Глава 11

Даня

Вчора я повів себе як ідіот. Соломія плакала через мої слова і я не міг дивитися на неї. Хоч як би вона мене діставала, але дивитися на сльози і настільки сумне обличчя я не міг. Наскільки я був щасливий, коли вона посміхнулася після ріки пролитих сліз! Мені здавалася я тоді покорив Еверест, бо дівчина так сильно плакала, що я вже втрачав надію що вона зможе мене вибачити. 
Наступного ранку мене розбудила Соля, яка бігала по квартирі і щось шукала так ще й верещить!
- Тихо, чого ти кричиш з самого ранку? - голосно спитав я, щоб перекричати дівчину, яка кричала щось все що мені вдалося почути це «безвідповідальність», «бовдур» і «що тепер робити?».
- Та що трапилося?! - гаркнув я, Соля немов лише зараз помітила, що я прокинувся, вона дивилася на мене злим поглядом. - Що я вже зробив?
- Що ти зробив?! Та ми проспали! - нарешті нормально відповіла вона, я миттю глянув на годинник. Восьма ранку, до пари півгодини. Чорт.
- Блін, тоді давай швидше збиратися!
- Ніби я до цього не додумалася. - пробурмотіла Соля.
- Що ти там бурмочеш? Збирайся! 
Мені то зібратися п'ять хвилин, а от Солі...Вона ж дівчина, а ми всі знаємо, що дівчата збираються мінімум годину. А тут п'ятнадцять хвилин, бо потрібно ще встигнути до університету приїхати! 
Я знайшов у шафі білу футболку, джинсові штани  і білі кросівки. Зверху ще накинув джинсову куртку, бо на вулиці прохолодно. 
- Соломіє! Я чекаю тебе в автомобілі, давай поквапся! - попросив я, дівчина кивнула і побігла робити собі макіяж напевно. 
Ох ці дівчата...Навіщо їм стільки косметики? Хоча...все одно. Я підійшов до свого автомобіля і сів за кермо, поки чекав його помітив як якась дівчина прямує наче до мене. 
- Привіт, я Люся, твоя фанатка. - сказала вона, підійшовши до мене. Я втримався щоб не закотити очі, бо мене чесно вже трохи дістало, що постійно за мною бігають і просять автограф.
- Привіт, ти хочеш фото зі мною? - напряму запитав я, дівчина боязко кивнула. - Гаразд. 
Я вийшов з авто, Люся вже дістала телефон і чекала лише мене. Я став поруч з нею і обійняв її за плечі.
- Ем..мені трохи не зручно, але можна щоб ти поцілував мене в щічку і я це сфотографувала? - сором'язливо попросила вона, я без вагань кивнув. Тут ж нічого такого немає. Мене й не таке просили. 
Дівчина зробила пару знімків і задоволено пішла собі а іншу сторону, а я помітив, що в авто вже сидить Соля, явно роздратована. Я сів за кермо і нічого їй не сказавши завів двигун.
- Тепер ми точно запізнимося. - порушила тишу Соля, вона дивилася на мене і це змусило мене легенько підійняти кутики губ вверх. 
- Чого б це? - поцікавився я, хоча відповідь була не обов'язкова.

Зараз почне звинувачувати мене в тому, що я фотографуюся з іншими дівчатами, маючи свою.

- Та бо поки ти фотографувався з якоюсь дівкою ми втратили багато часу!
- Вона моя фанатка, а не якась там дівка. - спокійно заперечив я, мені добре відомо, що такий спокійний тон роздратовує Солю.
- Вона моя фанатка, а не якась там дівка. - передражнила мене Соля, я почав відверто сміятися. А дівчина здивовано глянула на мене, схоже хотіла щоб я злився, але ні, мені смішно.
- Боже, Солю, ти що відверто ревнуєш мене? - запитав я, щоб посміятися з реакції Солі. Вона не любить, коли я в неї це питаю і це змушує мене трішки дражнити її цим.
- Та пішов ти! - розгнівалася дівчина і до кінця поїздки не зронила ані слова, але їй доведеться зі мною ще говорити.
Доїхавши до університету, нас як завжди зустріли заздрісні погляди дівчат, особливо я помітив якусь світловолосу дівчину, яка явно хотіла пропалити дирку в Соломії.
- Чого ця білявка так на тебе витріщається? - поцікавився я в Солі, вона помітила погляд цієї дівчини.
- Це Зоряна. Вона моя одногрупниця. Раніше вона та ще її такі ж подруги обговорювали мене і насміхалися, що я не маю хлопця. - відповіла Соля, вона говорила це так сумно, що мені стало шкода її.
- Тоді треба показати їй, що ти маєш хлопця! 
- Що ти вже задумав?
- Побачиш. - я посміхнувся і першим вийшов з авто, потім відкрив двері з сторони Солі і подав їй руку, щоб допомогти. Вона здивовано спостерігала за мною (як і ще пару десятків очей), але руку мені слухняно подала.

О-о-о зараз почнеться вистава!

- Ти готова? - прошепотів я Солі на вухо, від цього мурашки побігли в неї по шкірі.
- До чого? - тремтячим голосом спитала вона, її дихання стало уривчастим від такої близькості. На її питання я не відповів, а просто загадково посміхнувся.
Далі все відбувалося доволі швидко. Я посадив дівчину собі на капот автомобіля і настирливо вплився в її губи. Соля не одразу відповіла, але через пару секунд зрозуміла для чого це, тому відповіла з не меншим інтузіазмом. Вона сперлася однією рукою на капот, а інша рука блукала в моєму волоссі. А мої ж руки лежали на її тоненькій талії. Спочатку це був безневинний поцілунок, На жаль, нам не вистачило повітря, тому ми відсторонилися, але я не прибрав руки, як і Соля, ми просто дивилися один одному в очі.

