Частина 3

   Тео брів схилом гори, розмірковуючи над мінливостями долі. Вже котрий день він перебував у дорозі, віддаляючись дедалі більше й більше від свого міста, яке так жорстоко зрадило його. Він згадував, як тієї ночі, перебуваючи у в'язниці, він погодився допомогти стражденній дитині, за що й був таємно випущений з інквізиторських казематів під покровом ночі. У дівчинки виявився вроджений вивих стегна, від чого вона не могла ходити - типова помилка лікарів, які прийняли це за параліч. А всього й треба було вставити суглоб на місце. Він, Тео, допоміг би стражденному в будь-якому разі, але в той момент вдало склалися зірки і тепер він на волі!

Перед тим як втекти з міста, він зайшов до матері й повідомив про свої наміри. Жінка швидко зібрала йому торбинку, поклавши деяку провізію і гроші, міцно обійняла сина, обливаючись сльозами, і благословила в дорогу:

- Ступай, синку, хай береже тебе Бог!

Тео вийшов з міста, обтрусивши прах зі своїх ніг, і попрямував у гори. Він пробирався безлюдними місцями, оминаючи поселення і намагаючись піти якомога далі від свого будинку. Знахар розумів, що його шукатимуть, а покалічена нога не давала жодних шансів втекти вiд погонi. Уже кілька днів перебував він у дорозі.  Сонце схилялося за обрій, запаси їжі добігли кінця, і купити її не представлялося можливим.

Але ось попереду показався дим багаття. Тео обережно підійшов ближче і помітив пастуха, що стереже отару овець. Той теж помітив подорожнього, запросив погрітися до свого багаття і розділити з ним вечерю. Змучений і голодний знахар з радістю прийняв пропозицію. Між ними зав'язалася бесіда.

- Куди шлях тримаєш, хлопче? - поцікавився пастух.

- Іду, куди очі дивляться, у пошуках роботи, - відповідав Тео.

- А що ти вмієш робити? - продовжував чоловік. Але знахар був уже навчений гірким досвідом і тепер не збирався зізнаватися у своєму ремеслі за жодних обставин, тому відповів просто:

- Будь-яка робота згодиться.

Пастух подивився на понівечену ногу подорожнього і співчутливо промовив:

- Так, хлопче, важко тобі доведеться, мало шансів.

Та Тео й сам розумів це, кому потрібен кульгавий працівник?! Але тут пастух запропонував:

- Послухай, давай я відведу тебе до мого господаря? Він людина добра, може знайдеться і для тебе місце.

Так і зробили. На ранок вирушили разом.

Господар, великий огрядний чоловік із добрим обличчям на ім'я Нікос, виявився жалісливою людиною і дав притулок каліці, обіцяючи знайти для нього заняття. Його будинок знаходився на віддалі від найближчого поселення і Тео це було дуже доречно. Нікос був багатою людиною та займався розведенням овець. Він пожалів бідного хлопця і залишив у себе. На розпитування той відповідав ухильно, тому господар не став наполягати, а доручив йому чистити стійла для коней. Тео був радий простій роботі й тихому усамітненому життю. Він мовчав про те, хто він і чим займався до цього.

Час йшов своєю чергою. Нікос придивлявся до хлопця і той подобався йому дедалі більше і більше. Тео виявився кмітливою, доброю людиною, готовою прийти на допомогу будь-кому.

  У господаря була єдина дочка на виданні, яка поглядала на нового хлопця. Скромна і тиха, Лея мала ту натхненну красу, яка так сильно відрізнялася від кричущої краси Ірини, учениці Ставроса. Юна дівчина відразу сподобалася Тео, ось таку дружину він хотів би отримати собі в супутниці життя.... Та тільки де вже йому, кульгавому каліцi, якого розшукують стражники, думати про таке щастя?!

Одного разу Лея каталася верхи і впала з коня. Слуги принесли її додому непритомну, а переляканий батько одразу ж відправив по лікаря в сусіднє поселення. Бачачи страждання дівчини і сльози батька, Тео не міг залишатися осторонь. Він пробрався крізь натовп прислуги, вправними пальцями обстежив шию і швидким рухом вставив на місце. Лея скрикнула від болю й знову опритомніла, але згодом прийшла до тями та відчула себе набагато краще. Вона вдячно посміхнулася рятівникові. Навколишні люди дивилися на подібне диво, затамувавши подих. Нікос у подиві запитав Тео:

- Хто ж ти насправді? - але хлопець мовчки опустив голову і пішов геть.

На той час привезли лікаря, який оглянув дівчину і промовив:

- Не знаю, яким дивом вашій доньці вдалося вціліти! Зазвичай за такої травми людина залишається недієздатною до кінця життя.  Але, мабуть, ця дівиця народилася в сорочці! - з цими словами він поїхав, отримавши свою винагороду за виклик.

А Нікос, почувши страшний вирок лікаря, який міг би залишити його єдину доньку калікою, одразу ж наказав розшукати Тео і привести його до себе.

- Я безмірно вдячний тобі за зцілення моєї дочки! - вигукнув розчулений батько, обійнявши Тео за плечі. Потім відсторонив його від себе і додав - але звідки в тебе такий досвід? Адже навіть лікарі вважають таку травму невиліковною...

Тео не залишалося нічого, окрім як зізнатися у всьому. Він щиро розповів господареві про своє життя і про свій дар зцілення, а також не промовчав про інквізиторський суд за доносом. Вислухавши уважно історію хлопця, Нікос надовго задумався, потім вимовив:

- Не годиться, синку, приховувати свій дар від людей, яким потрібне зцілення, якщо вже лікарі не в силах допомогти.

- Але як же стражники? Вони шукають мене. Якщо я розкриюся і почну допомагати людям, то слух швидко досягне вух правителя тих земель і мене схоплять, - заперечив він.

Нікос уважно подивився на хлопця і поставив запитання:

- Чи подобається тобі Лея?

Тео не очікував такої відвертої розмови, але приховувати не став:

- Так, мій пане, дуже подобається!

- Тоді одружуйся з нею і будеш під моїм захистом, ніхто не посміє тебе зачепити.

- Але як же?! - розгубився знахар, розводячи руки, - чи можу я думати про таке?

- Можеш. Ти врятував їй життя і на знак подяки я пропоную тобі її руку!

- Але чи погодиться вона?

Нікос усміхнувся у вуса: