Глава VI

- Піднімайся, соня! – крикнула Аня, штовхаючи подругу за плечі, - зараз буде сніданок.

Мілана відчула, що спить з накритою на голову ковдрою. Вона ліниво визирнула, захлопала сонними очима. Дівчина сіла та позіхнула. Було відчуття, наче взагалі не спала. Та тут перед очима з’явився олень. Мілана різко повернула голову в сторону паркану, де бачила тварину. Зараз двері були відчинені, поряд метушилась Ліза, що збирала трави для сніданку.

Аня бігала від Лізи до багаття, відносила кожну порцію окрему. Та Мілана насупилась, згадуючи жах, що був з самого ранку. «А може це мені просто наснилось?» - подумала Мілана та подивилась на ковдру. «Я втратила свідомість та впала, а зараз я накрита ковдрою, як то було з вечора» - подумала дівчина. Встала, потягнулась та злізла на землю. Пісок був ще холодний, тому ступати по ньому було дуже не приємно. Вона підійшла до Лізи та запитала, чи потрібна допомога, але та махнула рукою та засміялась.

- Аня такий живчик, що все майже готово, - сказала руда дівчина, - ми з нею станемо гарною командою по кухні, якщо вона буде не проти.

Все це було добре, але Мілана згадала свої роздуми до прийняття, які бентежили її вчора ввечері. Аня почала приймати все, що відбувається, як вирок, з яким нічого не поробиш. Мілана знову стиснула кулаки, вона так швидко не вгамується.

Підійшла Мар’яна та привіталась. Дівчина звернула увагу на те, що сніданок був готовий, одразу ж підтримала команду кухарів. А щодо Мілани, то роботи було багато. Мисливець, охоронець, та взагалі багато чого треба було робити по табору. Мілана не сперечалась, але й не спішила себе маркувати під якусь роботу. Треба подумати, що робити з цим лісом.

Діти зібрались біля вогнища та почали снідати. Хто сонний, хто веселий. Швидко погодили нових охоронців, які мали бігти змінювати Івана та Руслана. День ставав все світлішим та спекотним, тому Мар’яна дала завдання Ані понабирати води. Струмочок маленький, треба витратити деякий час. Майже кожен хлопець та дівчина мали пляшки для води. Руслан же мав цілих чотири. Проблема була лише в струмочку.

Мілана попросилась в охорону за заваленим деревом, там можна буде потренуватись з луком та подумати. Костя почав голосно кричати, що він особисто навчить дівчину стріляти, бо він вже величезний в цьому спеціаліст. Діти засміялись та почали збиратись.

Василь та Софія вирушили до одної вахти, а Мілана та Діма до іншої. Костя теж пішов з дітьми, хоча його професіоналізм ніхто так і не оцінив. Охоронці чкурнули під дерево та привітались з Іваном, що вже чекав свою заміну.

- Вночі все було тихо, - повідомив хлопець, - в цілому в останній час так і було. Приємного чергування вам! – він побачив Мілану, - ти теж охоронцем будеш?

- Сьогодні я хотіла спробувати себе в стрільбі з луку, - відповіла дівчина та всміхнулась, - Діма буде мене вчити.

- Супер! – погодився Іван, - але не забувайте дивитись по сторонам. Саме в такі моменти можна проґавитинебезпеку.

«Страшна небезпека» - одразу промайнула думка у Мілани в голові, як то було на ранок коли вона побачила оленя. Чи це просто думка уві сні, чи щось наштовхнуло її на це.

- Добре, - відповіла дівчина, - будемо максимально обережними.

- Я все одно йду з ними, - крикнув Костя, звернувшись до Івана, - тому не хвилюйся. Чим більше очей, тим безпечніше.

Іван всміхнувся та зник за деревом, потрапивши до табору. Мілана та Діма розмістились за охоронним парканом, де хлопець почав розповідати про зброю, як нею поводитись та стріляти. Костя час від часу вставляв свої п’ять копійок, але йому це швидко набридло і він повернувся до табору. Хлопчик був наймолодшим, тому його дійсно ніхто не ганяв за те, що він часто байди б’є.

Вже коли Мілана перейшла до практичних занять, з табору вискочили Аня та Костя, кожен ніс багато пляшок для води. Хлопчик йшов повільніше, адже тягнув з собою ще й свою лопату.

- А лопата вам навіщо? – спитав Діма, побачивши парочку, - ви скарби вирішили шукати, поки вода буде набиратись?

- У нас є ідея, - хитро всміхнувся Костя, - потім покажемо.

Діти поволі пішли в сторону струмочку, який був на низині. Через декілька хвилин вони зникли з полю зору, тому Мілана повернулась до практики. Лівою рукою міцно взяла лук, правою поставила стрілу на мотузку та натягнула її. Одне око закрити. Стрілу тримати не всіма пальцями, а лише двома. Цілитись трохи вище точки, в яку треба стріляти.

Вдихнула, прицілилась, видихнула. Саме коли видихнула, відпустила пальці. Стріла вилетіла та засвистіла, розсікаючи повітря. Дерево, в яке цілила Мілана, за мить отримало стрілу в стовбурі, глухо відреагувавши на атаку. Дівчина всміхнулась та подивилась на Діму. Той задоволено тер підборіддя.

- Не погано, - сказав хлопець, - як для новачка, в тебе дуже добре виходить. Але треба практика, все має бути на автоматизмі. Інколи, коли вибігає вовк, немає часу думати та цілитись, - пояснив Діма, - треба діяти.

Мілана деякий час практикувалась, потім збирала стріли. Не завжди виходило попасти в ціль, особливо коли вона намагалась зменшити час на підготовку. Втомившись, дівчина підперла паркан та почала розглядати крони дерев. Співали птахи, як наче нічого особливого не відбувалось. Вони вільні, вони високо в небі. Вони все бачать.

- Слухай, - Мілана підскочила, - а ви не намагались залізти на якесь високе дерево та подивитись, що там навколо?