Тепер цей поцілунок запам'ятається не лише Солі, а й мені.

- Все чи можливо повторимо? - запитав я з грайливою посмішкою, Соля легенько вдарила мене, але при цьому посміхалася.
- Дякую, але ні. І спасибі за допомогу, мені навіть сподобалося. - сказала вона, я деяку мить стояв у ступорі, поки вона сміялася з мого розгубленого виразу обличчя. Але я все-таки зібрався і набрав грайливого виразу обличчя.
- Якщо потрібна буде така ж допомога, я завжди радий допомогти. - мовив я і підморгнув їй, потім відійшов і взявши Солю за руку, яка вже стояла поруч зі мною ми пішли в університет.
Бачили б ви погляди студенток. Всі були шоковані, але я добре помітив як інші тепер заздрісно і злісно дивилися в спину Солі, яку не надто це хвилювало. 
- Люба, якщо що одразу телефонуй мені, я вже за тобою сумую. - почав я нашу звичну виставу перед дверима аудиторію у якій зараз буде Соліна пара.
- Я також, але не забудь писати мені. 
- Звісно!
- Тоді бувай. - вона поцілувала мене в щічку і помахавши рукою пішла в аудиторію.
А я підійнялася на третій поверх і пішов до своєї аудиторії. Ну навіщо мені всі ці пари, якщо я все одно не піду на програміста? Але що є, то є. Поки я йшов до аудиторії, мене зупинив викладач англійської мови - Дем'ян Олександрович.
- Доброго ранку, Дем'яне Олександровичу. - привітався я і вже збирався пройти повз нього, як він зупинив мене.
- Данило, тебе чекає директор у своєму кабінеті. - повідомив він мені, від такої новини я миттю зупинився і здивовано подивився на викладача.
- Але навіщо? - поцікавився я, проте не сподіваючись отримати відповідь.
- Не знаю, але він просив щоб ти прийшов. 
- Гаразд, до побачення.
- До побачення.
Я розвернувся і пішов довгим коридором у самий кінець. Навіщо директору бачити мене? Він рідко коли викликає до себе учнів, а тут... Постукавши в двері я почув стверджувальну відповідь і увійшов.
Кабінет директора, якого звати Дмитро Геннадійович був у темно-зеленому стилі. Стіл і всі стільці були темно-зелені, стіни чорні, за кріслом у якому сидів директор віком п'ятдесяти років з щетиною, темним волоссям і зеленими очима. Одягнений у строгий чорний костюм і білу сорочку (яка банальність). Він уважно дивився на мене, кивнув на стілець, щоб я сів, мені нічого не лишалося як послухатися його. Біля столу стояла шафа у якій було багато книжок, папок з якимись документами, теки. На столі перед директором лежав ноутбук, якісь папери, ручки, олівці і все таке. 
- Доброго ранку, пане директоре, Ви хотіли бачити мене? - перепитав я, мій голос звучав чітко і впевнено, хоча я трохи хвилювався.
- Так, Даню, я сьогодні зранку побачив надто... пікантну сцену на вулиці біля твого автомобіля. - сказав директор, я через полегшення ледь не зітхнув, але вчасно схаменувся.
- Я розумію, що ти популярний і тобі все можна. Але це було занадто. Легенькі поцілунки ще нехай, але то був явно не легенький поцілунок. Ти зрозумій мене, я нічого проти твоїх стосунків з студенткою Соломією не маю, але були ласка, не на території університету. - попросив директор. 
- Так, я розумію, вибачте. 
- Я радий, що ти зрозумів. А тепер мені хотілося б дізнатися, чому ти так рідко відвідував пари на протязі минулого тижня? - поцікавився чоловік. Ну ні, починається!
- Я мав репетиції з гуртом. 
- Я розумію все, але навчання не можна закидати. 
- Добре, пане директоре, я старатимуся переносити репетиції. - все-таки погодився я, при тому доволі часто позираючи на годинник, але той немов на зло ішов повільніше.  
Ще десять хвилин я просидів у кабінеті директора, він розпитував про мою маму. Спитаєте чому? Бо колись моя мама працювала викладачем англійської мови, але зараз вона працює перекладачем у одній з відомих фірм по виробництву меблів. Я навіть думав, що у них були стосунки. Дмитро Геннадійович постійно цікавився у мене про мою мати, раніше я подумав би що це з ввічливості, але коли почались питання по типу: «А твоя мати має кавалера?» я запідозрив дещо інше. 
Після розмови з директором я пішов на другу пару яка от-от почнеться. Вийшовши з кабінету, я легенько закрив двері і повернув праворуч. Світлий коридор був заповнений студентами, які поспішали встигнути на пари, хоча були і ті які просто сиділи на підвіконні і не думали про запізнення. В кінці коридору я помітив ту саму Зоряну, яка відверто витріщалася на мене і Солю зранку. Мені зараз не хотілося слухати її істеричні крики, тому я повернув наліво і зайшов до потрібної аудиторії. 
Насправді я вже одного разу бачив Зоряну. Проте тоді ще не знав хто вона і як її звати. Одного разу я був у клубі й сильно напився, точніше ми з хлопцями тоді святкували успішний концерт у центрі Києву, от там то я й зустрів Зоряну. Вона одразу почала тертися об мене і пропонувала пройти в окрему кімнату на третьому чи другому поверсі. Через мій сп'янілий стан я погодився, а на ранок написав їй записку, що між нами нічого не може бути. Більше я її не бачив, але то на краще. Тепер мені потрібно менше траплятися їй на очі, бо тоді скандалу не уникнути. 
Викладач зайшов до аудиторії і насварив декількох учнів, бо вони голосно викрикували нецензурні слова. А потім пара почалася.