Глава 33

Даня

Після нашого побачення я відвіз дівчину додому до її мами, туди де вона жила раніше, перш ніж ми стали парою. Соломія хотіла провести трохи часу з мамою, а я був не проти, адже розумів, що вона сумує за нею. Тому сьогодні я вирішив теж переночувати у своєї мами.

Подзвонивши у двері, мені майже одразу відчинила їх мама. Коли вона зрозуміла, що перед нею її син, то широко посміхнулася та обійняла мене.

- Привіт. - порушив тишу.

- Привіт, нарешті ти приїхав, бо я думала ти вже й забув про мене! - дорікнула жінка та провела мене на кухню, одразу посадила за стіл та почала діставати щось з холодильника.

- О, мамо, я не голодний, дякую. - зупинив її.

- Де ж це ти поїв тоді? - поцікавилася вона, почавши знову все складати до холодильнику, а потім поставила кип'ятитися чайник та сіла навпроти мене.

Я посміхнувся, адже знову згадав, як сильно мене обіймала та цілувала Соломія, після того як дізналася,що саме я оплатив операцію її мами. Звісно, дівчина ще перед цим трохи злилася на мене, але я прекрасно її розумію.

- Синку?

- А? Так? - підійняв погляд на маму, схоже я занадто довго згадував сьогоднішній вечір. - Я був у ресторані на побаченні з Соломією, там ми й повечеряли.

- Соломія...як у вас там все, до речі? - цікавиться далі. Ох, це ж мама! Їй все потрібно знати.

- Все чудово. Я й уявити не міг, що колись буду настільки щасливий. - зізнався з посмішкою на вустах.

- Я рада за тебе. Справді, для мене головне аби ти був щасливий. - мама теж не стримує посмішки, я навіть бачу, як у неї починають сльозитися очі.

- Мамо, тільки не плач, все ж добре! - кажу, та обіймаю її.

- Це я від щастя. - шепоче.

- А в тебе як справи?

Мама раптом серйознішає, але посмішка не зникає, вона стає ледь помітною.

- У мене теж все добре. - відповідає, починаючи терти пальці.

- Щось трапилося?

- Просто...я зустріла чоловіка, який...ну...загалом він мені подобається і я йому теж. - не арешті вимовляє, дивуюся, очі округлюються і я одразу згадую тата.

Він помер. Помер від хвороби серця, ще коли я був малий. Навіть толком не пам'ятаю його, лише по фото та деяких згадках з минулого. Проте я завжди знаю і знав, що він любив нас з мамою понад усе на світі. Для мене від завжди був прикладом для наслідування, адже тато ніколи не дозволяв собі покладати руки, коли щось не вийшло, він завжди знаходив у всьому позитив та рішення будь-яких проблем. Але... хвороба ходила за ним по п'ятах від чого він помер, це єдина проблема яку він не вирішив. І не вирішить ніколи...Та я завжди пам'ятатиму його.

Згадка про батька змусила мої очі також наповнитися сльозами, але я покліпав декілька разів, щоб мама не бачила цього. Схоже в неї з'явився новий чоловік і вона боїться моєї реакції, тому сльози можуть все лише зіпсувати.

- Його звати Максим і він міг давній знайомий. Колись він переїхав до іншої країни, ми тоді ще зустрічалися, але він поїхав, - почала розповідати мама, при цьому посміхаючись. - Тоді я зустріла твого тата і в нас все було добре, - голос трохи тріснув, схоже мамі теж важко згадувати тата. Не уявляю наскільки їй це боляче, адже він був її коханим чоловіком, - Ми жили чудово, з'явився ти і життя стало занадто прекрасним. Поки твій тато не помер...І ось я зустріла Максима. Він прилетів до України тепер назавжди. І ми місяць тому зустрілися в одному магазинчику, після чого почали спілкуватися й закохалися знову в один одного. - вона обернулася до мене та подивилася мені в очі. - Проте якщо ти не готовий прийняти його, то я все зрозумію і покину його. Для мене ти важливіший.

Я мовчав, бо хотів повністю переварити всю почуту інформацію. А потім посміхнувся мамі.

- Якщо ти з ним щаслива, то я не буду вам заважати. Якщо ви кохаєте один одного, то повинні бути разом. Я все розумію, не хвилюйся за мене, мам, я вже дорослий хлопчик.

- Дякую, тобі. - вона поцілувала мене в щічку та знову пригорнула до себе в міцні обійми.

Ще трохи поговоривши з мамою, я все ж відчув, що втомився, тому пішов спати. Незвично було знову повертатися в свою кімнату у якій я прожив багато років. Зайшовши всередину, я оглянув кімнату немов вперше, а потім переодягнувся та ліг на ліжко. Руку поклав під голову і чомусь одразу в голову прийшла Соломія. Як вона? Що зараз робить? Про кого думає? При згадці про дівчину я знову посміхнувся. Це ж потрібно було так закохатися! Що тепер навіть припинити думати про неї складно. Та все ж втома знову накрила мене і я ліг спати.

***

Соломія

Сонце билося мені в вікно, та потрапило в кімнату, промінчики світили на мене від чого я розплющила очі та ліниво потягнулася на ліжку. Так приємно прокидатися в цьому ліжку, бо вона нагадує мені всі моменти мого життя. Адже з народження я живу в цій кімнаті і для мене повертатися сюди - незвично, але водночас так класно.

- Доню, ти вже прокинулася? - бадьоро запитала мама.

Відколи мама почала інтенсивно проходити курс лікування, її здоров'я покращується з кожним днем. Вона вже виглядає не такою втомленою, як завжди, навіть голос став якийсь...сильніший та яскравіший.

- Так, вже йду! - крикнула у відповідь, при цьому застеляючи ліжко.

Спершу я пішла до ванної кімнати аби трохи привести себе до ладу, а потім пройшла на кухню, де на столі на мене вже чекала порція смачного сніданку.

- Доброго ранку, як ти? - запитала я в мами та поцілувала її в щічку.

- Я чудово, почуваю себе дуже добре. - відповіла мама, ставлячи на стіл чашки з чаєм. Я сіла на стілець та почала ласувати сирниками.

 ***

Я з мамою вийшли на вулицю, бо мені подзвонив Даня і сказав, що через п'ять хвилин ми вже будемо їхати до нас додому.

- Ну де ж твій лицар? - жартома питає мама та штурхає мене в бік.

- Зараз має бути. - відповідаю.

Бачу, як з будинку виходить Даня та посміхається своєю неймовірною посмішкою. Мимо волі теж посміхаюся та зачаровано дивлюся на нього. Цікаво, чи пройде у мене коли-небудь така реакція на нього чи я завжди ось так буду реагувати на цього хлопця?