Глава 12

Соломія

Я б можливо ще змогла наздогнати Даню і Марка, але так як я підтримувала Стефу, бо їй було тяжко бігти, то шансів у нас проти двох здорових хлопців - мізерні. Не важливо, що один з двома гіпсами на ногах - все одно їх тяжко наздогнати. Ми вирішили зробити розумніше і просто сховалися, щоб підслухати розмову хлопців, які зупинилися. Я хотіла була щось сказати Стефі, але та жестом зупинила мене, приклавши до рота вказівний палець.
- Як думаєш, де вони зараз? - запитав Даня, оглядаючись по сторонах.
- Я навіть знати цього не хочу. - відповідає Марк, смішно махаючи руками.
- І що ти будеш робити з Соколовським? - питаю я, легенько штурхнувши Стефу в плече, щоб вона подивилася на мене. - Ти для не поруш заповід Біблії. - прошу я, побачивши загрозливу посмішку подруги.

Сподіваюся вона хоч його не вб'є.

- Солю, все що я кажу про Марка і його «вбивство» - це лише слова. - заспокоює мене Стефа, ледь не сміячись. Їй смішно, а я реально подумала що вона хоче вбити Марка. - Я ще не готова всю свою молодість просидіти за ґратами. Як схочу таке зробити, то тобі уж точно повідомлю. - додає вона і заливається беззвучний сміхом, від чого я сама посміхаюся і жартова закочую очі та легенько вдаряю її в плече в заспокійливому жесті. 
Ми повертаємо голову до хлопців, а вони просто собі сидять і невдало намагаються зняти гіпс. 
- А мене нещодавно Даня поцілував. - зізнаюся я, сором'язливо відводячи погляд. 
- Що?! - скрикнула подруга занадто голосно, від чого хлопців почали знову тікати. Ну а ми ж звісно побігли за ними.
- Стій, Соколовський! - кричить Стефа, але на Марка це не діє.
- Ти мене зараз вб'єш! - голосно відказує Марк, не оглядаючись.
Аж раптом Даня швидко відчиняє двері якоїсь кімнати і вони з вокалістом забігають туди, зачинивши двері перед нашим з Стефою носом. Подруга від злості починає щосили бити кулаками по дверях, сподіваючись що хлопці відчинять їх. Марно. Натомість до нас виходить Настя з цієї ж кімнати, де зараз сидять «наші» хлопці.
- Чого ти так вибиваєш ті двері? - шипить вона, а позаду неї добре видно Марка і Даню, які прислуховуються до розмови.
- У цьому приміщенні знаходиться той, кого я зараз придушу. - злісно промовляє Стефа, намагаючись проникнути в кімнату, але Настя стоїть немов та кам'яна стіна не пропускаючи нікого.
- Е ні-ні-ні ти туди не зайдеш, бо я знаю, що Марк - не твій хлопець. - хитає головою Настя, чим викликає непідробну злість у мене.
Але я не дуже то й звертаю увагу на Стефу і Настю, бл мою увагу привертають шоколадні осі Дані, які дивляться прямісінько в мої смарагдові. Його погляд викликає в мене мороз по шкірі. Краєм вуха до мене долітає, як моя подруга питає у цієї стерви що зробити аби та впустила нас у кімнату. Чую, як ця стерва просить декілька побачень з Марком і тут я повертаю голову до Стефи. На її обличчі видно іскри ревнощі. Ю-ху! Хтось закохуються! На моє велике здивування Стефа погоджується на пропозицію Насті від чого я невдоволено закочую очі, але потім знову бачу очі Дані і інстинктивно іду до нього. Він нічого не  каже, лише дивиться на мене.
- І якого біса це все відбувається? - запитала я, або навіть прошипіла. 
- Що саме? - питає у відповідь. Він прекрасно все розуміє.
- Навіщо було «одягати» Марка в гіпс? Я знаю, це твоя ідея. 
- З чого ти це взяла?
- Лише ти міг таке придумати. - трохи голосно сказала я через що Стефа подивилася на мене, але потім пішла до свого хлопця.
- Ходімо звідси. - серйозно кажу я і виходжу з кімнати, спускаючись на перший поверх. Даня іде за мною, нічого не кажучи.
Ми мовчки сіли в його авто і доїхали додому. Він нічого не казав мене, я теж. А про що нам говорити? Цю ситуацію я б не дуже хотіла обговорювати. 
- А що ти взагалі робила в Стефанії? - цікавиться Даня, коли ми підіймаємося ліфтом наверх.
- Прийшла допомогти їй. Вона погано себе почуває. На відміну від вас з Марком, ми ділом займалися, а не фігньою страждали. - роздратовано відповідаю я. 
- Ой які ми ділові. - саркастично каже Даня і закочує очі.
Я вирішила вчинити розумніше і промовчати. Ось так ми мовчки зайшли в квартиру і полягали спати. Я чула, як мирно заснув Даня і сама заснула.

