Глава 14

Соломія

Даня відсторонився від мене, а я все ще не могла відійти від цього поцілунку. Все тіло було немов піднесене і я відчувала, що цей поцілунок особисто для мене багато чого значить. Я немов перебуваю у якійсь ейфорії. Посмішка не сходила з мого обличчя.

- Щ-що це було? - наважилася запитати я, Даня дивився в мої очі, а потім подивився кудись вліво і знову на мене. При цьому він посміхався.

- Там був журналіст, - він кивнув головою вліво. - от і довелося підіграти.

Вся ейфорія від поцілунку вмить зникла, як і посмішка.

Він поцілував мене лише для журналістів...

Невже це правда? А я дурепа вигадала все немов він сам захотів поцілувати мене!

- Але навіщо ти питав мене чи хотіла б я бути твоєю справжньою дівчиною? - спитала я, стримуючи сльози.

- Щоб журналісти подумали ніби я сказав тобі щось дуже важливе, а потім поцілував. - пояснив хлопець. - Чи ти реально задумалася над моєю пропозицією? - якось насмішкувато запитав Даня.

Для нього це смішно, а для мене це боляче.

- Звичайно ні! - категорично заперечила я.

- От і добре.

Через півгодини ми вирішили вже їхати додому. Досить з мене цієї вистави. Дорога назад не була для мене також ж щасливою, як тоді коли я їхала на побачення в перечуті чогось нового, чогось... романтичного.

*****

Даня

Чомусь  дорога назад була в тиші. Після того поцілунку Соля так щиро посміхалася, але коли я сказав що це все для журналістів вона вмить посумніла. Що з нею відбувається? Поцілунок справді був класним, але не більше. Так, визнаю, я б хотів ще поцілувати її, відчути смак губ...

- Ти йдеш чи ні? - без емоцій запитала Соля, я озирнувся і зрозумів, що ми вже стоїмо перед дверима моєї квартири.

- Так-так. - пробурмотів, увійшовши всередину. 

Дівчина закотила очі і пішла до ванної кімнати, а я знявши взуття й верхній одяг, ліг на ліжко. Одразу муки совісті почали гризти мене. Потрібно ж було одразу Солі сказати, шо це все для журналістів, але я чомусь вчинив зовсім неправильно.

Весь недільний день я провів у студії з гуртом на репетиціях. Зовсім скоро тур до Туреччини, тому потрібно більше репетирувати і присвячувати час музиці. Соля ж сказала, що весь день буде вдома, бо в неї скоро екзамен в університеті.

Після репетиції я спокійно йшов пішки додому, але не тут то було. До мене раптом підбігли з десятка журналістів з камерами, прямо під моїм будинком.

- Булгаков Даня, скажіть це правда, що Ви зустрічається з Петрак Соломією? Як давно тривають ваші стосунки? - почали розпитувати вони. Я намагався проштовхнутися повз них, але в мене не виходило.

- Так, так! Ми з Соломією справді зустрічаємося і дуже кохаємо один одного. А тепер дайте мені пройти! - процідив я крізь зуби.

Журналісти ралі тому, що для щось вивідали в мене, все-таки пропустили мене. Зайшовши в будинок, я одразу викликав ліфт. Сподіваюся журналісти не перекрутять мої слова, як вони це люблять робити.

- Привіт! - вигукнув я, увійшовши до квартири. На диво мене зустріла грибова тиша. - Агов, Соля, ти вдома?

- Вдома, вдома! - відгукнулася дівчина десь з спальні.

Я пішов по голосу і зустрів дівчину на балконі. Від того що я побачив - мої очі розширилися разів у чотири. Раніше на балконі стояв стіл круглий невеличкий і три стільці, балкон він був довгий і просторий. Але тепер повсюди стояли якісь рослини, квіти в горщиках.

- Що...що це таке? - запитав я, стримуючи злість.

- Я вирішила трохи освіжити квартиру та і балкон також. Тому купила трохи вазонів і всіляких рослин. - пояснила вона, посміхаючись.

Невже комусь може подобатися постійно поливати ці квіти?

- А хто буде їх поливати? - поцікавився.

- Ми з тобою по черзі. Один день я, а інший ти. - відповіла Соля чим змусила мене відверто здивуватися.

- Чому це я маю поливати твої квіти?

- Бо ці квіти не мої, а наші.

- Та невже? - я схрестив руки на грудях.

- Так! - Соля випросталася і тепер дивилася мені в очі.

- А може я не хочу їх поливати?

- Доведеться!

Ще п'ять хвилин ми сперечалися, а потім все-таки дійшли згоди і домовилися поливати квіти, так як запропонувала Соломія спочатку. Звісно я ще і досі не хочу возитися з тими квітами, але доведеться, бо дівчина сказала якщо я не буду поливати рослини - вона припинить готувати нам їжу! Це ж взагалі! От знає на що давити!

Ну а зараз ми вирішили разом подивитися фільм. Несподівано, так?

- Це правда, що ти мав стосунки з Зоряною? - раптом запитала Соля, дивлячись на екран телевізора. Я миттю обернувся до неї, її погляд був такий... холодний.

- Якою ще Зоряною? - перепитав я, дівчина все ще дивилася на телевізор.

- Ту що ми бачила на подвір'ї школи коли...коли... поцілувалися. - вимовила вона, чомусь останні слова дались їй тяжко.

- Та ні...Здається.

- Що означає здається? - підвищила голос Соломія і нарешті перевела на мене погляд повний холоду. Так, саме холоду.

- Я не пам'ятаю всіх дівчат, які лізуть до мене в ліжко.

- Тоді пригадуй. - наказала мені Соля. Я вирішив послухатися, бо її погляд і холодний голос нічого хорошого не обіцяли.

- Ну, здається згадую якусь Зоряну. Вона ще мені весь вечір говорила яке в нас буде весілля, у яких кольорах і кого ми запросимо. - пригадував я.

- Що?! - вигукнула дівчина, тепер вона ще й спопеляла мене злостю.

- Це все вона фантазувала під дією алкоголю ну і дією мене. - пояснив я. - Але я ще з самого початку сказав, що в нас буде лише одна ніч і не більше. Схоже їй не одразу дійшло.

- А на ранок? Що вона тобі говорила зранку? - розпитувала Соля.

Чого це вона допитується?

- Казала, що ми тепер пара, але я грубо заперечив їй і пішов.

- Просто пішов, залишивши дівчину одну? - недовірливо перепитала вона. Цей допит мене починає дратувати.

- А чого це ти взагалі про це питаєш? Звідки знаєш про Зоряну? - настала моя черга влаштовувати допит, Соля охолонула і тепер дивилася байдужим поглядом.