Глава 15

Соломія

Після пар я як завжди вийшла з університету і стала чекати коли Даня приїде на авто, щоб забрати мене. Вже сьогодні ми будемо складати речі по чемоданах адже через пару днів летимо в Туреччину. Це неймовірно хвилююче, враховуючи що я ще не була за кордоном. 

Яскраве сонечко, яке щойно світило в очі, сховалося за хмарами і тепер на місто лягла темрява. Проте одразу через хвилину воно знову почало освітлювати територію.

- Соломія! - почула я чийсь крик і обернулася до нього. Навіть не помітила, як Даня під'їхав і сигналить мені.

- Ой, вибач. Я просто задумалася. - пробурмотіла я, швидко сівши в авто.

- Нічого. - відповів він, дивлячись на мене своїми карими очима.

- А ми можемо перед тим, як їхати додому, заїхати в торгівельний центр? - попросила я. Даня відчинив вікно зі свого боку і висунув руку туди. Він вже не дивився на мене.

- Навіщо це? - натомість спитав.

- У мене немає купальників. - просто відповіла я. Хлопець закотив очі, а потім все ж знову спрямував на мене свій пронизувальний погляд.

- Ну окей. - кивнув врешті решт і завів двигун.

Якщо чесно я вважала він почне сперечатися. Типу «А раніше не можна було сказати?», проте на диво він легко погодився.

Можливо йому просто теж потрібно щось купити

Вид з вікна майже не змінювався, одні лише будинки, магазини і купа людей. Та й не дивно, Київ - це велике місто, тут багато людей постійно.

- Тобі тільки купальник потрібен? - відволік мене від думок Даня.

- Ну можливо ще трохи футболок і шорти. - знищила плечима.

- Гаразд. Але багато також набирати не потрібно.

- Дякую що попередив, наче я сама не знала. - я закотила очі і демонстративно відвернулася до вікна.

Схоже байдужий Даня повертається. А я так сподівалася, що він зник.

Що ж таке з ним відбувається? Немов дві його сторони намагаюся перемогти одна одну.

Ми швидко приїхало до торгівельного центру, Даня припаркував авто й допоміг мені вийти з авто. Я посміхнулася йому, але він на це ніяк не відреагував. Ну й нехай, дуже то й треба. Всередині було багато людей.

Перший магазин у який ми зайшли - був невдалий, бо нормальних купальників там не було. З другим і третім теж саме, але в четвертому я побачила два неймовірні купальники.

- Сили тут, я одягну і потім вийду до тебе, щоб ти сказав чи мені пасує. - скомандувала я, Даня закотив очі, але послухався і сів на диванчик. Поки я зайшла в гримерку.

Перший купальник який я одягнула був ніжно-голубого кольору, низ був на високій посадці чим мені це дуже сподобалося. Також шлейки на верхній частині купальника були не звичайні, а з золотого ланцюжка. Одягнувшись, я відкрила шторку і вийшла до Дані. В голові одразу з'явилася смішна картинка, немов я на показі мод, тому почала спеціально йти типу модельною холодною, поклавши одну руку на талію.

- Ну як тобі? - запитала я, дивлячись на хлопця. Він прямо таки очей не міг відвести, Даня дивився на мене до знизу вверх, то навпаки.

- Тобі пасує. - врешті решт сказав він, я задоволено посміхнулася і зайшла знову до гримерки, міряти другий купальник.

Цей вже був дещо інакший. Він був цільний з вирізом літери «V» у рожеву, білу, зелену, помаранчеву і червону смужку зверху до низу. Купальник гарно обтягувала мою фігуру. Досхочу надивившись на себе в дзеркалі, я все-таки вийшла знову до Дані. Звичайно почалася та сама історія з «показом мод».

- Цей тобі навіть більше підходить. - визнав хлопець, оглядаючи мене. Я ще пару разів покрутилася, перед ним.

- То який краще брати?

- Цей.

Я кивнула і пішла переодягатися у свій звичайний одяг. Голубий купальник я здала, а другий вирішила купити. До того ж якщо він справді так сильно сподобався і мені і Даня. Але от тепер доведеться шукати ще один, бо в цьому магазині більше немає нормальних. Даня заплатив і ми пішли далі на пошуки одягу.

В одному з магазинів Даня купив собі пару футболок і шорти. Я ж там також підібрала собі нарешті ще одяг купальник бірюзового кольору роздільний на низькій посадці. Ну і ще майку темно-рожевого кольору на одне плече й бежеві шорти.

*****

Даня

Покупки були нарешті завершені, тому ми з повним багажем одягу, поїхали додому. Точніше я поїхав відвозити додому Соломію, а самому ще потрібно заїхати на студію. Новий альбом який ми готуємо спеціально для туру вже майже готовий, тому потрібно швидше його завершувати. Навіть квитки на літак куплені! Та й готель оплачений. Про це ми з хлопцями подбали заздалегідь, щоб не купувати все коли вже до вильоту лишився день.

- Куди це ти зібрався? - запитала Соля, коли я допоміг їй занести речі в квартиру і вже збирався спокійно собі йти до автомобіля, як вона зупинила мене, ставши перед дверима й склавши руки на грудях.

- В студію. Потрібно ще багато питань на кшталт нового альбому обговорити. - стримано відповів я, щоб натомість не гаркнути типу «Яке тобі взагалі діло до цього?».

- Ну гаразд, але ти не затримуйся до пізна! - крикнула мені в слід Соля.

Вона якось занадто опікується мною. Чого б це? Хоча можливо це всього лиш гра аби краще вжитися в роль моєї дівчини.

Я сів у свою авто і одразу ж «рвонув» з місця. В голові спливли картинки, як Соля сьогодні красувалася переді мною в купальниках. Це було щось. В них вона виглядала ще гарніше, хоча я думав краще вже нема куди. От серйозно, з фігурою і зовнішністю їй пощастило. Я навіть не знав, як схаменутися в той момент коли дивився на неї. Вона напевно подумала, що я занадто сильно її оглядаю. Але нехай і так.

В студії сиділи вже всі, але як завжди окрім Марка. Він постійно запізнюється. Ми до цього вже звикли, тому не звертаємо уваги.

- Привіт! - привітався я з порогу.

- Хай! - привіталися всі.

- До речі, Марка сьогодні не буде, - здивував мене Влад, я обернувся до нього і очима запитав чому, - Він в університеті сьогодні буде викладачем. - пояснив.