Глава 10

Соломія

Даня мав рацію - я справді тепер не можу забути той поцілунок. Найбільше, що мене дивує, так це те що він цілував мене грубо, явно без яких-небудь почуттів, але...мені так сподобалася ця грубість. В мене були якісь незрозумілі відчуття, коли він цілував мене...якесь приємне відчуття в животі, на губах досі присмак його губ, а на кофтині і взагалі повсюди його запах - полуниці. Солодкої полуниці впереміш з його терпкими парфумами. Весь залишок дня я й те робила, що прокручувала в голові цей поцілунок. Для хлопця він точно нічого не означає, а для мене це перший поцілунок. Він вкрав мій перший поцілунок. Я думала це має бути з кимось особливим, кимось коханим. А виявилося, що не обов'язково. 
Щоб відволіктися від цих думок я вирішила прогулятися містом. Ну а що? Заодно можна купити нову помаду, бо моя улюблена - насичено-рожева вже закінчується. Я встала зі зручного ліжка і пішла до шафи, шукаючи підходящий одяг. Я не раз замислювалася, чому Даня не здивувався і не розглядав квартиру у перший же день, коли ми приїхали сюди, як він знав що ще знаходиться, якщо був тут вперше? 
Так, потрібно зосередитися на одязі. Зараз похмуро, тому що лише щойно закінчився дощ, отже штани, футболка і кофтина чудово підійдуть. Волосся зав'язала у високий хвіст і з макіяжу лише підвела вії та сьогодні бордова помада. Люблю експериментувати з помадами, але це трапляється рідко. 
Одягнувшись, я вийшла на вулиці і попрямувала в сторону свого улюбленого косметологічного магазину недалеко від будинку в якому я жила раніше.

І будеш там жити, але через місяць. - нагадала я собі і посміхнулася. Лише через місяць я зможу жити спокійно і так...звично, як раніше.

У магазині було дуже багато людей, переважно дівчат, попри те що вже далеко за двадцяту годину вечору. Я пройшла до стелажу з помадами і почала шукати свою улюблену, все ніяк не могла знайти, тому почала шукати очима консультанта. От чому коли вони потрібні їх немає? Нарешті я помітила дівчину консультанта, яка прямувала до мене.
- Добрий вечір, я чимось можу Вам допомогти? - ввічливо запитала вона чомусь при цьому пильно вдивляючись в моє обличчя. Від цього стало не зручно, але я не «давала задніх».
- Добрий, мені потрібна рожева помада насиченого кольору. - відповіла я, дівчина кивнула і порятувала кудись, я пішла за нею. Вона привела мене до стелажів з рожевими помадами і почала пропонувати їх найкращий варіанти.
- ...Ось ця наприклад, зможе Вашим губам додати ефекту збільшення, вони будуть трохи пухкіші. - говорила вона, я неуважно її слухала.
- Тобто ефекту цілованих губ? - уточнила я, дівчина посміхнулася і кивнула.

А може купити? Даня коли побачить мене з цією помадою, почне ревнувати, бо подумає що хтось вже цілував мене.

- Ну давайте мені ось цю, - я показала на цю посаду яку мені щойно пропонували, а-ля «помада-з-ефектом-цілованих-губ», - і ось цю. - я показала звичайну рожеву помаду по яку прийшла від самого початку.
- Звісно, - посміхнулася консультантка, - до речі, я Вас добре впізнала. - раптом додала вона, я вмить зупинилася і трохи здивовано подивилася в її усміхнене обличчя.
- Що Ви мажте на увазі?
- Ви ж дівчина ударника з гурту «Bad Dreamers»?. 
На цьому запитані я полегшено видихнула, думала вона має на увазі щось гірше.
- Так, так, я його дівчина. А звідки Ви це знаєте? - поцікавилася я і при цьому помітила, як ще декілька пар вух й очей спостерігають за мною.

Схоже ще одні фанатки Дані.

