Глава 26

Соломія

Наступний день ми провели в пошуках гарного одягу, який мав підійти до свята міста, яке відбудеться вже завтра. Такого як спеціального одягу немає, лише для дівчат - сукні, для хлопців - костюм та сорочка. Для мене це щось нове, тому я сильно хвилююся, а от Даня взагалі не нервує. Він постійно повторює, що це буде нудне свято в офіційному стилі, але мене лякає те, що там буде багато людей, які можуть допомогти «просунути» гурт «Bad Dreamers» і я боюся, що не сподобаюся їм.

- Соля, не хвилюйся ти так. - шепоче мені Даня на вухо, коли ми сидимо в номері і кожен робить свої завдання, які нам надіслали викладачі з університету.

Я ніяк не можу зосередитися на завданні, адже постійно в голові викликають жахливі моменти які можуть трапитися зі мною під час завтрашнього свята, наприклад, де я то падаю прямо перед кимось або виливаю на когось напій. Через ці нервування у мене то ручка постійно з рук випадає, то я агресивно намагаюся натиснути на літеру на клавіатурі ноутбука.

- Я не можу. Для мене це вперше. - кажу, мабуть в соте.

Хлопець підіймає на мене свій погляд і спокійно дивиться, немов хоче цим показати, що перейматися - не варто, але якби ж все було так просто!

- Я буду з тобою. Все буде гаразд. - повторює кожного разу.

Я не посміхаюся. Так, ці слова мені дуже приємні, але хвилювання просто з'їдає мене з середини, змушуючи забути про всі радощі та приємні моменти. Адже хто не боїться осоромитися? Ніхто! Всі цього бояться і я не виняток.

- Даню, ти ж розумієш, що для мене все це - чуже?

- Розумію, але це також частина угоди. - каже, немов ріже по серцю.

Я підіймаю на нього свій погляд повний незрозумілості, болю та розчарування. Що він цим мав на увазі?

- Тобто для тебе все це, - я показала рукам коло, - Це лише угода? А як же наші почуття? - питаю вже більш істеричним голосом. Точніше надтріснутим, бо сльози починають наповнювати очі.

Чомусь вся ця ситуація сильно зачепила мене і тепер я хочу лише виплакатися. Можливо це допоможе мені заспокоїтися.

Даня не одразу зрозумів, що я маю на увазі, але коли до нього «дійшло» він широко розкрив очі і миттю почав хитати головою.

- Що ти, сонце? Я не це мав на увазі! - він енергійно хитав головою і додав голосу більшої впевненості та невинності, - Я лише хотів цим сказати, що бути на такий  заходах - це лише для «галочки».

- Справді? - я подивилася на нього з-під лоба.

- Звісно, люба, ти ж знаєш, що я люблю тебе. - хлопець поцілував мою руку, потім ще і ще, а потім все ж продовжив робити своє завдання з університету.

Я наче трохи заспокоїлася, тому могла вже спокійно і більш зосереджено робити своє. За дві години ми впоралися та вирішили вийти в місто, адже давненько ми не гуляли. Плюс я сьогодні хочу прикупити різні турецькі фрукти та солодощі, адже кажуть, що друге - тут дуже смачне й популярне. А такий шанс спробувати ці солодощі випадає раз у житті! По крайній мірі у мене такий шанс вперше.

Зібравшись, ми вийшли з номеру і спустилися на перший поверх. Коли ми вже вийшли з готелю, то вдалині біля басейну я помітила Стефу і Марка.

- Ходімо до них. - кажу Дані і киваю головою на друзів.

- Гаразд.

Ми спокійно йдемо, а всередині мене немов камінь з душі впав. Адже я справді хвилювалася за Стефу та Марка, їх довго не було.

Нарешті дійшовши до них, одразу вже біжу до Стефи і обіймаю її. Даня ж коротко вітається з Марком потиском руки.

- Стеф, де ви були? - одразу ж запитую, вже відсторонившись від дівчини, але обидві руки поклала їй на плечі, - Ми так хвилювалися за вас!

Стефа і Марк коротко переглянулися, а потім чомусь обидва опустили голову.

- Що таке? - питаю і вже відчуваю, що щось трапилося.

- Та ми просто застрягли посеред моря на човні. - коротко відповідає Марк, уникаючи мого погляду.

Даня трохи гнівно дивиться, мабуть через те що Марк не сказав йому про це раніше, а я ж вирячила очі від шоку та здивування.

А ми думали, що вони вирішили провести час разом! Хоча деякою мірою - так і є.

- Чому ж ви раніше не сказали! - обурено вигукую, та прибираю руки від плечей подруги.

- У нас не було з собою телефонів, але на щастя якийсь корабель пропливав поряд і допоміг нам вибратися на берег. - подала голос Стефа, він був виснажений і явно сповненим купою емоцій.

- Дякувати  Богу з вами вже все добре.

- Так. - киває дівчина і нарешті підіймає погляд.

Даня досі мовчить, лише дивиться на Марка. Вилиці напружені, та й видно що він аж ніяк не може змиритися з таким поворотом подій.

- Вибачте, але ми підемо в номер. - порушує тишу Стефа і легенько бере за руку Марка, тягнучи його за собою.

- Бувайте! - вигукую я, обертаючись обличчям до Дані.

Він дивиться в слід Марку, а коли силует того зникає з поля зору, переводить плавно погляд на мене.

- То ходімо? - запитує та дарує мені свою неймовірну щиру посмішку.

Як у нього так швидко змінилися емоції?

Але я зараз про це не думаю, лише киваю і широко посміхаючись, беру хлопця за руку й ми йдемо в місто.

Погода така приємна, що взагалі не хочеться сидіти по номерах. Сонце світить яскраво, але якраз так аби не було спекотно. На вулиці просто ідеальна температура, не холодно і не спекотно, а саме тепло. Легенький вітерець приємно обдуває обличчя та тріпоче волосся, яке розвивається по вітру. Листя на деревах коливається, немов танцює танець зрозумілий лише матінці природі.

- Як тут добре. - заворожено кажу, не припиняючи посміхатися.

- Та-ак згоден.

Ми гуляємо містом, а потім заходимо до місцевого супермаркету. Купуємо багато фруктів, солодощів і напоїв. Все виглядає настільки смачно, що я б хотіла купити все, але це було б занадто.

- Давай ще це візьмемо. - прошу у хлопця, показуючи вказівним пальцем на якісь турецькі чіпси.

- Ти будеш їх їсти? - прискіпливо питає Даня та оглядає пакет з цими чіпсами, - Вони ж дуже гострі!