Глава 2

Соломія

  Вчора я погодилася на ту пропозицію від Юрія Олександровича, тому сьогодні зранку йду до їхньої студії. Він скинув мені адресу, час і дату. Мамі я розповіла про цю ситуацію, вона була не дуже задоволена моїм вибором, але нічого не могла зробити, бо я все одно погодилася б, але я розповіла не всю правду. Сказала лише, що йду на одне побачення з хлопцем. Але зате це така класна можливість поговорити з кимось із учасників гурту! Так ще й на побачення сходити! Хоча я ж не знаю які вони, все, що я про них знаю, те, що вони навчаються в тому ж університеті, що і я, але на іншій спеціальності, вони популярні і дуже класно граю та співають. А про характер, їхню поведінку я нічого не знаю.
Я проходила повз високі будівлі, потім зайшла у схожу на всі інші споруду і зайшла у потрібний кабінет. Там сиділи дві мої подруги, які навчаються зі мною в одному університеті - Стефанія і Елайза. І ще три дівчини з іншого університету яких я не знаю. Я сіла на диванчик скраю і стала чекати поки прийдуть хлопці. 
- Дівчата, а чому ви теж тут? - запитала я.
- Через умову. - коротко відповіла Стефанія і подивилася кудись у вікно.
- Нам усім потрібні гроші, а це хороша можливість. - додала Елайза.
  Я кивнула і стала чекати поки хтось до нас прийде. Нарешті до студії зайшов спочатку Юрій Олександрович, а потім і всі інші учасники гурту. Чесно, мені не віриться, що я бачу їх на власні очі, ось тут вони переді мною. Але моє обличчя не видавало таких емоцій, воно було спокійне і трішки зацікавлене. Хлопці почали сперечатися яка кому дістанеться дівчина, але врешті-решт стали біля кожної яка чимось його зачепила, чимось найбільше сподобалася поміж усіх нас. Поруч зі мною стояв той самий ударник, його кучеряве волосся вільно спадало і зараз було трохи скуйовджене, але йому так пасувало. Його очі дивилися на мене спочатку з зацікавленістю, але коли я йому ледве посміхнулася, він фиркнув і відвернувся від мене. Ну хам! 
Я помітила, як Марк - вокаліст цього гурту, вийшов з Стефанією в коридор, дівчина явно була не задоволена вибором. 
- Отже, я не збираюся з тобою цілуватися чи не дай Боже щось гірше. - заговорив до мене Даня, я подивилася на нього якось незрозуміло. Що я йому такого зробила, що мене він вже не долюблює?
- А я й не збиралася. - фиркнула я, Даня сів поряд і почав уважно розглядати мене. Від його погляду по тілу пробігтися мурашки і стало якось не по собі.
- Може ти й гарненька, але я шукаю справжнє кохання. Впевнений, ти одна з тих фанаток, які вішають наші плакати на стіні. - самовпевнено сказав він, мене обурює його така самовпевненість, немов він тут король світу.
- Мені подобається як ваш гурт співає і грає, але я не вішаю ваші фото на стінах чи щось таке. 
- Та невже? - недовірливо перепитав він.
- Так і взагалі, чому ти так неприязно ставишся до мене? - поцікавилася я.
- Все, стоп, досить питань. Ось мій номер. - Даня простягнув мені шматок паперу з номером, - Напишеш мені і ми домовимося про перше побачення.
- Ніколи не думала, що матиму такого самозакоханого хлопця! Ти напевно ніколи не зможеш мати справді кохану дівчину, бо будеш любити лише себе. - сказала я, Даня закотив очі і підійшов до бек-вокаліста Влада. Вони про щось розмовляли, а потім разом вийшли зі студії.

