Глава 1

 Жодна частина книги не може бути скопійована або додана до інших сайтів без згоди автора. Будь-яке копіювання карається законом України  ««Авторське право та суміжні права».

Приємного читання!

Соломія

  Яскраве сонячне проміння пробивалося до моєї невеличкої кімнати через темно-сині штори. Сонячне світло освітлювало мою кімнату і додавали їй світліших тонів. Проміння впало мені на очі, від чого я примружила їх і розплющила. Годинник показував 7 годину ранку, тому я протерла очі і бурмочучи собі під ніс різні прокляття в строну раннього підйому до університету, пішла до вікна, аби відсунути штори. Гарний краєвид відкривається з мого вікна: високі споруди, сонце яке підіймається все вище і вище, голубе небо з невеликою кількістю хмаринок. Обожнюю цей краєвид, все-таки Київ - чудове місто.
- Доню, ти вже прокинулася? - кричить мені мама.
- Так - відповіла я голосно аби вона почула і почала застеляти ліжко. 

Після того, як моє ліжко мало нормальний вигляд, я пішла на кухню, бо чомусь мені страшенно хотілося пити. На кухні якраз сиділа мама і пила каву, я поцілувала її в щічку, як завжди це роблю і підійшла до кухонного столу, налити собі в склянку трохи звичайної води.
- У тебе сьогодні багато пар? - поцікавилася мама, я випила воду і почала накладати собі в тарілку оладки, які моя мама зробила на сніданок.
- Та ні, сьогодні дві пари - відповіла я і сіла навпроти неї за стіл.
- От і чудово, тоді давай вечері рази щось приготуємо? - запропонувала мама, - Я б хотіла провести з тобою більше часу, бо починається вже твій другий курс і в нас буде мене часу, аби проводити час разом.
- Звісно, мамо. 
  Після смачного сніданку, я пішла в ванну кімнату і вжахнулася. Під очима були величезні кола, не потрібно було вчора цілий вечір дивитися фільми, але що ж, доведеться використовувати консилер під очі. Я зробила всі водні процедури і пішла обирати одяг. Що я можу сказати про свій стиль? Рідко ношу сукні чи спідниці, таке буває лише на свята або коли в мене дуже хороший настрій, з кольорів я надаю перевагу більш темним кольором, хоча в своєму гардеробі маю і світлі кольори. Так, як сьогодні перший день, коли я йду в університет, як другий курс, вирішила одягнути темно-синю спідницю в червону клітинку до колін, укорочену білу футболку з написом, наверх бежевий синій кардиган, бо синоптики обіцяють холодний вітер і на ноги білі кросівки. З макіяжу це консилер під очі, вишневого кольору помада і чорні стрілки, волосся залишила розпущеним.
- Соломія, ти скоро? - запитала мама з коридору.
- Так, вже йду - крикнула я і взяла рюкзак з необхідними речима.
- Я тебе сьогодні завезу на автомобілі, а завтра ще не знаю, бо маю нараду зранку - сказала мені мама, коли ми спускалися сходами донизу. 
- Добре, але ти не хвилюйся, я можу або ж сама дійти, або на автобусі.
  Мама нічого не відповіла, лише посміхнулася і сіла за кермо. Я поряд на переднє сидіння і дістала телефон, щоб подивитися стрічку в Інстаграмі. Перший допис був як завжди з виступу відомого гурту "Bad Dreamers". Я вирішила подивитися це відео, вони співали одну зі своїх пісень. Ці хлопці співають та грають так щиро і гарно, що можна закохатися. Багато дівчат просто шаленіють від них, я також. А що? Всі хлопці цього гурту такі гарні, накачані, що не можливо не закохатися! Особисто мені найбільше подобається ударник, не знаю чому, але я постійно дивлюся лише на нього.
- Ти знову дивишся на цей гурт? - дорікнула мені мама, я миттю вимкнула телефон і почала дивитися за дорогою.
- Мамо, ти ж знаєш як мені подобається їхня творчість - сказала я, жінка подивилася на мене швидким поглядом, а потім знову на дорогу.
- Знаю.
До університету їхати приблизно хвилин 20. Приїхавши, я поцілувала маму в щічку і побігла до закладу освіти. Спочатку я пішла дізнаватися, які в нас пари сьогодні. Перша - загальна психологія, друга - логіка. Наче не тяжко. Я пішла на першу пару до 45 аудиторії. Всередині вже було багато учнів, тому я сіла за четвертий ряд і дістала з рюкзака блокнот, ручку, телефон і навушники. Поки пара не почалася, я вирішила послухати музику. Але мені не дала це зробити Уляна - студентка, яка вчиться зі мною, вона дуже хоче зі мною спілкуватися і дружити, але я - ні. Чому? Бо вона надто діставуча і має завищену самооцінку.
- Привіт, рада тебе бачити. - фальшиво сказала вона і сіла поруч.
- Привіт. 
- Слухай, я цього літа була в Турції. Це було просто супер! Ми з моїм хлопцем їздили на пляж кожного дня! - почала Уляна, мене починало це дратувати, тому я махнула рукою, вона враз замовкнула і почала незрозуміло кліпати на мене очима. 
- Вибач, але я зараз не маю бажання слухати про твої подорожі.