На моє здивування Зоряна справді чекала мене в столовій наступного дня на перерві після другої пари. На першій її не було, вона прийшла лише на другу пару і просто вмовила мене піти в столову. Я думала вона мене надурить і не прийде, але ні. 
Зайшовши в їдальню я одразу почала шукати дівчину очима і після довгих пошуків знайшла. Зоряна сиділа на найвіддаленішому столику та щось переглядала в телефоні. Через велику кількість студентів я ледве проштовхнулася до дівчини й коли мій рюкзак торкнувся підлоги (бо я туди його поклала) могла спокійно сісти. 
- Нарешті! Я думала ти вже не прийдеш. Чому так довго? - одразу «доколупалася» до мене Зоряна. Я лише закотила очі і дістала з рюкзаку червоне яблуко, яке зранку поклала. 
- Що ти від мене хотіла? - запитала я відкусивши яблуко.
- Ну типу я хотіла поговорити про Даню. Типу твого хлопця. 
Я здивовано звела брови до гори у запитально у знаку.
- Точніше, будь ласка. - попросила я, Зоряна закотила очі немов тут і без пояснень все зрозуміло.
- Твій Даня бабник і він спить типу з усіма підряд! 
- Ну то я це знаю. - знизила плечима. - Але тепер він не такий.
- Але ти в курсі, що він типу спав зі мною? - ошелешила мене питанням Зоряна, я ледь не подавилася яблуком. А дівчина задоволено посміхнулася.

Вибачте, що???

- Даня спав з тобою? - перепитала я, але мене почало дратувати задоволений вираз обличчя моєї співрозмовниці, через що я вирішила вчинити інакше. До того ж мене дратувало це її постійне «типу». Не так, як вона сподівається. - Тобто ти працюєш дівчиною за викликом?
Як я і думала Зоряна миттю вирячила на мене очі, почала нервово ковзатися на стільці і тепер дещо злісно дивилася на мене. І це якщо чесно мені подобалося. Значно краще дивитися на неї коли вона розгублена.
- Я? Звичайно що ні! Що ти таке кажеш! Це просто...просто типу...- бурмотіла вона виправдовуючись, але мені вже ця розмова починала набридати тому я демонстративно почала складати свої речі в рюкзак. 
- Це все що ти хотіла мені сказати? Те, що ти працюєш дівчиною за викликом, так? - запитала я, Зоряна відкрила рота, щоб вочевидь сказати ніби це неправда, але я перша встигла промовити: - Тоді я піду. 
- Стій! Це...я хотіла сказати, що Даня типу ніяк мене забути не може і дивися щоб він раптом до мене не перебіг.  
- Ой як боюся! Що ж мене тепер робити? - я награно схопилася руками за голову, але потім голосно розсміявшись, пішла собі до аудиторії наступної пари. 
Розмова з Зоряною аж ніяк мене не налякала чи розчарувала, я добре знала що Даня раніше спав з ледь не усіма дівчатами, тому на заявку Зоріни не відреагувала, так як та очікувала. Хоча мене дещо здивувала, те що хлопець ніби не може забути її. Чи правда це? Напевно ні...Але думаю варто в нього запитати.