Глава 23

Даня

Весь вечір ми проводимо разом. І для мене це найщасливіший момент. Нарешті ми помирилися і тепер я можу назвати її своєю справжньою дівчиною. Та найголовніше, що вона не проти, вона також закохана в мене. В це тяжко віриться, адже частіше дівчат приваблює в мені популярність, але ця дівчина змогла покохати мене справжнього. 

А вже зранку я поспішаю на репетиції. Продюсер попросив нас приїхати зранку до студії, сказав щоб порепетирувати. Але я більш, ніж впевнений що він хоче влаштувати нам сюрприз-подяку за настільки успішний концерт. Але перед тим як піти з номеру, я милуюся вже МОЄЮ Соломією. Пасмо волосся закриває обличчя, тому я обережно заправляю його за вушко. Одна рука лежить на тому місці де це нещодавно лежав я, інша поряд. Я посміхаюся і цілую її в щічку. Знаю, вона про це не дізнається, але моє бажання ще хоч трохи відчути на дотик її ніжну шкіру, долає все.

Пересилюю себе і нарешті йду з номеру. Приємне тепло заселяється в серці. Наскільки довго я чекав того, що Соля стане моєю, що зранку я ось так буду цілувати її і бачити її гарне обличчя, а ввечері приходити і знову цілувати її та вкотре повторювати собі, що мені шалено пощастило. Так, я ще той негідник, але вона покохала мене. Попри все. І за це я люблю її ще більше. Навіть не знаю чи взагалі можливо настільки сильно когось кохати? Раніше б сказав - ні, але зараз впевнено кажу ТАК. Так, я кохаю цю дівчину більше за всіх, вона стала для мене всім. Напевно це голосно звучить, адже ми ще зовсім недавно ледь чи ненавиділи один одного, але зараз я впевнено скажу що кохаю її.

*****

Соломія

Я прокинулася з посмішкою на губах. Тепер так буде постійно? Але нехай, я тільки рада цьому. Обвела поглядом кімнату, але Дані не було, лише записка.

«Люба, я поїхав на репетицію до студії. Не сумуй, скоро повернуся. Готуйся, бо я вже сумую за тобою і з нетерпінням чекаю, коли знову відчую смак твоїх солодких губ. Твій, Даня.»

Від його приємних слів тепло розлилося тілом і я знову посміхнулася. Наче звичайна записка, але змусила мене знову згадати, як вчора Даня цілував мене в номері, як він обережно торкався мене.

Я закохалася по повні вуха, але...чомусь від цього я ще більше радію.

Все ж я встала з ліжка та пішла снідати. Людей було чимало, тому довелося проштовхуватися щоб взяти собі хоч щось поїсти. Коли моя таця з їжею була повна, я обернулася шукаючи куди б сісти, але всі місця були зайняті. Я встигла вже засмутитися, але потім помітила столик за яким сиділи Стефа і Елайза, тому рішуче попрямувала туди.

- Привіт, дівчата. - мило посміхаюся, вони також відповідають тим же. - Можна біля вас сісти?

- Звісно, ти ще й запитуєш?

Я вдячливо киваю і сідаю на вільне місце.

- Ваші хлопці теж раптово поїхали на репетицію? - питаю, кладучи до рота шматочок смаженої риби.

- Чорт. - лається Стефа, тримаючись руками за голову. Дівчина схоже навіть не почула мого питання.

- Так і мене це якщо чесно дивує. - зізнається Елайза, яка чомусь також тримається руками за голову.

- Що таке вже трапилося?

- Та блін вчора після виступу ми пішли в клуб і напилися. Тепер голова так розколюється. - хмуриться рудоволоса. - Ти молодець, що з нами не пішла.

- Та я вже зрозуміла. - киваю і стримую сміх з усіх сил. Стефа так хмуриться, що стаж все смішніше. Я ховаюся за склянкою кави, щоб подруга не бачила мого сміху.

Пару хвилин ми спокійно їмо і тихо їмо. Ну тихо це якщо не звертати увагу на шум від брязкоту посуду, виделок і ложок та постійного скиглення Стефи на головну біль.

- Ел, чому ти вважаєш дивним, що хлопці сьогодні пішли на репетицію? - цікавлюся, коли згадую про нещодавні слова дівчини.

Вона спочатку хмуриться, бо не може зрозуміти до чого тут це, а потім наче згадує.

- Та вчора ж тільки закінчився концерт, а наступного дня з самого рання вже репетиції! Дивно це якось.

- А й справді! Їхній продюсер має розуміти, що хлопці ж могли і напитися та якось відзначити вчорашній день. - підхоплює Стефа.

- Ага, але вийшло навпаки. Хлопці - повністю тверезі, а дівчата - п'яні в штик. - кажу і вже не стримую сміх. Рудоволоса подруга так на мене зиркнула, що я почала голосно сміятися.

- Дуже смішно. - саркастично каже вона і втуплюється поглядом в тарілку.

Невже образилася? Чорт, я ж не хотіла. Це був невинний жарт, але тепер через цей «жарт» я відчуваю себе гіршою подругою, яка тільки може посміятися коли подрузі погано.

- Стеф, ну вибач. - кажу і обіймаю дівчину за плечі, кладу голову їй на одне плече. - Я просто жартую.

- Та я й не ображаюся. - фиркає, наче по її голосу не чутно що ображається.

- Я ж чую! Ну пробач.

- Ну добре, добре.

- Точно?

- Так.

- Слухайте! - перебиває нас Елайза, ми з Стефою переводимо на неї погляд, по обличчю дівчини можна зрозуміти, що нічого хорошого зараз не трапиться. Навіть очі горять, щось вже задумала. - А давайте прослідкуємо за ними? А?

- І як ти собі це уявляєш? - пирхаю, - Вони ж одразу впізнають нас, а якщо й ні, то журналісти так точно. Що вони подумають? Дівчата слідкують за власними хлопцями? Е ні, на таке я не згодна. - і всідаюся на своє місце, доїдати сніданок. Чорт, вже холодний!

- Ну ми ж якось замаскуємося!

- Як?

- Переодягнемося в панди. - подає голос Стефа, ми обертаємося вже до неї та дивимося немов на божевільну. - А що? - вона розводить руками. - Так вони нас не впізнають, а ми вдамо що ми аніматори.

- Я знала, що в тебе фантазія ого-го, але щоб аж так... - кажу здивовано.

Це ж треба таке вигадати? Ідея непогана, але погоджуватися не хочеться. Переодягатися в панду - для мене щось не дуже.

- А я за! Ідея то безпрограшна! Нас так точно ніхто не впізнає, - погоджується Елайза, дівчина дивляться на мене очікувально.

- Два проти одна, Соль, погоджуйся. - давить Стефа.

Завели в глухий кут! Так не чесно. Я закотила очі.