Глава 29

Соломія

Я прийняла рішення розповісти, про все Дані. Точніше про Славу, бо прекрасно розумію, до якщо не зроблю цього, все може бути гірше. Тому ввечері, коли Даня повернувся в номер, я поцілувала його і попросила присісти.

- Щось сталося? - спитав схвильовано.

Ох...Поки нічого страшного.

- Слава мені зовсім не подобається, Даню, - суворіше кажу його ім'я, бо він закочує очі. - Я серйозно. Ти просто не помічаєш. Він постійно вештається біля мене, і він каже, що я подобаюся йому.

Даня мовчить, лише вдивляється в моє обличчя. Невже не вірить? Хоча це можливо, адже він вважає Славка своїм другом, якби ж він знав, що його «друг» ще той козел.

- Солю, він прекрасно знає, що ти моя дівчина, тому нічого такого він ні тобі ні мені не завдасть. - спокійно промовляє.

От чорт! Ну як йому довести протилежне? Він ж просто не хоче в це вірити! Проте я на його місці також не хотіла б вірити, що моя подруга ладна «піти по головам» аби лиш чогось досягнути.

- Даню, це правда. Він сказав, що йому начхати що я маю хлопця. - відчайдушно запевняю його, - Ти не віриш мені? - тихо запитую.

- Солю, я...просто...зрозумій, важко повірити в таке, тим паче якщо це про мого друга. - уникає мого питання.

Сенсу говорити з ним більше немає, бо що б я йому тут не доводила, він буде вигороджувати цього Славу. Що ж, тобі доведеться мені все брати в свої прекрасні руки.

Я мовчки встаю та демонстративно йду в ванну кімнату. Спераюся руками об раковину і просто дивлюся на своє відображення в дзеркалі. Наче та сама дівчина, що й раніше, але погляд змінився. Він став таким...щасливим. Адже я зустріла Даню, який зміг зробити мене щасливою, я кохаю його як і він мене, тому чому це якийсь там Слава повинен зіпсувати наші стосунки? О ні, я цьому не дозволю! Я буду робити все аби їх зберегти. Навіть якщо це доведеться робити за двох.

***

Зранку я йду до Стефи, яка має чекати мене в столовій. Дівчина чомусь дуже захотіла зі мною зустрітися, сказала, що має розповісти щось важливе. А я ж погодилася, бо мені тепер дуже цікаво, про що вона хоче розповісти.

Прийшовши в столову, оглядаюся аби знайти рудоволосу. Це не складно, бо тут, в Туреччині, мало дівчат з таким кольором волосся. Я лише одну Стефу тільки бачила і все. А ну і Лізу.

- Привіт, як ти? - питаю, коли підходжу до дівчини.

Вона щиро посміхається і обіймає мене.

- У мене все чудово, а ти як? - цікавиться.

- Теж, що ти сьогодні братимеш? Бо я не знаю навіть, що краще - взяти солоденьке, чи менш калорійне?

- Я братиму вівсяну кашу та фрукти. - відповідає, та лише тепер бачу що подруга справді накладає в тарілку цю кашу.

- Серйозно? Ти ж не любиш цю кашу. - дивуюся, через що деякі оглядаються на мене, але я впевнена, що вони нічого не розуміють, бо ми ж розмовляємо на українській.

А Стефа набирає собі чималу порцію каші і йде по фрукти, я ж просто плентаюся за нею, бо не розумію чому це та сама Стефа, яка раніше терпіти не могла вівсянку, тут бере її ще й у такій кількості?

- Від коли ти полюбила цю кашу? - запитую, коли ми вже сидимо за столиком та смакуємо сніданками.

Я ж взяла собі шматочок тортику, ягоди та каву.

- Не знаю, якось почала вона мені подобатися. - знизує плечима.

Я підіймаю брови вгору у здивуванні, але вирішую не зважати, а краще продовжувати їсти.

- То, що ти хотіла мені розповісти? - цікавлюся.

- Ну загалом...- вона навіть ложку поклала, склала руки а замочок та серйозно подивилася на мене, через що я сіла рівніше. - Ми з Марком разом.

- Ні ну це зрозуміло.

- Тобто? - хмуриться.

- Ви разом вже місяць. - пояснюю, Стефа на це лише махнула рукою.

- Я маю на увазі, що ми з Марком по-справжньому разом. - приголомшує.

Ого...В мене навіть слів немає. Дивлюся на дівчину з широко відкритими очима, а вона схоже очікує відповіді. Та сама Стефа, яка на дух не переносила Марка, тепер з ним разом?

- Ох...я навіть не знаю, що казати, якщо чесно. - нарешті промовляю. - Це так неочікувано.

- Знаю, але...у нас все якось закрутилося і я зрозуміла, що він мені справжні дуже подобається. Якби це дивно не звучало. - легко посміхається.

Я давно помітила, що між ними є щось більше, але розуміла, що їхня неприязность або навіть ненависть один до одного - сильна, тому варіант, що вони можуть бути разом якось відкидала. Проте тепер...

- Що ж, я в будь-якому разі рада за тебе. - посміхаюся, дівчина видихає. - Але нехай тільки спробує мені тебе образити, я тоді йому покажу силу Соломії Петрак! - обіцяю, та починаю сміятися, від чого сміється і Стефа.

- Я йому це обов'язково передам. - каже крізь сміх.

Продовжили ми снідати, говорячи про те, як же все ж так вийшло, що Марк і Стефа стали парою. Справжньою. Я звісно, ще давно помітила, як вони пасують один одному.

Після сніданку ми пішли в басейн трохи поплавати, бо вже післязавтра літак додому, в Україну. Так не хочеться повертатися...та все ж потрібно, адже відпустка закінчується і повертаються сурові будні в університеті та вдома. Як же я скучила за мамою, хоч ми і говоримо по телефону кожного дня, та це не те, що говорити наживо. Проте я рада, що зі мною Даня, він завжди мене підтримає і зможе поліпшити настрій. От, як зараз, ми з Стефою просто сиділи на бортиках басейну звісівши ноги в воду, як до нас підійшли хтось.

- Вгадай хто? - спитав та закрив мені очі долонями, я лише встигла помітити, що Стефі зробили те ж саме.

- Даня. - без сумніву відповіла я, хлопець прибрав руки і поцілував мене.

- Ось, тримай. - він простягнув мені стакан з мохіто.

- О дякую. - посміхнулася.

Даня сів поруч зі мною, а Марк, якого вгадала Стефа і вони також поцілувалися, сів біля своєї дівчини. Даня взяв мене за руку, від чого тепло розлилося моїм тілом, одразу стало якось спокійніше і легше, немов, Даня - моє заспокійливе. Дихати стало легше, бо він мій кисень.