повернувся Костя та доповів, що найвища сосна саме за будиночком з травами. Трохи обійти кущів, зайти до лісу, майже одразу можна буде помітити височенне дерево. Це була радісна новина, хоча Мілана одразу насупилась. Саме з тієї сторони з’являвся олень два ранки поспіль. Це нічого не говорило, але «Небезпека» в перший раз, та вовки – в другий. Вона знову відчула неприємне тремтіння, але відчуття, що хтось слідкує – не було.

Іван та Руслан дістали вчорашній ручний канат, обидва свої луки, стріли та звичайну мотузку. Діма та Василь пішли на вахту, а Семен та Микола, що тільки но прийшли – поснідали та лягли спати. Мар’яна повідомила, що залишається у таборі. Всі ж інші – повставали, побігли за хлопцями.

Мілана дістала з рюкзаку кофту та вдягнула її. На висоті, за верхівками може бути прохолодно. Але це не точно. Дівчина чкурнула за іншими, що вже покинули табір, та почала продиратись кущами. Вона не знала, де саме та сосна, але чула голоси, йшла на них. За декілька хвилин кущі закінчились, дівчина одразу побачила компанію дітей, що обступили дерево та дивились вгору. Вона підняла голову вверх та присвиснула. Сосна справді була дуже високою, здіймалась над усіма та зникала в верхівках інших дерев.