Глава 9

Даня

Прокинувся я від різкого болю в голові. Чорт, чому так сильно болить? Я розирнувся, щоб зрозуміти, де я. Декілька секунд чекав поки очі звикнув до світла, а потім зрозумів, що знаходжуся в спальні. Я лежу на ліжко, а Соля в сидячій позі спить на кріслі. Одна рука звисає, а іншою вона підтримує голову. Невже вона відала мені ліжко, а сама спала на кріслі?

Бідненька...Як же вона там заснула?

Мені справді стало її шкода, тому попри біль в голові я підійшов до неї. Але що мені зробити? Я не придумав нічого такого що полегшило б їй позу в сні, тому подивився на годинник, який щойно пробив дев'яту ранку. Ну в принципі вже доволі пізній ранок, тому...Я декілька разів потрусив дівчину, щоб та прокинулася. Вона сонно розплющила очі і подивилася на мене своїми зеленими  очима.
- Невже прокинувся? Виспався, так? - злісно запитала дівчина і встала, розминаючи руки і ноги від незручної пози, я винувато подивився на неї. Чорт, чому голова так тріщить? 
- Ну вибач, але розкажи, будь ласка, що вчора відбувалося? - зніяковіло запитав я.

Треба менше пити.

- Ти нічого не пам'ятаєш? 
- Ем...так.
- Ах так! Ну-ну. Ти вчора напився в клубі, біля тебе танцювала якась Катюша, а потім ти ще й мене змушував танцювати тобі стриптиз і цілувати тебе! - злісно кричала Соля.

Ти вплив.

- Чорт...пробач, я не контролював себе, а...а ти мені станцювала? - поцікавився я і краще б цього не робив, бо Соля підійшла до мене і дала мені ляпаса.
- Щоб менше молов нісенітниці! Я ні-ко-ли не бу-ду тан-цю-ва-ти то-бі  стрип-тиз! - сказала дівчина по складах, потім глянула на мене немов на останнього бовдура і пішла в душ.
Я просто стояв і шоковано дивився їй у слід. Невже я справді таке казав? Голова знову боляче запекла, тому я пішов у ванну, щоб знайти ліки, але зайшовши згадав, що тут Соля.

Дідько, якщо вона мене помітить мені кінець!

Я хотів швидко вийти, щоб вона мене не помітила, але було пізно. 
- Булгаков! Швидко вийшов звідси! - запищала Соля.
- Гаразд, тільки не пищи. Голова і так розколюється! - поскаржився я і вийшов з ванни.

Можна було і глянути на неї, якщо вже зайшов! - дорікнув мені голос у голові, але я похитав головою. - Ще чого! Вона б мене тоді точно прибила!

І що то була за Катюша про яку мені казала Соля? Я ж давно зав'язав з дівчатами на одну ніч. Ай, да пофіг! Головна біль настільки була сильною, що здавалося ніби вона захоплює всю область голови, мозку і проходить аж до рук і ніг, які відмовляються працювати. 
- Їсти приготуєш собі сам! - крикнула Соля, вона щойно вийшов з ванни і на ній був короткий топ, джинси і кофтина на замку, яка зараз розщеплена. 
- Для кого це ти так одягнулася? - поцікавився я. - Я ж тобі казав, що поки ти моя дівчина одягати настільки...відвертий одяг не будеш! 
- Я що хочу - те й одягаю! - злісно прошипіла Соля і більше нічого не сказавши, вилетіла з квартири.
Я лише роздратовано закотив очі. Ну чому з усіх дівчат мені дізналася ця дівка? Та все одно! Зараз мені потрібна лише таблетка від болю в голові. 
Я знову ж пішов у ванну і дістав аптечку з верхньої полиці над раковиною. Відкривши її почав шукати таблетку, знайшов!

Блін!

