Глава 27

Соломія

На подвір'ї стояв шикарний чорний лимузин, він був такий довгий, якраз щоб помістилися всі. Я йду до нього, підтримуючи шлейф сукні двома руками. Посмішка яскраво «освітлює» моє обличчя. Вдалині я бачу Даню, який розмовляє з Владом, та всіх інших, немає лише Стефи та Марка.

- Всім привіт. - вітаюся, підійшовши до них.

Погляди одразу уж спрямовані на мене, Даня дивиться з посмішкою такою теплою, а я дивлюся на нього, також з посмішкою. Адже моє життя з ним тепер неможливе без посмішки.

- Ти неймовірна. - шепоче мені на вухо і цілує в губи.

- Дякую.

Ще хвилин п'ять ми чекаємо Марка та Стефу, коли вони вже нарешті підходять, ми всі по черзі сідаємо в авто. Я звісно сідаю поруч з Даньою.

- Вже не хвилюєшся? - тихо питає, обережно взявши мене за руку.

- Зовсім трішечки. - відповідаю так само тихо.

- От і добре.

- Слухайте, а давайте по бокальчику, м-м? - голосно запитує Скай, через що отримує легенький удар від Елайзи, - Що? Я просто запрошував! - виправдовується. - Для сміливості.

- Нічого не треба. - суворо каже його дівчина, очима показуючи що краще не сперечатися. Скай закочує очі, але все ж слухається її.

Іншу частину дороги ми їдемо розмовляючи про всі теми, аби лиш не зачеплювати тему майбутнього заходу, на який ми їдемо. Адже все ж коли ми почали під'їжджати хвилювання знову з'явилися і не в одної мене. Стефа та Ліза також хвилювалися, а от інші майже ні. В мене навіть руки почали труситися від переживання.

- Соля, ми приїхали. - прошепотів Даня. Я неуважно кивнула.

Вийшовши з авто, я поправила поділ сукні, а тоді змогла розглянути саме місце куди ми приїхали. З зовні це був вишуканий будинок з трьома поверхами. Виконаний у історичному стилі ХVI століття. Масивні споруди та по бокам від скляних дверей, були два придворні, які вітали кожного та перевіряли чи є ті в списку запрошених. Ми з Даньою стали за Марком і Стефою, яких якраз шукали в списку.

- Так, ви можете проходити. - сказав чоловік у чорному костюмі з такою ж сорочкою, не подивившись на пару.

Потім підійшли ми. Я намагалася глянути через плече цього чоловіка в зал, бо моя цікавість вже була на межі.

- Булгаков і Петрак. - представився Даня ідеальною турецькою.

Чоловік оглянув список, потім мовчки кивнув.

Ми зайшли спокійно, я намагалася триматися гордо аби не видавати свого здивування, захоплення і хвилювання, бо таку неймовірно гарну й явно дорогу залу я ще не бачила. Купа людей, які були вибрані у відомі бренди ходили та спілкувалися один з одним. Дівчата в гарних сукнях, а хлопці в елегантних костюмах. Було декілька столів з стравами та напоями, зі стелі звисала велика люстра з багатьма золотими камінчиками. Я міцно стиснула руку Дані, бо мені подих перехоплювало від всього цього. Все виглядає неймовірно гарно, але для мене це все - лише зібрання аби похвалитися хто дорожчу сукню одягнув.

- Ну як? - спитав Даня, для нього бути в закладах такого масштабу - це не вперше. Не те, що для мене!

- Це все так...дорога, але вона виглядає дуже гарно. 

Хлопець кивнув і почав шукати когось очима. Потім відпустив мою руку.

- Я скоро підійду. - тихо сказав, а потім пішов.

- Ти куди? - доволі голосно крикнула я йому в спину, через що деякі люди обернулися до мене, невдоволено поглядаючи.

- Зараз підійду. - відповів Даня і підморгнув.

Що відбувається? Але прослідкувавши поглядом, я побачила що він пішов до продюсера, куди пішли й інші хлопці з його гурту. Тому спокійно видихнувши, я знову гордо підійняла голову й пішла до дівчат, які скупчилася біля напоїв.

- Тут так незвичайно. - сказала Ліза, оглядаючись.

- Навіть занадто. - кивнула я і взяла келих шампанського. Відпила ковточок. - Все це, - обвела руками, показуючи на гостей, - Не моє.

- Так, але заради наших хлопців потрібно  тут бути. Плюс це входить до угоди.

Я промовчала, бо поки лише Елайза і Стефа знають, що ми з Даньою справжня пара. Так зручніше.

Ми обговорювали з дівчатами сукні, як раптом до нас підійшли якісь три хлопці. І як на зло Ліза, Сакіра і Кармелія відійшли кудись.

- Чому такі гарні дівчата стоять осторонь і сумують, м? - запитав темно волості з легкою щетиною. Він став біля Елайзи і почав оглядати її, зовсім не намагаючись приховати цього. - Я Гліб.

Світло волосий з довгим волоссям підійшов до Стефанії, дівчини одразу ж відійшла подалі від нього, щоб той не міг підійти до неї. А до мене підійшов хлопець з гарним чорним волоссям та легкими веснянками на обличчі і татуюванням на лівій руці у вигляді серця, яке обплели якісь рослини. Сам хлопець був гарним, але я навіть не думала про це. Зараз мені хотілося лише аби він пішов звідси, поки не прийшов Даня.

- Не бажаєте скласти нам компанію? - заговорив світловолосий, - Мене звати Олег. - та награно вклонився перед Стефою, та закотила очі.

- Не дуже. - відповіла вона.

- Дарма, ми ж лише хочемо завести собі такі гарні знайомства. - подав голос хлопець з фарбованим волоссям, він поклав руку мені на плече, але я скинула її. - Ей, чого ти? - здивовано спитав він, а потім посміхнувся. - Мене, до речі, звати Станіслав, але для тебе я Слава. - представився хлопець, він поцілував титульну сторону моєї долоні.

Я швидко прибрала руки, намагаючись якомога краще показати усім своїм видом, що не хочу знайомитися, але схоже Слава цього не розумів. Він лише посміхнувся ширше на мої відмовляння.

- Можливо тепер ваш час представиться, дівчата? - бадьоро сказав Гліб.

- Ми ясно сказали, що не хочемо з вами знайомитися, тому йдіть звідси. - вже більш суворо попросила я.

Слава звів брови, але схоже йому сподобалася моя рішучість, тому він поклав руку мені на талію.

- Мені подобаються такі зухвалі дівчата. - прошепотів мені на вухо, потім відсторонився і як ні в чому не бувало, продовжував посміхатися.

От би стерти цю дурнувату усмішку з його обличчя.