- Про Вас весь інтернет кишить. Про Вас і інших дівчат, які раптом з'явилися в усіх учасників гурту. - відповіла дівчина, при цьому зробивши натяк на словах «раптом з'явилися».
- Просто хлопці не хотіли одразу розкриватися і афішувати своє особисте життя, але потім зібралися з силами і щоб було легше в один день показали нас світові. - на диво я сказала це впевнено і з посмішкою. Консультантка спочатку пильно дивилася мене, хотіла розгледіти чи я брешу, але потім посміхнулася щирою посмішкою. Повірила.
- Тоді зрозуміло, рада, що Ви купуєте косметику саме в нашому магазині.
- Дякую, я піду тоді оплачу помади.
Дівчина кивнула і простягнула мені дві упаковки з помадами, я взяла їх і пішла на касу, де була невелика черга. Я швидко оплатила товар, при цьому добре помітила, що дівчина за касою, дуже пильно розглядала мене, як дівчина-констульнт з самого початку. Невже ще одна фанатка Дані, яка впізнала мене? Я не звертаю уваги на її погляд, а просто кладу гроші і виходжу на вулицю. Повітря одразу допомагає розслабитися і відчути спокій. Жовтий захід сонця так гарно видно на горизонті, що навіть світло ліхтарів, якесь не таке жовте. 
Поки я йду до квартири обмірковую слова дівчина-констульнтки: «Про Вас весь інтернет кишить». Що це означає? Невже шалені фанатки? Я миттю дістаю телефон і одразу відкриваю Інстаграм. Заходжу на сторінку до Дані, в його позначки і помічаю багато фото зроблених крадькома, де є я і Даня. Через мою пристрасть до фото, я одразу помічаю що є декілька гарних ракурсів на яких я вийшла доволі непогано, як і сам Даня. Проте мене дивує інше - підпис під фото. Він ділиться на дві категорії: спокійний і агресивний.
Спокійний тип - це там, де пишуть, що вони раді за Даню. Раді, що він знайшов ту єдину, яку покохав. Кажуть, що я справді гарна і дуже йому підходжу. Такий тип подобається мені в рази більше.
Агресивний тип - тип дівчат, які заздрять. Вони пишуть, що я надто страшна, товста і негарна для такого ідеала, як Даня. Вони пишуть, що краще б він обрав їх, аніж мене. Загалом, це жахливий тип людей. 
Що найголовніше, то мабуть спокійного типу більше, але агресивного також дуже багато. Цікаво, а в інших дівчат так само? Дуже хочеться сподіватися, що в них ситуація краща. 
Я дійшла до будинку і підійнялася ліфтом на потрібний поверх, дістала ключі і відчинила двері. Вже знайомий запах полуниці вдарив у носа, цим зараз була просочена вся квартира, весь одяг Дані і сам Даня. Це тяжко не помітити. А до речі, сам хлопець сидів на кухні і наминав свіжо спечені пиріжки з вишнею, капустою і м'ясом.
- Дивно, всього лиш дев'ята година вечору, а ти ще кажеш, що це я один гуляка. - пробурмотів Даня, я закотила очі і сіла поруч з ним на стілець.
- Я ходила в магазин, а от де так довго був ти, оце питання.
- Я був на репетиції, вже ж казав тобі! - трохи роздратовано сказав Даня і відкусив наступний шматок пиріжка.
- Так довго? - недовірливо перепитала я і сама взяла одного пиріжка. Дарма, що пізно. Одного можна. 
- А що? У нас скоро тур, тому потрібно більше репетирувати. - Даня знизив плечима, а я ледь не подавилася. Мені не почулося?
- Тур? Який ще тур? 
- Звичайний тур, що ніколи про таке не чула?
- Звісно чула, але...мені ж не доведеться їхати з вами? - з надією запитала я, хоча розуміла, що потрібно. Я ж ніби його дівчина.
- Звичайно потрібно! - обурився Даня, відповідь виявилася такою ж як я думала. - Ти ж моя дівчина, який це матиме вигляд, якщо ти не поїдеш?
- Скажи хоч куди ми їдемо чи летимо?
- Туреччина. - спокійно відповів він.