Глава 5

Соломія

З моїх роздумів мене вивів рингтон мого мобільного телефону. Я одразу взяла до рук смартфон, на екрані висвітилося «Ніби хлопець» від цього легка посмішка з'явилася на обличчі. Оригінально я записала Даню все-таки.
- Алло, привіт. - мовила я привітно, можливо якщо я буду більш привітною, хлопець також буде, хоча б намагатися бути привітніше.
- Виходь, я вже під під'їздом. - без привітання сказав Даня.
- Гара... - хотіла промовити я, але Даня вже поклав слухавку.
Знову. Чому він постійно такий злий та роздратований? Що я йому зробила? Мабуть Дані не подобається те, що я не така, як його попередні дівчата. Не стрибаю одразу до нього в ліжко.
Зараз потрібно зібратися і щоб Даня не помітив, як мені неприємно коли він так говорить зі мною. Я сильна. Видихнувши, я взяла валізи і пішла вниз по сходах. Але мене зупинив голос мами, я роздратовано закотила очі і розвернулася, мама зачиняла двері і вже йшла до мене, підхопивши одну з валіз.
- Мам, куди ти йдеш? - запитала я та натиснула на кнопку виклику ліфту.
- Хочу допомогти тобі і познайомитися з твоїм хлопцем. - відповіла спокійно мама і увійшла перша до ліфту, коли дверцята відчинилися.
- Він не мій хлопець. - буркнула я. В принципі це була правда, але з іншого боку ні, бо наразі я справді його дівчина, хоч і не через свою волю. 
Не думала що перше знайомство моєї мами з моїм хлопцем буде...не зовсім з моїм хлопцем. У моїх мріях, я мала знайомити маму з тою людиною, яку кохаю всім серцем. А вийшло зовсім інакше. 
Коли ми вийшли з будинку я одразу помітила автомобіль Дані, хлопець сидів за кермом і вочевидь не хотів вставати та допомагати мені, але побачивши мою маму він миттю виліз і підійшов до нас, поцілував мене в щічку та намагався щиро посміхатися. А я знову почервоніла. Це вже дратує.
- Добрий день, - привітався Даня, дивлячись на мою маму, він забрав у неї валізу й поніс до багажника. - Ви мама Соломії? - запитав він.
- Так, а ти Даня? - перепитала мама, хоча прекрасно розуміла, що це Даня, це змусило мене закотити очі.
- Ага, радий знайомству. - мовив хлопець і з ввічливості забрав у мене теж валізу, доволі грубо.
- Даню, я тебе прошу, слідкуй за моєю дівчинкою. Я люблю її більше всіх і сподіваюся, що тобі можна довіряти. - попросила мама, а мені стало цікаво, яку ж відповідь дасть хлопець.
- Звісно ж я оберігатиму Соломію! Вона мені дуже подобається, - раптом зізнався Даня, чим змусив мене різко подивитися йому в вічі, він якраз також зазирнув мене в очі. - я справді щасливий, що Ви дозволили їй жити зі мною.
- От і чудово! Не буду вас затримувати, бо потрібно встигнути розібрати речі, тому бувайте. - посміхнулася мама, а потім підійшов до мене і вже тихіше сказала: - Доню, дзвони мені і якщо що знай, що я поруч завжди.
- Звісно, мамо, не хвилюйся. - я поцілувала матусю в щічку і помахавши рукою, сіла в автомобіль на переднє сидіння.
Автомобіль рушив, Даня мовчки та зосереджено їхав, дивлячись на дорогу, але інколи косо поглядував на мої відкриті ноги, звичайно! Я ж одягнула коротку чорну спідницю, бо на вулиці доволі тепло, як для вересня. 
- Мені не подобається, що моя дівчина розгулює в такій короткій спідниці. - сказав Даня і ще раз глянув на мої відкриті ноги, при цьому закусив губу. Ну нічого собі! 
- Вибач, але я буду носити те, що мені захочеться! - грубо мовила я і трішки посміхнулася. Отже, Дані подобаються мої ноги. Цікаво, цікаво... Проте стоп! Мені має бути все одно. 
- Поки ти моя дівчина, то будеш носити довші спідниці і сукні, або ж будеш спати на підлозі чи деінде. - пригрозив Даня, нахаба.
- Стій, але ж ми будемо спати окремо, так? - перевела я тему, хоч би ми спали окремо, бо якщо там одне ліжко, то хтось (Даня) буде спати на дивані.
- Там одне ліжко, тому зрозуміло, що разом доведеться. - відповів на диво спокійно Даня і знову ж таки глянув мені на ноги, це вже дратує! Але чомусь так приємно...
- Ні, ні, ні! Я на таке не погоджувалася! 
- А що мені зробити? Тоді будеш спати на дивані.
- Якраз ти і будеш там спати!
- Ні, ти!
- Ти!
- Заспокойся! Розберемося на місці вже. - мовив Даня і вже не оглядався на мене чи мої ноги, а дивився на дорогу. 