******

Даня

  Навіщо я взагалі вплутався у цю угоду? Мабуть, тому що не хочу втратити свій гурт, в якому мені так подобається грати. Всі хлопці в нашому гурті дружелюбні, деякі вперті, але ми всі одна команда. У нас тисячі фанатів, серед них більша кількість дівчат, тому я думаю виконати цю угоду буде простіше простого, але чому тоді ця дівчина яка мені дісталася така вперта? Як з нею можна взагалі про щось домовитися? 
  Після того, як я з нею поговорив, ми з іншими хлопцями пішли в інший кабінет, щоб дістати хоч якусь інформацію про наших дівчат. 
- Даню, ось це твоя Соломія. - звернувся до мене Юрій Олександрович і простягнув багато декілька паперів, на яких було написано все про "мою дівчину" і також два її фото.
- Тепер ви можете йти, але не забудьте ознайомитися з вашими дівчатами і я вас прошу, будьте люб'язні. - попросив Юрій Олександрович, а я та всі інші закотили очі і вийшли звідси. 
  Я вийшов з цієї будівлі і сів у свій чорний автомобіль, який купив приблизно п'ять місяців тому. Обожнюю їздити на ньому. Але зараз не про це, отже...мою "дівчину" звати Соломія, їй 20 років, навчається на психолога, має маму, але чому вона погодилася на цю угоду? Ну вона нічого така, симпатична, але тяжкий характер. Я видихнув і завів автомобіль, сьогодні мені потрібно їхати до мами, бо не бачив її вже місяць через усі ці тури, подорожі, через концерти я не встигаю. А вона як-не-як є однією єдиною близькою мені людиною. 
Моя мама живе недалеко від мене, через два будинку на п'ятому поверсі. Мій тато на жаль помер, тому єдиним хто в неї лишився став я. Потрібно зайти купити продукти, тому я спочатку під'їхав до супермаркету і припаркувавши авто, зайшов. Як завжди тут купа людей, попри те, що сьогодні робочий день і зараз середина цього дня. Спочатку я пішов до відділу з молоком, бо моя мама обожнює пити по вечорам каву з молоком. Підійшовши, я побачив якусь дівчину, вона намагалася дотягнутися до полиці. Можливо допомогти їй? 
- Навіть не думай. - прошипіла мені ця дівчина навіть не подивившись на мене.
- Чого ти така груба? - запитав я, вона обернулася до мене обличчям. Тепер зрозуміло, це ж Соломія. 
- Що ти тут взагалі робиш? 
- Те що й ти, купити продукти прийшов. А ти, що спеціально мене переслідуєш?
- Дуже ти мені треба. - пробурмотіла вона, Соломія оглянула мене з ніг до голови, а потім закотила очі і пішла до каси.
Що це щойно було? Вона хоче мене позлити? Не на того натрапила! Я вмію приховувати свої справжні емоції. Підійшовши до каси, як на зло переді мною чомусь стояла Соломія, хоча вона пішла нібито на касу декілька хвилин тому.
- Ти переслідуєш мене? - роздратовано запитав я, а тоді підійняв куточки губ до верху, - Можеш прямо сказати, що хочеш стояти поруч зі мною.
- Не мрій! Взагалі-то каса була на перерві, а це тільки-но знову запрацювала. - відповіла вона мені своїм ніжним голосом. Визнаю, голос у неї дуже лагідний, який відлуннями відбивається у моїй голові.
- Ну звісно, так я і повірив.
  Дівчина лиш фиркнула і якраз підійшла її черга, я звернув увагу, що більша кількість її продуктів складалася з фруктів і усіляких молочних продуктів, також було декілька засобів для дому. Поки я розглядав покупки Соломії, якась дівчина позаду мене запищала так голосно, що я хотів би закрити вуха руками, але замість цього просто обернувся назад. 
- Даню? Це ти? Той що ударник у "Bad Dreamers"? - перепитала ця незнайомка і полізла обійматися.
- Так, це я. 
- Можна з тобою зробити спільне фото?
- Звісно! - відповів я, краєм ока було видно, як Соломія косо дивилася на нас, але нічого не казала.
- Але давай після того, як заплатимо. - попросив я, бо бо мене вже майже дійшла моя черга в касі.