Я знайшов упаковку від таблеток, але самих пігулок не було, замість них лежала записка: «Таблетки від похмілля я викинула, щоб ти знав, як напиватися! Отак-то будеш знати як зі мною сперечатися!». Тут зовсім не важко здогадатися від кого ж ця записка. Я сильно вдарив кулаком по раковині, від чого рука почала трохи боліти. Тепер доведеться йти в магазин. 
Я знайшов перші-ліпші штани і футболку, натягнув їх на себе та вийшов з квартири. Сонце, яке враз «вдарило» в мене і я примружив очі від яскраво світла. Але вперто продовжував іти в сторону аптеки. Ось і вона, я став у чергу за якоюсь дівчиною і чекав поки та купить собі щось.
- Можна якось швидше?! - гаркнув я, дівчина обернулася і оглянувши мене з ніг до голови, фиркнула, нічого не сказавши. 
Через хвилину вона нарешті розібралася і купила собі те, що хотіла.
- Таблетки від похмілля. - одразу сказав я до хлопця за стійкою, він кивнув і пішов кудись по таблетки. Позаду мене незадоволено кахикнула якась бабця. Пофіг. 
- Куди котиться світ...- сказала ця бабуся і розчаровано похитала головою, я закотив очі і знову повернув голову до хлопця, який приніс мені моїх рятівників.
- З Вас сорок дві гривні. 
- На. - я простягнув гроші і забравши таблетки, вийшов з цього магазину.
Сонце знову різко засвітило і я був змушений примружити очі. При цьому я одразу дістав одразу дві таблетки і закинув їх собі до рота. Неприємний присмак лишився у роті, але нічого, головне, що скоро цей пекучий біль пройде. Я прямував до квартири, як помітив Солю, яка розмовляє з якимось хлопцем. Він був високий, але не вищий, ніж я, мав світле волосся і здається зелені очі. Дивно, хто це такий і чому Соломія так мило з ним розмовляє? Я вирішив дізнатися, тому пішов до них, став поруч з дівчиною і поклав руку їй на талію, щоб було все зрозуміло. Соля злісно подивилася на мене, а цей незнайомий хлопець посміхається!
- Привіт, я Даня, хлопець Солі. - першим заговорив я і потиснув руку цьому невідомому, а він посміхається!
- Привіт, я Матвій, двоюрідний брат Солі. - сказав він і тоді мене немов холодною водою облили. Трясця, просто брат?
- Ти на нього не зважай. - попросила Соля Матвія. 
- Та чого ти? Нарешті у моєї сестрички з'явився хлопець! Я думав, що ти ніколи вже не знайдеш собі когось. - Матвій уважніше оглянув мене, через, що я лише невдоволено подумки закотив очі. - Стій...то ти ж ударник у гурті «Bad Dreamers»?
- Так, він самий. - посміхнувся вже і я. Оце я розумію наші люди, якщо він слухає наш гурт, то моя думка про нього одразу зміниться в хорошу сторону.
- Клас! Я обожнюю ваш гурту, а можна фото з тобою зробити? - попросив Матвій, я кивнув і підійшов до нього. Соломія дивилася на все це незадоволено, але нічого не казала. 
Я стояв поряд з Матвієм, Соля взяла телефон і сфотографувала нас. Обожнюю фотографуватися з фанатами, бо це так приємно, коли хтось в захваті від тебе. 
- Все, фото готове. - сказала Соля і ми з Матвієм відійшли один від одного.
- Дякую за фото. - мовив хлопець, я кивнув, потім він подивився на мене, на Солю і так по черзі. - Слухай, Дань, нам з Соломією ще треба поговорити, ти ж не проти?
- Звісно, ні! Говоріть. - кивнув я, а тоді спеціально підійшов до Солі і поцілував її в щічку. - Бувай, кохана. Не затримуйся. 
- Добре, любий, заради тебе я прийду швидше. - підіграла мені Соля, а потім прошепотіла, щоб чув лише я: - Я прийду швидше і тобі буде ой, як не солодко!
Я вдав, що не почув і потиснувши руку Матвію, пішов до квартири. Що вже там затіяла Соля?  
Через п'ятнадцять хвилин до квартири просто увірвалася розлючена Соля, вона «стріляла» очима в пошуку мене, я ж лежав на ліжку в спальні і читав книжку. Вона підійшла і грубо вирвала у мене з рук книжку та відкинула в бік.
- Ну що? Навіщо ти влаштував той цирк перед Матвієм? - розлючено запитала вона, мені здається ще трохи і дівчина буде дихати димом, як ті дракони.
- Люба, що ти таке кажеш? - я трохи ображено закліпав очима. 
- Я серйозно в тебе запитую! Тепер Матвій думає, що в нас усе серйозно і вже хоче розповісти всім родичам! Він навіть питав, коли у нас весілля!
- Ой, та трохи пожартував, чого так репетувати? Хоча ти мила коли злишся. - я посміхнувся своєю фірмовою зухвалою посмішкою, а Соля раптом втратила дар мови. Стояла і кліпала своїми довгими віями. 
- Булгаков, якщо ти думаєш ніби твої компліменти допоможуть мені вгамувати гнів, то ти сильно помиляєшся. - прошипіла Соля.