Глава 25

Соломія

Після нашої романтичної морської поїздки ми пішли на пляж, щоб просто пройтися по берегу моря. Адже зараз неймовірно гарно та тепло. Коли я зайшла в воду, стало так спокійно, тихо і просто так легко. Всі думки немов відійшли на другий план, лишилися лише я, море і Даня. Хлопець стояв поряд і дивився на мене з посмішкою. Я обернулася до нього і теж посміхнулася.

- Що таке? - спитала я, - Чому ти так дивишся?

- Ти дуже гарна. Особливо стоячи тут, навпроти заходу сонця і моря. - замріяно відповів Даня, я зашарілася і нутром відчуваю, що мої щоки порожевіли.

Ще довго ми ходили, гуляли і розмовляли, але коли вже сонце почало освітлювати територію, Даня все ж запропонував йти в номер аби хоч трохи поспати. Я погодилася, бо вже й сама сильно хотіла спати.

***

Прокинулися ми о другій годині дня, але напевно ми могли б ще спати, якби не телефон Дані, який почав голосно вібрувати. Тому хлопець неохоче, але все ж взяв слухавку і вийшов на балкон розмовляти по телефону. Я ж ще довго потирала очі, морально давала собі зрозуміти що вже час прокидатися. Проте це виходило погано, бо я ну ду-у-уже хотіла спати.

- Чортівня! - вилаялася, коли перечепилася ногою об тумбочку, яка стояла біля ліжка.

Т-а-ак початок дня не дуже.

- Даня, хто там тобі так рано телефонує? - голосно запитала аби хлопець почув мене, бо особисто я вже почула що він завершив розмову.

- Вже давно день, а не ранок! - крикнув.

- Тобто?

- Вже друга година дня. - спокійно відповів Даня. Він вийшов з балкону і підійшов до мене. Обійняв за талію і подивився в очі.

- То хто телефонував? - знову спитала я, очікуючи нарешті почути відповідь.

- Ректор. Запитував чому я довго не надсилаю домашні завдання.

- Неначе він не знає чому. - я закотила очі. Адже Даня попередив кожного викладача чому йому доведеться майже на початку навчального року їхати кудись.

- Можливо забув, ти ж розумієш, наскільки ця професія втомлює.

- Знаю.

- От бачиш. - посміхається. - А тепер ходімо нарешті снідати...точніше кажучи обідати, - виправив хлопець сам себе і поцілувавши мене в щічку, швидко побіг до ванни.

Я ж не одразу зрозуміла, що мене щойно переграли і тепер доведеться чекати поки Даня збереться.

- Булгаков, так не чесно! - викрикнула я і навіть для правдоподібності затупала ногами, щоб він почув.

- Пізно, люба.

Я закрила очі і вирішила поки чекаю на нього, заглянути в ноутбук та перевірити чи надіслали нам нове завдання. Точніше мені, хоча я не єдина хто перевелася тимчасово на такий спосіб навчання з нашої групи.

Надіслали вже купу лекцій і разом з цим багатенько завдань. Що ж, доведеться робити.

- Соля, я все! - кричить Даня, закриваю ноутбук, беру одяг і йду в ванну.

Коли ми вже прийшли до їдальні, я помітила Юрія Олександровича, продюсера гурту. Цікаво, що він тут робить? Адже його готель не цей, а інший. Дивно. Даня також його помітив, тому попрямував до нього, я пішла за ним, бо мені було дуже цікаво.

- Добрий день, Юрію Олександровичу. - привітно вітається Даня і жме руку чоловікові.

- Добрий, добрий. - посміхається продюсер, а тоді переводить погляд на мене. - І тобі теж, Соломія.

- Взаємно. - киваю.

- Юрію Олександровичу, якщо не секрет, то що Ви тут робите? - запитує Даня. Продюсер посміхається загадково.

- Ох...іншим хлопцям я вже сказав, адже вони встали раніше. - дорікнув. - Проте зараз не про це. - чоловік взяв собі стакан з соком і відрив трохи. - Хочу повідомити вас, що через два дні відбудеться благодійне свято в честь дня міста, тому наш гурт має бути там присутнім.

Я вирячила очі, адже ще ніколи не була на таких заходах. Це можна вважати світським заходом? Та що там! Я взагалі не уявляю як все це має відбуватися. День міста...Цікаво.

- І хлопці погодилися прийти? - спокійно поцікавився Даня.

- Чомусь Марк не відповідає на мої дзвінки, тому з ним поки нічого не зрозуміло, а інші погодилися, тому в вас просто немає вибору.

- Мені теж потрібно там бути присутньою? - питаю, хоча знаю, що потрібно адже я дівчина ударника, тому буде підозріло якщо я не прийду.

- Звісно! Ти як дівчина Дані обов'язково маєш бути присутньою. - відповідає. Я зітхаю.

- Гаразд...А о котрій і де ми маємо бути присутніми?

- Захід почнеться об дев'ятнадцятій, але краще прийти трохи раніше. Адресу я надішлю комусь з учасників нашого гурту і там ви вже розберетеся.

- Добре. - посміхається Даня, а потім нахиляється до мене. - Ти можеш поки піти набрати собі їжу, а я обговорю з продюсером деякі нюанси, гаразд?

- Так, добре, тобі щось взяти? - запитую і чомусь одразу розумію, що цим питанням я показую, що хвилююся і турбуюся за хлопця. А це виявляється приємно.

- Якийсь салат та м'ясо, якщо не складно. - цілує в щічку.

Цей жест викликав у мене приємні відчуття, такі які я можу відчувати лише знаходячись поряд з ним. Посміхаюся від вуха до вуха і йду набирати їжу, спочатку Дані, потім собі. Ось так і виглядає сімейне життя? Спочатку піклуватися про когось, а потім лише думати про себе, так? Можливо це звучить не надто правильно, але це такі приємні відчуття. Турбуватися про  когось, окрім себе.

Сідаю за стіл, який розташований біля вікна від якої відкривається вид на сад цього готелю. Купа квітів, декілька дерев з якимись фруктами, кущі з ягодами. Хочеться вийти туди і просто прогулятися, насолодитися останніми днями перебування в Туреччини. Тепер це моя друга улюблена країна після України.

- Про що задумалася? - виводить з думок Даня, який вже прийшов і сів поруч зі мною на вільний стільчик.

- Та так можна сказати ні про що. - знизую плечима і кладу до рота шматочок огірка, - То що? Що це взагалі буде за свято таке?

- День міста. Як виявилося в Стамбулі обов'язково прийнято його святкувати, а нам випала честь бути присутніми на одному з найбагатших світських заходів цього вечору. - пояснює хлопець, я б могла слухати його вічно, але в мене є деякі питання, які не дають мені спокою.