Глава 28

Соломія

Їхали ми мовчки. Точніше лише одна я мовчала, а всі інші ділилися враженнями від сьогоднішнього вечору. З голови в мене не виходили підозри. Адже той Слава доволі підозрілий, хоча нічого такого мені не зробив. Але я боюся, що він може стати причиною нової сварки між мною і Даньою, якщо ще раз з'явиться. Тому я прийняла рішення розповісти Дані про цього хлопця і про всі мої підозри.

- Тоді бувайте! - крикнув Даня, а я просто мовчки кивнула і ми пішли до себе в номер.

Коли зайшли всередину, я одразу ж зняла це дурне взуття. Тепер місяць так точно не буду взувати підбори! Закотила очі від задоволення, нарешті. А потім пішла в кімнату і впала на ліжко.

- Складний був день. - прошепотіла сама до себе.

Даня пішов за мною і сів поруч. Він обережно прибрав пасмо волосся, яке впало мені на обличчя й тепер роздивлявся мене, вводячи подушечкою великого пальця по моєму обличчю. Це було так приємно.

- Даню...Хто цей Слава? - нарешті запитала.

Хлопець ніяк не відреагував. Взагалі. Він продовжував водити пальцем від моїх брів до губ і так по колу. Обличчя лишилося спокійне та розслаблене. Дивно це якось.

- Він мій старий знайомий, ми раніше добре спілкувалися, але коли Слава переїхав до Америки, ми зовсім припинили спілкування. - відповів, хоча я вже це чула.

- Я це знаю, але чому ж він тоді повернувся, м?

Хлопець вже наче розуміє, що моя така цікавість явно не з проста, тому припиняє водити пальцями по обличчю, а натомість уважно вдивляється в мої очі.

- Чому ти це запитуєш?

Мовчу. Так, я граю в ту ж гру що й він. Тепер я його помучу і промовчу. Та доведеться ж відповідати, але що саме?

Сказати правду, що той чіпляється до мене, хоча каже що нічого більшого, ніж дружба між нами не може бути, проте його вчинки і погляди явно на це не натякають. Чи збрехати, сказавши що мені просто цікаво? Тоді Даня точно щось запідозрить, бо моя цікавість аж занадто хоче багато всього знати.

- Не подобається він мені. - нарешті кажу.

Це не брехня сто відсотків, але не зовсім правда. Точніше не конкретизована.

- Дивно, я думав ви з ним поладнали. - знизив плечима.

- З чого ти це взяв? - хмурюся.

Ага, звісно, поладнали.

- Ви так добре спілкувалися. І в залі, і на вулиці.

Хотіла б я зараз сказати, що цей парубок мене страшенно дратує і зовсім не хочеться його бачити ще раз.

- Даню, він...ну не подобається мені. Я ж сподіваюся ми більше його не побачимо? - питаю, при цьому пильно дивлячись на хлопця.

- Чому ж? Побачимо. - спокійно каже. - Він разом з нами, в той же день їде в Україну, де вони з гуртом знову хочуть спробувати себе в українській музиці. І наш продюсер, Юрій Олександрович, вирішив за них взятися.

Чорт! Виходить ми ще не раз зустрінемося, але...лише якщо ми з Даньою лишимося разом до після кінця угоди. Тобто після повернення до України.

- Ти ж пам'ятаєш, що «термін» угоди закінчується через чотири дні? - обережно питаю.

Мені хочеться почути думку Дані, дізнатися що ж він вирішив. Чи бути нам потім разом чи наші шляхи розійдуться?

Хлопець напружено вирівняв спину, взяв мене за руку й зазирнув у мої очі.

- Солю, я хочу аби ми залишилися парою і після кінця угоди. Ти стала для мене важливою, тією «музою» без яких моє життя не зможе існувати далі. - його слова були такі приємні і неочікувані, що я сиділа дивлячись на нього з дурнуватою посмішкою. - Тому, ти згодна і на далі бути моєю дівчиною?

Мабуть зараз повинна була б бути напружена пауза, як в усіх фільмах, але я не могла стримати емоцій.

- Так, так, так! - моментально після його слів викрикнула я і обвила руками шию хлопця, поцілувала.

Моїй радості не було меж. Адже тепер ми будемо разом. Надовго. Назавжди.

Та все ж втома дала про себе знати, тому я швидко переодягнулася, сходила в душ, змила всю косметику і нарешті лягла спати.

***

Наступного дня зранку Дані в номері не було, але була смс, де він написав, що вже прокинувся і пішов снідати. Я нахмурилася. Чому без мене? Можна було й почекати.

Та все ж я не хотіла псувати собі настрій з самого ранку, тому швидко зібравшись я теж пішла снідати. Сьогодні людей було чимало. Тому довелося проштовхуватися аби взяти хоч щось поїсти. Даню я не помітила, але це й не дивно, бо смс від надіслав ще півтори години тому.

Взявши легенький сніданок, я сіла за вільний столик і почала їсти. Проте до мене раптом хтось підсів. Я швидко підійняла погляд і зустрілася з тим, кого не хотіла бачити.

- Привіт. - сказав він, та сперся підборіддям об свою праву руку, дивлячись на мене.

Я закотила очі.

- Що ти хочеш? - грубо спитала.

- Спокійніше, я прийшов з миром. - і знову ця його дурнувата усмішка.

- З яким ще миром? - роздратовано запитую, - Кажи одразу, що потрібно?

Слава мовчки дивився, потім взяв одну виноградинку ж моєї тарілки і поклав собі до рота.

- Просто підійшов  привітатися, адже ми тепер друзі.

- Ти знущаєшся? Я тобі вже казала, що ти мені не друг і ніколи ним не будеш. - шиплю.

О так, чомусь він мене дратує лише своєю присутністю і цією посмішкою. Хоча мабуть тому, що я не хочу аби якийсь Слава зіпсував мої з Даньою стосунки.

- Чому ж ти так? - награно ображено питає. Але посмішку не прибирає. Так і хочеться стерти її.

- Давай будемо чесними, ти ж не просто так лізеш до мене? Я більш, ніж впевнена у цьому.

Він хвилину мовчить, немов зважує всі «за» і «проти» в своїх думках. Немов хоче визначитися чи казати мені правду, але я терпляче мовчу. Чекаю.

- Ти мені сподобалася, от я й хочу з тобою краще познайомитися, що в цьому поганого? - каже.

Я ледь чи не пирхаю від обурення. Сподобалася я йому, ви тільки подивіться на це!

- А те, що в мене є хлопець, який між іншим твій друг. Тобі це не заважає?

- Ні, а має? - дивує мене.

Що ж це в них з Даньою за дружба, якщо Слава таке говорить. Вони ж наче вчора так добре спілкувалися, а тут раптом таке.