- Гаразд. - погодилася незнайомка, я повернувся обличчям назад, але там вже не було Соломію, вона пішла.
  Ну й нехай! Якщо їй так не приємно дивитися, як на мене "вішаються" дівчата, бо вона нібито не ревнує, то нехай краще йде! Після покупки, я пішов до автомобіля ледве не забувши про ту дівчину з якою мав зробити фото. Вона наздогнала мене і обійняла однією рукою, а іншою тримала телефон, щоб зробити фото. Я посміхнувся і вона натиснувши кнопку зробила фото.
- Дякую велике. - посміхнулася незнайомка, вона поцілувала мене в щічку, а потім пішла в протилежну сторону.
  А я натомість сів у авто і поїхав до будинку мами, їхати від супермаркету до її будинку потрібно всього лиш п'ятнадцять хвилин. Припаркувавши авто, я взяв усі пакети і пішов всередину. Ключі в мене були, тому в парадне я зайшов без проблем, далі я став чекати ліфта. Але тут я побачив, як якась дівчина заходить у під'їзд і несе пакети, придивившись уважно я впізнав у її обличчі Соломію.
- Ну ти знущаєшся? - трохи роздратовано запитав я і закотив очі. Чому так багато збігів?
- Тільки не кажи, що ти тут живеш. - попросила Соломія і стала поруч, чекаючи ліфт.
- Ні, я тут не живу. Але зате тут живе моя мама. - відповів я і коли нарешті двері ліфту відчинилися, ми з дівчиною спокійно увійшли всередину.
- На якому ти поверсі живеш? - запитав я.
- На шостому.
- Добре, моя мама на четвертому.
- От і чудово! Менше з тобою стикатися буду. - фиркнула вона і натиснула кнопку чотири, ліфт заворушився і ми поїхали.
На четвертий поверх ми підійнялися мовчки, я вийшов з ліфту, можливо треба сказати "бувай"? Але я не встиг, бо Соломія одразу натиснула іншу кнопку і ліфт поїхав, після того як я з нього вийшов. 
Подзвонивши у двері, мама відчинила їх і так щиро посміхнулася, як може лише вона.
- Привіт. Проходь. - сказала вона і відступила, я пішов на кухню, там поставив пакети, а потім знову в коридор, щоб зняти взуття.
- Привіт, мамо, як ти? 
- Добре, але тепер, коли ти приїхав - ще краще. - відповіла мама і поставила кип'ятити чайник.
- Як твої справи? - поцікавилася мама.
- Та нормально, але тут трапилася така незвичайна ситуація. - почав я сівши на стілець на кухні, мама зацікавлено подивилася на мене. - Ну загалом у мене є дівчина, ми з нею недавно разом, а лише сьогодні вирішили про це серйозно всім зізнатися. Точніше ми нібито пара, це все потрібно для гурту.
- Яка ще дівчиною? 
- Можливо ти її знаєш, вона живе на шостому поверсі і її звати Соломія. - сказав я, мама задумалася, а тоді кивнула.
- Так, вона живе зі своєю мамою, дуже хороша сім'я, вони такі добрі! Я колись у них просила трохи макаронів, бо було вже пізно, в магазин іти не варіант, а їсти, то хочеться. Так знаєш, вони дали мені не одну пачку, а навіть дві і сказали, щоб я зверталася якщо щось потрібно буде. - розповідала мама і робила чай.
- Я б не сказав, що Соломія якась там дуже мила і добра дівчина, хіба що на перший погляд, вона має характер і ще й який! - пробурмотів я.
- Що саме вам потрібно робити? Точніше, що ви маєте під словом "зустрічатися"? - поцікавилася мама, вона поставила переді мною чашку з гарячим чаєм і сіла навпроти.
- Нам потрібно ходити на побачення, цілуватися не обов'язково, лише тоді коли поруч є багато людей, бо можливо вони знають наш гурт. - пояснив я.
- Синку, але ти будь з нею ввічливим, як-не-як вам доведеться бути парою. - попросила мама.
- Добре, лише тому що ти попросила.
  Ми ще трохи посиділи і мама багато чого розпитувала про навчання, мої успіхи в гурті і т.д. А потім я вирішив все-таки переночувати у неї. Вона розклала мені ліжко на якому я спав у дитинстві, коли ще жив тут і саме зараз теж буду тут спати.