- Хамка! - сказала вона мені на останок і пересіла на їнше місце. Нарешті!
Я полегшено зітхнула і якраз саме зараз зайшов наш викладач. Мені довелося уважно його слухати, бо я не хочу мати погані оцінки чи щось гірше. 
Після першої пари я поспішила до бібліотеки, аби взяти деякі книги, щоб у них знайти додаткову інформацію для домашнього завдання. Але мене зупинив телефон дзвінок.
- Алло, це Петрак Соломія? - перепитав чоловічий голос по ту сторону.
- Так, а хто питає? - запитала я і зупинилася біля вікна.
- Це Юрій Олександрович, продюсер гурту "Bad Dreamers" - привітався чоловік, а я мало не відкрила рота від здивування.
- Серйозно? Ви продюсер цього гурту? - перепитала я, а тоді нахмурилася, - Тоді чому Ви мені телефонуєте? І звідки взагалі знаєте про мене? 
- Я хочу запропонувати Вам угоду. - коротко відповів він.
- Яку угоду? - роздратовано запитала я, щось тут не те, чому мені телефонує продюсер такого популярного гурту?
- Ви мусите сходити на побачення з один із учасником гурту. Це для початку, а далі побачимо - відповів продюсер, а мені стало не по собі.
- Але чому Ви пропонуєте це саме мені? 
- Не знаю чи Ви про це в курсі, але у Вашої мами перша стадія раку, його можна вилікувати, але потрібні великі гроші, ми можемо допомогти, а Ви в свою чергу виконаєте Ваше завдання. - пояснив Юрій Олександрович, а я зблідла від почутого.
- Що?...Але чому я про це не знаю, а Ви знаєте? Чесно, я сумніваюся що мені подзвонив би сам продюсер такого популярного гурту. 
- Я розумію Ваші сумління, але погодьтеся, це хороша пропозиція.
- Так, хороша, але я досі не вірю Вам, тому як мені переконатися що Ви серйозно говорите? 
- Запитайте Вашу маму на кшталт хвороби, а потім зателефонуєте мені. - запропонував продюсер.
- Добре. - погодилася я і поклала слухавку.
  Це все так дивно...По-перше звідки взагалі відомий продюсер знає про мене, по-друге чому я дізнаюся про серйозну хворобу мами від невідомої мені людини, і по-третє чи правда це все? Купа питань, але так мало відповідей, тому я хотіла піти в бібліотеку, аби все-таки взяти книги, але не встигла, бо час сповіщав, що ось-ось почнеться наступна пара. Я роздратовано видихнула і пішла в наступну аудиторію. 
  Пара пройшла в цілому нормально, але я погано зосередилася на ній, бо мої думки заполонила ця угода. Вона наче справді вигідна для обох сторін, але навіює сумніви. Потрібно в усьому сьогодні розібратися. Як я мамі обіцяла, після пар я швидко пішла додому пішки. 
  Як і обіцяли синоптики вітер підійнявся холодний і доволі сильний, сонячного тепла стало менше, пори те, що зараз всього лиш день. Я швидко дійшла будинку і по сходах підійнялася на четвертий поверх і подзвонила у квартиру.
- Соля, ти так швидко? Проходь. - посміхнулася мама і пропустила мене, відійшовши вбік.
- Привіт. - привіталася я і почала знімати взуття та кардиган.
- Я вже встигла приготувати тісто для вареників, то ж зараз будемо ліпити. - сказала мені мама, я кивнула і пішла до своєї кімнати щоб поговорити.
  Чому мені раптом стало так тяжко дивитися мамі в очі? Дуже сподіваюся, що та нісенітниця про хворобу - неправда. Я видихнула і вдихнула, так пару разів, а потім переодягнулася у футболку і спортивні штани. Пішла на кухню де ще додатково одягнула фартух.
- Ось, зараз принесу вишні для начинки. - мовила мені мама і пішла по начинку, а я поки розкатувала тісто.
- Як там у тебе справи в університеті? - поцікавилася мама.
- Добре, сьогодні Уляна знову намагалася заговорити, але я м'яко сказала, що не маю бажання. - відповіла я, від самого дитинства я все розповідаю мамі, бо довіряю їй повністю.
- Так, давай я допоможу, а ти поки насип трішки борошна. - попросила мене мама, я кивнула і дістала борошно. Як же почати розмову? Не хочеться зараз говорити про погане, але рано чи пізно потрібно буде, тим паче сьогодні я маю дати відповідь  на ту пропозицію від Юрія Олександровича.
  Ми вже приготували з мамою вареники, а я досі не змогла нічого запитати про її нібито хворобу. Ось зараз ми сідаємо пробувати наші смаколики.
- М-м-м, мам, це так смачно! - захоплено сказала я і відкусила ще шматочок.
- Все завдяки тобі. - посміхнулася мама і поклала собі декілька штук у тарілку.
- Мамо, це правда що в тебе рак першої стадії? - запитала я не витримавши більше своєї цікавості і побоювання.
- Звідки ти... - почала мама, але не продовжила, лише махнула рукою і опустила очі до низу, - Так, я хотіла тобі розповісти, але дуже боялася побачити твою реакцію, тим паче у нас немає також коштів на операцію і лікування.
- Не хвилюйся, кошти будуть і операція теж. - рішуче мовила я і встала з-за столу, пішла в свою  кімнату і почала шукати той самий номер.
- Я згодна на Вашу умову. - промовила я.