Глава 8

Соломія

І де його в біса черті носять? Ненавиджу коли не попереджують і запізнюються на те без причини. Чому б не написати, що прийдеш пізніше? Я не те щоб хвилююся за нього, але чому він не попередив мене?
Ще через годину моїх очікувань у двері подзвонили, я розлючена підійшла і подивившись у вічко побачила Даню. Ну я йому зараз влаштую!
- Привіт, чого ти так дивишся? - насторожено запитав Даня, мій погляд випромінював неприховану злість.
- Міг попередити що прийдеш пізно. - буркнула я і пішла в спальню. Там я почала дивитися фільм, але через Даню довелося його зупинити.
- Дев'ятнадцять годин це пізно? 
- Враховуючи, що зараз осінь і сонце заходить раніше, то так. - відповіла я.
- А ти, що хвилюєшся за мене? - запитав Даня і сів поруч на ліжко, ні ну він знову починає мене дражнити. 
- Не хочу, щоб у разі твоєї смерті твоя мама, а ще й гурт звинувачували мене. - спокійно сказала я. - Хоча вони мабуть були б рада позбутися такого самозакоханого індюка. - пробурмотіла я тихо, щоб Даня не почув, але він все-таки почув і тепер дивився на мене з іскрами злості.
- Що ти щойно сказала? - перепитав він ніби не почув, я миттю відвернулася і подивилася у вікно.
- Та ні, нічого.
- Нічого кажеш? - Даня пильніше подивився на мене і від цього мороз пройшовся по шкірі.
- Так.
- Ну дивись мені. - пригрозив хлопець і пішов на кухню. Фух, я думала він сам мене вб'є тут. 
Я увімкнула фільм і продовжила його дивитися, насправді він був якимось нудним, але Даня, який сидів за столом у вітальні уважно спостерігав за мною, тому я удавала ніби дуже захоплена переглядом фільму. Цікаво, а що він там пише? Я тихо встала і ніби пішла на кухню, а сама косо глянула в його записи, там було написано: «Не пхай свого носа до чужого проса». Я просто фиркнула і пройшла на кухню, але мені було добре чути як Даня там почав сміятися. Ну я йому ще покажу!
- Чого це ти тут смієшся? - поцікавилася я, вже було пізно тому я прибрала ноутбук і приготувалася до сну. Проте мені заважав сміх Дані.
- Та нічого, спи собі. - відповів Даня не перестаючи сміятися, я закотила очі і вдала що вже сплю, а сама спостерігала за хлопцем. 
Даня щось писав, писав, а потім викреслював, а потім знову писав і так по колу. Можливо він пише якийсь вірш чи пісню? Більш всього пісні для їхнього гурту. Я й не помітила, як сон дав про себе знати і заснула.

*****

Ми ходили берегом моря і спостерігали за хвилями, які билися об берег від чого вода потрапляла мені на ноги. Яскраве сонце віддзеркалювалося від води і зачіплювало очі. Я підвела голову вверх і посміхнулася. 
- Тут так гарно. - сказав він і обійняв мене за плечі.
- Так, от би зараз тут покупатися. - замріяно сказала я і подивилася вдалечінь, у море яке здається безкінечне.
- А я б хотів щоб ми лишилися тут, тільки ти і я. - він подивився у мої очі так ніжно і чуттєво.
- Справді?
- Звісно. - хлопець посміхнувся мені і нахилився, щоб поцілувати. Вся я почала тремтіти від такої близькості, він провів рукою по моєму волоссі, а потім легенько торкнувся щоки і  мої губи зіткнулися з його, такими рідними губами...

*****

Я прокинулася. Що це щойно був за сон? А найдивніше, те що цим хлопцем був Даня. Щось зі мною не так. Я подивилася на годинник - шоста ранку. Але ж сьогодні субота! Чому в вихідні дні я завжди можу прокинутися рано, а в будні так не можу? Даня ще мирно спав на дивані і навіть не підозрював про сон, який мені приснився. Хоча чого я переймаюся? Це всього лиш сон. Дурний сон.

Але чому ж він тобі приснився, га, Соломією?

Похитала голову, щоб відігнати ці думки. Я лягла на ліжко в надії ще трохи поспати, але через двадцять хвилин крутіння на ліжку, зрозуміла що вже не зможу заснути, тому встала і пішла на кухню. Хоч сніданок приготую. 
  За приготуванням їжі я й не помітила, як швидко пройшов час і ось, на кухню плентається він, схоже його розбудив запах їжі, який доносився з кухні.
- Соля, чого тобі не спиться? Зараз же рано ще й вихідний! - обурився Даня, але сів за стіл, очікуючи своєї порції. От нахаба.
- Не знаю, чомусь прокинулася рано тому й вирішила приготувати щось смачненьке. - хлопець уважно спостерігав за мною від чого мені стало не по собі. Невже він помітив, що я хвилююся? А все через той сон.
Даня мабуть здивувався тому, до я так спокійно з ним говорю. Він пильніше подивився на мене, але не помітивши чогось підозрілого, почав дивитися щось у телефоні. 
- Смачного. - привітно сказала я, чорт. З голови у мене все ніяк не виходить той сон, я в точності пам'ятаю, як Даня нахилився до мене і поцілував, це було так...приємно.

Це лише сон...лише сон...

- Агов! Соля, щось трапилося? - трошечки знервовано запитав Даня, я похитала головою і подивилася на хлопця. Схоже я настільки заглибилася в сон, що не помітила як він мене кликав.

Досить. Згадувати. Той. Сон.

- Все добре, ти щось питав? - перепитала я, мені було соромно. Але це так приємно, коли тебе хтось цілує...наче. В мене ще не було поцілунку, тому той що був у сні був першим.
- Так, я сьогодні маю відлучитися. - повторив Даня, я підвела брову запитально.
- Сьогодні ж субота. 
- Ну то й що? - він знизив плечима.
- То куди ти йдеш?
- А тобі яка різниця?
- Ти мій хлопець! - вигукнула я.
- Не справжній!
- Ну то й що?
- Все! Не кричи! - гаркнув на мене Даня, а я просто закотила очі. Куди це він зібрався?
- А я зрозуміла. Ти йдеш святкувати день народження Ская? - припустила я, хлопець трохи напружився, але дивився з тим ж роздратуванням.
- Ні. - спокійно відповів він. 
- Брешеш! - я примружила очі пильно на нього дивлячись.
- Ні. - повторив Даня, я встала та пішла в спальню, щоб подивитися телевізор.
- Ну то йди куди хочеш! - злісно буркнула я, але доволі голосно, тому хлопець мабуть почув мене. 
- Ревнуєш?