Глава 31

Даня

Перший ранок після повернення в Україну розпочався не дуже, бо ми проспали. Через те, що ми звикли до Турецького часу, а тут потрібно знову переналаштовуватися на старий, тому трохи не зручно. Але ми проспали не на багато, ще лишалася година до першої пари.

- Солю, давай хутчіш! - кричав, бо дівчата доволі довго фарбувалася. - Тобі не потрібно стільки косметики, адже ти в мене і так красуня.

Дівчина посміхнулася, але продовжила наносити на губи бежеву помаду.

Поки Соля збиралася, я сів на диван та дістав телефон, одразу побачив повідомлення від Слави і трохи напружився, особливо згадуючи про його плани та наміри, які мені відомо. Одразу в голові сплив спогад, як ми з ним нещодавно говорили...Не приємний спогад...

Чотири дві тому, Туреччина, Стамбул

- Соля, я скоро прийду! - кричу дівчині, після того як ми з нею прийшли в номер, після невеличкого шопінгу в супермаркеті.

Йду взувати кросівки і краєм ока бачу, як вона дивиться на мене з нерозумінням і запитанням.

- Тобто? Куди це ти?

Просто підходжу до неї, цілую в щічку, щоб так показати, що я не збираюся вчинити чогось про, що міг би шкодувати. Потім йду, але вже вийшовши з номеру, обертаюся і кажу:

- Я до Марка.

Йду я справді Марка. Виходжу з готелю, та направляюся у інший, де на мене чекає мій знайомий.

Доходжу до невеликої кав'ярні, та заходжу всередину. Шукаю очима Марка і помічаю його, але не одного. Хмурюся, бо зовсім не чекав побачити, того хто сидить поруч з моїм другом.

- Привіт. - звертаюся більш до Марка, але головою просто киваю до Слави, який сидить біля, нього.

- Привіт. - відповідає мені Слава та посміхається.

Що він тут робить і чому Марк мені про нього нічого не сказав? Як він взагалі тут опинився? Для чого?

- Даню, ти уявляєш, сиджу собі тут, чекаю на тебе і бац, поруч сідає Слава. - розповідає Марк та п'є якийсь напій з паперового стаканчику, більш всього якусь каву. - Рік так зустріч, скажи?

- Та-ак. - протягую аби Марк не зрозумів, наскільки я не хочу бачити тут цього...«друга». - Слав, як ти тут взагалі опинився?

Хлопець лише ширше посміхнувся, та сперся спиною на спинку стільчика.

- Да так, ми з моїм гуртом приїхали до Туреччини, бо нас запросили. - спокійно відповів.

- Та невже? Цікаво, хто? - уїдливо питаю.

Невже він думає, що я повірю йому? Марк можливо, бо він ж не знає про наші суперечки, але я аж ніяк не вірю йому. Навіть знаю правду, чому він приїхав сюди, ще й саме тоді коли ми виступаємо тут.

- Один продюсер, який зараз допомагає «розкрутитися» багатьом гуртам. - швидко сказав, аж занадто швидко, немов придумав ці слова завчасно.

Нічого не кажу, а просто повертаюся та дивлюся у вікно. Легенький вітерець подув, через що зелене листя на деревах коливається, так плавно та непоспішно, що на душі стаж легше. Думки прояснюються.

- Зачекайте хвилинку, мені потрібно відійти. - раптом промовляє Марк та йде кудись, говорячи по телефону.

Усвідомлюю, що він лишив нас з Славою тет на тет.

- Ну то що? Ти спеціально приїхав сюди, так? - починаю, ох здається, що це до добра не призведе. - Тільки не кажи, що думаєш ніби я повірю в ту твою маячню про продюсера, не сподівайся!

- Чому ти так вважаєш? - спокійно цікавиться.

Невже в нього настільки погана пам'ять, що він не пам'ятає, що трапилося декілька років тому? Зате я як добре пам'ятаю!

- Давай пригадаємо. Ти усіма силами робив все, аби зайняти моє місце в гурті. Не пам'ятаєш? - питаю, Слава лише посміхається, але ніяк не відповідає. Отже, ще й як пам'ятає! - Я це не забуду, ще й називається я вважав тебе своїм другом! Чому ж я раніше не помічав, що ти просто заздрив мені.

- Отут ні. Я тобі ніколи не заздрив. - заперечив він, але потім трохи подумавши, додав: - Хіба що трохи. - його самовпевнений вираз змінився на серйозний. - Та зараз не про це. Я приїхав сюди, щоб мій гурт досяг більшого результату, ніж ці твої дурні мрійники.

Спокійно...Не знаю, як мені вдавалося стримувати себе, адже мої кулаки вже були готові заїхати цьому придурку по обличчю.

- Закрий рота. - ціджу, - Ти не вчинив так. Невже в тобі ще не лишилося нічого людяного?

- Вибач, але це ти змінив мене. - злісно промовляє, хоча я бачу, що він теж ледь стримує себе. - Ти знав, що ми з тобою змагалися в усьому, хоч і не домовлялися про це. Я завжди намагався отримати вищу оцінку в школі, ніж у тебе, завжди хотів мати кращу дівчину, стати успішнішим і в кінці кінців просто бути кращим за тебе, але ж ні. Завжди все хороше робив лише ти, а я ж лише погане! Та мені це набридло, все, кінець цьому! Тепер я буду кращим за тебе, і не сумнівайся, я зроблю все аби це здійснити.

 Моє здивування не можна було передати словами, адже я не очікував, що дійде аж до таких зізнань. Я навіть ніколи не помічав такого, мені завжди здавалося, що ми вдвох були кращі. Та в кожного своя точка зору та своє бачення.

- Ти зараз серйозно?

- А як інакше! - голосно викрикнув хлопець, через що деякі відвідувачі косо подивилися на нас. - Ти ніколи цього не помічав, визнай! - тихіше говорив він. - Навіть Влад, який раніше був моїм найкращим другом, чомусь обрав тебе!

- Ну вибач, але хіба це я обирав? Я не Влад, він сам обрав собі друга. Та й взагалі, до чого тут це? Яка твоя мета? Ти тепер збираєшся у мене по п'ятах ходити?

- Можна сказати і так. - кивнув. - Чув у тебе є дівчина. - раптом перейшов на іншу тему, від чого я трохи напружився. - Бачив її фото, дуже гарна. Дивись щоб раптом її ніхто не увів в тебе.

- Тільки спробуй і я...

- Про що говорите? - ні звідки з'явився Марк, та сів поруч з Славою. Він дивився то на мене, то на нього, явно намагаючись зрозуміти про, що ми могли так бурно розмовляти. 

Я мовчки дивився на Славу, який раптом почав щось уважно читати в телефоні, і не міг зрозуміти як цей хлопець колись міг бути моїм другом? Не віриться...Зовсім.