Глава 22

Соломія

Музика проникає під шкіру, ритм мелодії змушує коливатися в такт, а приємний голос вокаліста додає всьому цьому - неймовірну «ізюминку».

Концерт вже доходить до кінця, проте публіка вже настільки запалена, що мені здається вони ще не скоро відпустять гурт. Я ж посміхаюся, як круто знаходитися тут та ще й сидіти у Vip-зоні.

- Любі глядачі, ми всі хочемо представити вам... - інтригує Марк, коли концерт вже мав закінчитися. Я здивовано переглядаюся з дівчатами, які теж нічого не розуміють. - Представити вам... - тягне немов «кота за хвіст». - Наших дівчат!

Очі миттю округлюються віл почутого, а мозок не хоче це сприймати. Серце починає швидко битися віл усвідомлення того, що потрібно виходити на сцену.

- Любі наші, ми вас запрошуємо на сцену! - весело каже Влад, явно тішачись цією ситуацією і дивиться на нас.

Публіка починає аплодувати і кричати, щоб ми виходили.

- Х-ходімо. - порушує тишу Ліза і встає. Сакіра і Кармелія роблять те саме і ця трійка першою йде на сцену.

Елайза також піднімається, але по ній видно, що вона здивована. Я йду з нею, позаду мене Стефа. Серце немов скажене швидко б'ється від страху. Страху осоромитися. Не знала, що я так боюся сцени. Як же хлопцям вдалося звикнути до цього, коли на тебе дивляться більше, ніж десяти тисячі пар очей?

- Як же страшно! - каже позаду Стефа з нотками істерики в голосі. - Що ж вони задумали?

Я знизую плечима, бо страх паралізує і я не можу вимовити ні слова. Чорт, що ж це відбувається зі мною? Намагаюся гордо і рівно ступати, коли підіймаюся на сцену аби не впасти. Уявляю заголовки новин «Дівчтна популярного учасника гурту впала на сходах, підіймаючись на сцену» - оце буде смішно, а ще соромно.

Зал починає так сильно аплодувати, що здається мить і барабані перетинки не витримають. Я посміхаюся щирою посмішкою, все ж це круто коли тобі аплодують.

Вийшовши на сцену, кожна з нас розходиться до своїх хлопців, які вистроїлися в рядок. Я підходжу до Дані, хлопець одразу ж кладе руку мені на талію і посміхається такою ніжною посмішкою. Інстинктивно також посміхаюся. Не можу нічого вдіяти з собою. Адже цей хлопець може змусити мене посміхатися лише від його ніжного погляду.

- Нам всім дуже пощастило, що саме ці дівчата дісталися нам. - починає Марк після паузи.

Обертаюся до сцени і серце завмирає. Всі немов дивляться на мене, сканують, намагаються помітити що найменший рух і від цього стає справді не по собі. Але тепла долоня, яка трохи зжимає мою талію, щоб цим показати що я не одна, допомагає розслабитися.

Я не одна. І хоч між нами зараз не найкращі відносини, я маю посміхатися і триматися гідно.

- Тому для наших судових дівчат ми дещо придумали. - промовляє Адріан.

Чомусь від цього аж ніяк не весело. Так, приємно що вони щось там зробили для нас, але коли розумієш що ти навіть краєм вуха про це нічого не знаєш стає якось...страшнувато.

Мить і хлопці вже на своїх місцях. Тепла долоня, яка ще секунду тому лежала на моїй талії - зникла. Я оглядуюся і бачу, що Даня вже сидить за барабанами.

- Що відбувається? - пошепки питаю Стефу, тихенько підійшовши до неї. Дівчина виглядає такою ж здивованою і трохи наляканою, як я зараз.

Починає грати якась приємна мелодія, яку я чую вперше. Невже хлопці написали нову пісні і ми навіть про це не чули? Я дивлюся на Даню, який зосереджено, але разом з цим так спокійно грає на своєму інструменті та коливається з боку в бік під ритм мелодії. Я посміхаюся спостерігаючи за ним, але коли чую перші рядки пісні, завмираю.

Кожен день на повторі

Коли тебе нема поряд,

Без тебе жив немов

У полоні самоти,

Та завдяки тобі,

Зміг відчути, що таке любов.

Зміг відчути щастя.

© Віка Скаттер

Ці рядки змушують серце битися з шаленим ритмом, настільки це приємно. Невже вони писали це він щирого серця? Невже всі слова - це правда? Обертаюся і бачу як дівчата посміхаються, хоча по них видно що вони приємно здивовані.

Та раптом Марк підхоплює Стефу і вони разом крутяться в швидкому танці, дивлячись один одному в вічі. Не можу не посміхатися, адже бачу наскільки щасливі вони. Мимоволі мій погляд зупиняється на Дані, але він чомусь уникає його. Невже згадав, що було Того вечору? Якщо так, то пізно. 

Пісня завершується і хлопці попрощавшись, спускаються зі сцени, ну і ми, дівчата, за ними.

- Ви дуже класно зіграли! - захоплено промовляє Ліза, щойно ми заходимо в гримерку.

- Це було так круто! - додає Кармелія.

Хлопці сідають на диван і задоволено посміхаються.

- Куди тепер? - питає Марк та бере до рук пляшку води, відкриває її один жестом руки і спокійно п'є вміст.

- Не знаю, - знизує плечима Скай, - А які ідеї?

- В готель чи можливо в клуб? - грає бровами Влад, через що шість пар очей дивляться на нього з питанням, - Що? Ми можемо відсвяткувати успішний і на секундочку, настільки масштабний концерт!

- Не знаю, я чесно кажучи настільки виснажений, що не впевнений. - зізнається Даня, періодично поглядаючи на мене. Що це за короткі погляди? Немов перевіряє чи я ще справді тут і не пішла геть.

- Та я також. - киває Натсу.

- Ну то ви як хочете, а ми з Владом до клубу! - рішуче каже Марк і підморгує Владу.

- Ага, звісно! - встряє Стефа і підходить до Марка, - Ніяких клубів! Знову нап'єтеся, а нас потім вас додому на собі тащити? - шипить, зазираючи хлопцеві в очі.

Які між ними іскри! Я аж сама відчуваю. І все ж - вони класна пара. Такі різні, але водночас дуже схожі.

- Та ну! - розчаровано пирхає Марк і вміщається назад на диван, - Не дасиш ти нам відпочити, жінко!

- Ідіть відпочивати, любий, але без алкоголю.

- Це вже не те!

- От бачиш. Я тобі пропоную, а ти відмовляєшся.