Можливо мені було приємно, що вперше якийсь хлопець звернув на мене увагу, хоча точніше він звернув увагу на моє тіло, але аж ніяк не на мою душу. Це трохи засмучує, адже всі хлопці звертають увагу на зовнішність, фігуру, але не на внутрішній стан дівчини. Проте якщо вірити книжкам, можна знайти того єдиного, який буде поруч завжди. Цікаво, Даня стане ним? Тим самим? Тепер я уважніше до нього придивилася. Зараз його очі пильно дивилися на автомобіль перед нами, вилиці були напружені, схоже Даня завжди такий серйозний на дорогах.
- Чого це ти мене розглядаєш? - раптом запитав він не дивлячись на мене, через це я миттю почервоніла і відвернулася до вікна. - Думала я не помічу? - запитав Даня з самовдоволеною посмішкою.
- Дуже то й ти мені треба, щоб тебе розглядати. - пробурмотіла я і невдоволено подивилася у вікно, розглядаючи високі будинки, які швидко пропливали повз.
Даня нічого більше не казав, як і я. Лише через десять хвилин ми вже були біля високого мабуть двадцятиповерхового будинку в світлих, темним тонах коричневого і бежевого кольорів. На кожному поверсі були балкони, та звичайно ж вікна. Даня дав мені одну валізу, а іншу доніс сам. Я ледве донесла свою валізу, мабуть він спеціально дав мені важчу і занесла в ліфт, де мене чекав хлопець.
- Ти що не можеш донести легеньку валізу? - дошкулив мені Даня, я лише вбивчо глянула на нього, але нічого не відповіла. Бо зараз я просто-таки готова його вбити. 
- Що слова забула? - і далі знущався хлопець, я просто відвернулася і дякувати Богу до ліфту зайшов якийсь хлопець, Даня одразу затих і якось косо дивився в сторону цього незнайомця. 
Незнайомець вийшов на третьому поверсі, тоді Даня знову натиснув на кнопку сьомого поверху і ліфт заворушився. Тепер хлопець уже мовчав і його губи були складені в одну тонку смужку.
- А що це був за хлопець щойно? - вирішила поцікавитися я, сподіваюся він зараз не накричить на мене, бо тоді буде не дуже то й добре. 
- Не важливо. - буркнув Даня, не дивлячись на мене, він дивився вперед, там де були дверцята ліфту.
Я більше нічого не розпитувала, хоча добре видно, що Дані зовсім не хочеться говорити про цього невідомого хлопця з третього поверху. Якщо я вже тут живу, то може колись та побачу його і познайомлюся? Чому б і ні? До того ж, він наш сусід, а я хочу мати хороші стосунки з нашими сусідами... Принаймні сусідами на місяць так точно. 
Коли ліфт приїхав на сьомий поверх, ми вийшли і Даня впевнено повіз валізу до однієї з квартир, схоже йому вже пояснили і можливо показали де і яка ця квартира. Увійшовши всередину я з захватом усе оглядала. Хоч квартира невелика, але така затишна і виконана в дуже гарних темних тонах.
- Вау. - вихопилося з мене, поки Даня заносив валізи, я пройшла далі і тепер оглядала спальню, яка з'єднана з кухнею, це так класно!
- Подобається? - задоволено запитав Даня, він схоже спостерігав за тих, як я допитливо і захоплено тут все оглядаю.
- Так, тут справді дуже гарно. - зізналася я, лише зараз помітила що ходжу взута, тому швидко повернулася в коридор і там зняла взуття.
- Знаєш, тут гарно, але якось погано прибрано. - мовила я, потім пройшла на кухню і зазирнула в холодильник. - Та й їжі мало. - розчаровано додала я, хлопець пішов за мною, завозячи валізи.
Я почала думати що можна приготувати з одних лише овочів, окрім салату. Салат не зможе нас повністю нагодувати, Даня точно мабуть голодний, бо він так допитливо дивиться на мене, коли я намагаюся щось придумати з вечерею.
- Чого ти дивишся? Краще давай, вставай і йди за продуктами! - звернулася я до нього, хлопець обурено фиркнув, але з місця не зрушив.
- Чого це ти мною командуєш? - натомість запитав він.
- Ти хочеш смачної вечері? - спитала я, Даня кивнув, тому я задоволено посміхнулася. - Отже, йди за продуктами. З овочів я лише салат приготую, але цим ти не наїсишся.
- Ну гаразд, а що купувати? - здався хлопець, він підійшов ближче.
- Зараз напишу. 
  Я взяла ручку та шматочок паперу і написала декілька продуктів: борошно, цукор, сіль, яйця, фрукти, м'ясо, молочні продукти і т.д. Тобто самі звичайні продукти з яких можна багато чого смачного приготувати.
- Ось, нічого не забудь! - попередила я і провела хлопця до дверей, там він кивнув і пішов собі, я зачинила двері та пішла розкладати речі. Потім ще трохи поприбираю, чому тут так брудно? Невже нам дали квартиру у якій вже хтось жив? Хай там як, але я жити у такому безладі не збираюся!