Частина 4

   Лiкар сидів за столом, підперши руками голову. Гіркі думки долали його. Після зради Тео слава і шана так і не повернулися до нього. Люди, як і раніше, довіряли більше знахарству, ніж медицині. Хворі знову стали шукати допомоги старого цілителя Ставроса. Лiкар із шанованого заможного городянина перетворився на зубожілого обивателя, до якого іноді випадково заходили хворі відвідувачі. Медицина більше не приносила прибутку, тому лікар вирішив діяти по-іншому...

Ставрос готував цілющу мазь, що допомагала знімати запалення колін. Несподівано в його двері постукали. Дружина відчинила, мабуть, чекаючи на чергового відвідувача. На порозі стояв лікар.

- Треба ж, який несподіваний візит! - пожартував цілитель, пам'ятаючи їхню непримиренну ворожнечу. - Чим можу послужити прославленій медицині?

Лікар витягнув з-за пазухи важкий гаманець із золотими монетами, простягнув їх Ставросу і промовив:

- Навчи мене всього, що вмієш сам!

- Чи при своєму ти розумі? - здивувався цілитель, - чи пристало тобі, представнику медицини, просити про допомогу неосвіченого чаклуна?!

Лікар кинувся до його ніг, благаючи відкрити йому секрет цілительства, як він навчив того молодого знахаря.

- Навіщо тобі це, ти ж сам лікар? - допитувався Ставрос, продовжуючи розминати мазь.

Відвідувач повз за ним на колінах:

- Я хочу повернути колишню славу! Хочу стати відомим, яким був твій учень! Хочу пошани й поваги городян! Візьми золото, - простягнув він руку з гаманцем, - у ньому всі мої заощадження. Тільки продай мені секрет знахаря!!!

І тут вчитель здогадався, хто написав донос на його учня. Він відставив убік банку з маззю і грізно глянув на прохача:

- Так ти, мерзенний пес, надумав купити Божий дар???? - він повільно став наближатися до лікаря. - Ти вирішив отримати благословення Господнє за купку золотих монет? Чи не ти зрадив Тео?! Юдо! - він схопив прохача за грудки і викинув геть зі свого будинку.

На дорозі, що вела до міста, з'явився караван, що вiз товари на ринок. На чолі його сидів важливий молодий чоловік. Щось у його зовнішності здалося знайомим лiкареві, але він ніяк не міг пригадати, де ж бачив це обличчя...

Тим молодим чоловіком був Тео. Минуло близько півроку з часу його арешту. Невдовзі після весілля йому випала нагода відвідати своє місто з караваном тестя і провідати свою матір, щоб повідомити їй радісну новину. Тепер знахар був під захистом шанованого імені багатого батька Леї і вже не боявся інквізиторів.

Проїжджаючи міську площу він помітив Ірину. Тео спішився з коня і підійшов ближче. У метушні ринку вона не одразу помітила знахаря. Той здивувався змінам, що відбулися в ній. Колишня учениця мала зухвалий вигляд: її обличчя було яскраво розфарбоване, волосся розпущене, а строкатий одяг видавав у ній продажну жінку. Ірина дивилася на всі боки, грайливо чіпляючись і зазиваючи чоловіків у свій дім, обіцяючи їм райські втіхи. Але ось вона помітила статного багато-одягненого молодого чоловіка і спрямувала свій інтерес у його бік. Нарешті, придивившись, дівчина впізнала знахаря! Очі її розширилися від подиву і жах підступив до горла.

- Як таке може бути?! Ти ж давно мертвий?! - Ірина схопилася за голову і в страху позадкувала назад.

Тео дивився на неї з огидою:

- Так ось куди привели тебе неправедні прагнення?! Хіба про таке життя ти мріяла?

Ірина, почувши його голос і зрозумівши, що перед нею жива людина, яка дивом врятувалася, гордо підняла голову вгору і заявила:

- Мені подобається моє життя! Тепер я знаменита і чоловіки падають до моїх ніг! А ти йди до біса, де тобі й місце! - з цими словами вона плюнула в його бік. Було помітно, що слова знахаря розлютили Ірину. Тео похитав головою:

- ...Не те, що входить у вуста, опоганює людину, а те, що виходить із її вуст... - процитував він Святе Писання. Це лише підлило масла в пекельний вогонь, що вирував у душі Ірини. Вона кинулася з кулаками й завищала в істериці:

- Чому ти знову тут?! Ти ж мав загинути!

Тео з жалістю подивився на занепалу жінку. Стало ясно, хто написав тоді донос. Ось значить, до чого довела її заздрість?! Варто було тільки раз відчинити двері свого серця для бруду, і він розрісся в ньому й пустив коріння. Мабуть, мізерних знань Ірини вистачало на те, щоб споїти клієнтів зіллям і викликати бажання, за що вони потім довго були в неї на гачку і платили гроші. Сумний кінець...

Тео попрямував до будинку матері, передчуваючи радісну зустріч. Він уявляв, як зрадіє та, дізнавшись, що син знайшов собі гідну дружину за своїм серцем. Перед весіллям Тео відправив їй звісточку зі слугою Нікоса і тепер їм судилося нарешті зустрітися.

- Мамо!!! - кинувся він до ніг жінки. Та зі сльозами радості обійняла свого єдиного сина. Так довго стояли вони, припавши один до одного. Потім почалися довгі розмови. Син повідав матері про свої поневіряння і про те, як Провидіння привело його в дім Нікоса; описав красуню-дружину і запропонував матері переїхати до них. Зраділа жінка з радістю погодилася, адже нічого більше не тримало її в цих краях. Своєю чергою вона повідала синові про те, як спостерігала його страту: схоже, що на багатті рано вранці спалили опудало. Що ж, інквізиторський суддя виявився дуже хитрий і дотримав свого слова. А крім того, зробив так, щоб Тео не переслідували.

- Усе те добре, що добре закінчується, - констатував лікар.

- І все ж, синку, залишається загадкою, хто зрадив тебе? - задумливо запитала жінка.

- Ірина написала той донос, тепер я точно знаю.

Мати сплеснула руками:

- Хай покарає Всевишній цю занепалу погань за наклеп!

- Заспокойся, мамо, Бог уже покарав її таким безпутним життям, - відповів Тео. Він знову замислився над тим, як несповідимі шляхи Господні...

- Мамо, а що вчитель? Чи живий він ще? - поцікавився син. Думки про нього не давали учневі спокою. Спогади їхньої останньої зустрічі гострим каменем врізалися в його пам'ять. Але в житті все змінюється..., зараз він щасливий і готовий пробачити всіх навколо. Любов справді творить дива! Тео вирішив провідати Ставроса.