Глава 24

Соломія

Ми стоїмо ще годину і спостерігаємо, як наші хлопці про щось розмовляють та п'ють точно алкогольні напої. Проте особисто я не проти, звісно якщо це в міру.

- Дівчата, може вже підемо? - питаю мабуть вчетверте.

- Давайте ще трохи поспостерігаємо? - просить Елайза, не обертаючись до мене.

- Слухай, Ел, справді ми вже давно тут, давай будемо йти. - підтримує мене Стефа.

Ура, хоч одна нормальна людина!

Подумки я вже разів п'ять обійняла Стефу, але зараз це не роблю, бо в цьому костюмі це занадто тяжко. Напевно я вже вся зжарилася, бо мені шалено спекотно, піт літрами стікає по моєму тілу. Більше ніколи на такі авантюри не погоджуся.

- Та ну! - скиглить Елайза.

Ми все ж вмовили її нарешті піти звідси, бо сил наших вже немає тут стояти.

***

Прийшовши в номер я миттю зняла з себе цей дурний костюм і пішла в душ. Трохи освіжившись, одягнула шорти та футболку й змогла трохи відпочити. Сьогоднішній день був ду-у-уже насичений.

Та вже через півгодини я чую крізь сон грюкіт дверей, тому швидко прокидаюся. Виявляється це прийшов Даня.

- О привіт. - сонно сказала я, протираючи очі, які все ще здається готові продовжити сон.

- Привіт, люба. - хлопець посміхається і підійшовши до мене, цілує в губи.

Як же я давно чекала, що ми зможемо ось так просто цілуватися, обійматися і насолоджуватися компанією один одного. Здається, що про це я мріяла все життя. Настільки хотіла цього.

- Як пройшов твій день? - цікавиться він і йде на кухню. 

Я плентаюся за ним, Даня наливаю стакан води і сідає за барну стійку.

- Цілий день провела біля басейну. - брешу, намагаючись додати голосу правдоподібності, адже я зовсім не вмію брехати, але ж я також не можу сказати, що ми за ним слідкували. Погодьтеся це буде дуже дивно.

- Сама? - дивується, вигнувши брову.

- Та ні, з Стефою і Елайзою. - відповідаю. Чорт, брехня набирає нових обертів. Головне, щоб дівчата також сказали, що я була з ними у басейні, бо вийде дуже тупо якщо вони вигадають щось інакше.

- А добре. - киває, попиваючи воду, ставить склянку на стіл і підходить до мене. Кладе руки на талію і дивиться в очі. Я для цього підіймаю підборіддя, аби наші очі зустрілися. - Ти не проти зараз сходити погуляти зі мною? - спокійно питає. Хоча так і має бути, адже ми пара. Ми справжня пара. Хлопець і дівчина.

Пару секунд мовчу, адже мені зараз зовсім не хочеться куди-небудь ходити. Проте я відганяю ці думки і посміхаюся.

- Звісно не проти. - ніжно відповідаю і цілую його.

- Тоді збирайся, через півгодини будемо виходити.

Мовчки киваю і неохоче вибираюся з його приємних рук. Одразу йду в ванну й роблю невеличкий макіяж. Все ж хочеться виглядати гарно, бо це побачення. Справжнє побачення.

Коли з макіяжем закінчено, я гарно вирівнюю волосся і обережно зав'язую його в низький хвіст. Виглядає просто, але гарно. Потім йду одягатися, мій вибір одразу падає на легеньку, коротку ніжно-голубу кофтину яка тримається на плечах та бежеву спідницю.

Виходжу з номеру, тому що Даня сказав що чекатиме мене на першому поверсі. Заходжу до ліфту і спускаюся в низ. Серце швидко б'ється в передчутті чогось класного, романтичного і цікавого, а головне - несподіваного, адже я не знаю куди саме ми сьогодні йдемо. Проте це не важливо, я довіряю своєму хлопцю, тому можу не перейматися на кштал цього.

- Маєш неперевершений вигляд. - каже Даня, не зводячи з мене очей.

Я посміхаюся і обіймаю його. Як же це приємно і так...правильно.

- Ти також. - киваю і це правда. В своїй сірій футболці і чорних джинсах він виглядає так брутально та класно, що мені здається сьогодні не одна я так думатиму.

- То ходімо? - посміхаючись, питає хлопець.

- Звісно, а куди ми? - цікавлюся, хоча щось мені підказує, що Даня триматиме це в секреті.

І справді, він загадково дивиться на мене з лукавою посмішкою і нічого не відповідає. О-ох...Він зведе мене з розуму. Але я не проти. Я готова зійти з розуму, але лише якщо через нього або краще з ним.

Всю дорогу ми розглядали прекрасний Стамбул. Так як вже вечер повсюди повмикали різнокольорові ліхтарики і тепер це місто було геть впізнати. Вогонь світилося усіма барвами і таке...живе, таке гарне та захоплююче. Я постійно крутила головою аби все це запам'ятати в своїй голові.

- Тут так гарно, як же шкода що ми скоро летимо додому. - сумно сказала я, міцніше стиснувши Даніну руку.

- Якщо ти хочеш ми сюди обов'язково прилетимо ще. - спокійно відповів він.

Я обернулася до нього всім тілом і пильно вдивлялася в його обличчя, хлопець зупинився й з неприхованою посмішкою дивився на мене.

- С-справді? - не вірячи у таке щастя, запитала я.

- А чому б і ні? - знизив плечима.

Я накинулася на нього з поцілунками і обіймами. Цілувала і в губи і щоки, аби лиш показати наскільки я люблю його, наскільки вдячна йому за все.

- Ну все, все, бо не встигнемо на мій сюрприз. - він обережно взяв мене за дві руки, поцілував, а потім повів за собою.

Я немов летіла на крилах і все завдяки йому. Шаленому і самозакоханому ударнику, який змін пробудити або навіть краще сказати народити в мені нові почуття, нові емоції. Завдяки моєму ударнику тепер я щаслива.

- Закрий очі. - попросив раптом хлопець. - Це все задля сюрпризу.

Я все ж послухала його, адже довіряю. Сильно. Він обережно взяв мене за руку і почав вести, іноді казав щоб я обережна буда, або буда готова до якоїсь сходинки чи камінчика. А коли ми як я зрозуміла спустилися вниз по сходах кудись, то почула шум води, яка вдарялася об щось тверде.

- Вже можна відкривати очі? - запитала, бо вже ну дуже хотілося скоріше дізнатися, що ж це за сюрприз і куди ми взагалі прийшли.

Даня відпустив мою руку, але нічого не сказав, тому очі я не відкривала. Чуда лише як хлопець про щось говорив з кимось. Точніше з якимось чоловіком, адже голос був чоловічий і доволі грубий.