Глава 7

Соломія

Я не могла відвести погляду від його неймовірних п'янких очей, в одну мить він нахилився ближче не відриваючи погляду від моїх очей, а потім раптово подивився на мої губи. Я ніяк не реагувала, а й сама немов на автоматі подивилася на його губи, мені б хотілося спробувати їх на смак, але коли вже Даня нахилився ближче, мозок повернувся до мене і я відсторонилася.
- Ем... пробач. - пробурмотів хлопець, він якось трошки засмутився, але намагався не видавати цього за своєю звичною, самозакоханою посмішкою.
- Давай краще про це забудемо. Просто хвилинка слабкості. - запропонувала я, хоча чудова розуміла як складно буде це забути, Даня кивнув.
- Так, просто хвилинка слабкості. - повторив він, немов хотів сам у це повірити. 
На цій ноті ми й розійшлися хто куди. Я на велике і зручне ліжко, а Даня на менше великий і зручний диван. Ми не зронили ні слова, кожен думав про своє. Щойно моя голова торкнулася подушки я не могла заснути. Чому моє серце поруч з цим хлопцем так швидко калатає? Чому він так...бажано дивився на мої губи? Проте яка різниця. Напевно він дивиться так на кожну свою «дівчину-на-одну-ніч». 
Вранці мене розбудив Даня, який на диво легенько потрусив мене, щоб я прокинулася.
- М-м, що таке? - невдоволено пробурчала я і замість того, щоб вставати перевернулася на інший бік.
- Соля, вже сім годин ранку, сьогодні ж в університет іти. - спокійно сказала Даня і сів поруч, він прибрав пасмо волосся яке впало мені на обличчя і просто розглядав мене, я вдала що не помічаю. 
- Гаразд, встаю. Що тобі готувати на сніданок? - запитала я застеляючи ліжко і сонно позіхаючи.
- Що хочеш. Я поки в душ.
- Але ненадовго. - попросила я і попленталася на кухню.
На сніданок сьогодні я готую сирники, з голови все ніяк не йде та ситуація...відчуття тоді були якісь незвичайні. Як пишуть в романах - з'явилися немов метелики в животі. Але яка різниця? У нас угода. Рівно через місяць ми розійдемося і забудемо один одного, немов нічого й не було. Я повернуся до себе в квартиру і продовжу там жити з мамою, а Даня продовжить виступати з гуртом і підкорювати не одні дівочі серця.
- Агов! Соломія, ти чуєш мене? - вивів мене з думок приємний, але дещо «металевий» голос хлопця. 
- Так-так, вже готові сирники. - відповіла я і поставила перед Даньою тарілку. Він почав їсти та іноді поглядаючи на мене, а мене гризли сумління. Я не повинна була вчора піддаватися пориву. 
- Я сьогодні з університету тебе не зможу забрати. - сказав Даня, але так як він говорив з повним ротом це було щось схоже на «Я сгдн е зож забр теб з нівестет».
- Що? - перепитала я і поклала до рота невеличкий шматок сирнику.
- Я не зможу тебе забрати з університету сьогодні. - повторив Даня вже нормально, так що я змогла його зрозуміти.
- Чого це? - здивувалася я і пильно до нього придивилася.
- Йду до однієї дівчини, вона запросила мене до себе додому. - відповів хлопець з посмішкою.
- Ну то й іди. Краще взагалі не повертайся. - пробурмотіла я, тепер настрій чомусь зовсім зник.
- Вона така гарна...- дражнив мене він, а я просто встала і пішла в спальню, щоб взяти одяг, а потім піти в душ.
- Та стій! Я пожартував. - побіг за мною хлопець, він зупинив мене якраз перед дверима ванної кімнати.
- Жартував? Ха-ха як смішно! - саркастично мовила я, але нотки роздратування було добре чутно.
- Так класно спостерігати, як ти ревнуєш. 
- Я не ревную.
- Ні, ревнуєш.
- Не ревную! - голосно викрикнула я і мабуть вже почервоніла від злості та обурення. 
- Так.
- Ні. 
- Досить! Все сказав? - запитала я і не почувши відповіді закрила двері ванної кімнати прямо перед носом хлопця.
Ти диви як він жартує! Я одного разу також так пожартую, а потім спеціально ж піду кудись з якимось хлопцем. Подивлюся на його реакцію! 
Вода допомогла мені розслабитися та на мить забути дурні витівки Дані. Але коли я переодягнулася і вийшла, мене зустрів Даня, який сидів і схоже чекав на мене.
- Чого ти тут розсівся? Хочеш щоб ми спізнилися? - грубо запитала я. В мене ще досі живе та образа за його жарт.
- Та припини дутися. Це ж просто жарт був. - на цих словах я закотила очі і взявши рюкзак, ми з Даньою спустилися на перший поверх, вийшли з під'їзду і сіли в автомобіль. - А якщо серйозно, то я їду купувати з Владом подарунок для Ская. В нього завтра день народження.
- Справді? Чому ти раніше цього не казав? Ви будете його святкувати? - засипала я питаннями хлопця. Мені добре відомо, що Скай - це гітарист їхнього гурту. 
- А чого б це я тобі розповідав? Святкувати не знаю, мабуть ні. - відповів Даня і якось швидко відвів погляд від мене. Т-а-ак, бреше? 
- Ти мені щойно збрехав. - сказала я, навіть не запитала, а сказала чітко і ясно.
- Ні. Це правда. - заперечив хлопець і ми поїхали. Більше ми не розмовляли, а просто їхали кожен думав про своє.
Вийшовши з авто біля університету, мені вже було не так не зручно від усіх цих поглядів і перешіптувань, навпаки я вже трохи звикла. Як-не-як це ще буде чекати мене місяць так точно. А далі...Побачимо що ж буде далі. 
- Кохана, я пішов, не забувай мені дзвонити і писати. Я вже сумую. - сказав Даня і поцілував мене в щічку. Метелики затануцювали свій танець, тепло розлилася по тілу, але я намагалася вгамувати себе. Це все на публіку, він каже це не по-справжньому.
- Бувай, коханий. Люблю тебе. - збрехала я і пішла до себе в аудиторію. Фух, нарешті я його спекалася.

*****

Даня

Насправді я збрехав Солі. Завтра ми точно будемо святкувати день народження Ская в одному з найкращих клубів, але думаю їй це не варто знати. До того ж враховуючи факт, про те як вона ревнувала коли почула, що я сьогодні нібито йду до якоїсь дівчини. Це було так весело спостерігати за нею.  
- Кохана, я пішов , не забувай мені дзвонити і писати. Вже сумую за тобою. - сказав я фальшиво закоханим голосом і поцілував Солю в щічку, їй явно це сподобалася, хоча вона цього не показувала.
- Бувай, коханий. Люблю тебе. - посміхнулася вона і пішла до аудиторії. Ці слова хоч і були брехнею, були такі приємні що хотілося аби мені вона казала їх вічно.