5 Розділ

Роv Сакіра 

Натсу відвіз мене до університету. Круто, нічого не скажеш. От тільки мене всі пропалювали поглядами і дивно шепотілися за спиною. Якийсь хлопчина, мабуть першокурсник зупинився, присвиснув і сказав:

- Наш університет скоро ну, дуже відомим стане. Уже третя.

Так... Це вже цікаво.

- Третя? - навмисно неуважно перепитала.

- Угу, ще дві дівчини хлопців з того гурту навчаються в нашому університеті.

- І де вони зараз? 

Хлопець сказав місце їхнього перебування підозріло точно. Збрехав? Не схоже... А, було не було, сходжу перевірю. Там я побачила двох дівчат підозріло схожих. Мабуть сестри. З того, як на них озираються вони мабуть і є ті "знаменитості".

— Та нічого! Потім розповім! До речі ти знала, що дівчина клавішника навчається в нашому універі? - Все ж сумніваюся, але спіймавши ще кілька косих поглядів в їхню сторону продовжила слухати розмову. 

— Ні. А на якому факультеті?- О, зараз Саккі буде споглядати реакцію дівчат на Снігову Королеву.

— Психологічний. Привіт дівчата!- Конспіратор ти від Бога, Сакіро. — Я Сакіра.

— Привіт, Сакіро! - Привіталась одна з них. — Я Ліза, а це моя сестра - Кармелія.

— Можна просто Мел.

— Угу. Я до речі легко вас знайшла! Весь університет про вас гудить, - Ну як сказати гудить? Блимає, якщо серйозніше.

— Вай, нічого собі! Стільки уваги нам приділяють! - Пожартувала Мел. Десь глибоко в собі хіхікнула, але ретельно відполірована маска байдужості не видала жодних емоцій.

— Гаразд дівчата! Я на пару! Потім зустрінемось в кав'ярні біля університету. - промовила Ліза і побігла на пару. 

— Я також піду. Бувай! - промовила я. 

— До зустрічі!

Першою парою у нас була логіка. Ну, що сказати... Цей предмет я знаю, попри те, що всі кажуть - жіночої логіки не існує. Мені подобається розв'язувати такі задачі, де потрібно не рахувати, що в загальному всі роблять на калькуляторі, а думати і поворушити мізками. 

Сьогодні ми розв'язували задачки і після кожної з них обговорювали їх і їхнє розв'язання.

Після пари ми як і домовлялися зустрілися в кав'ярні. Я замовила каву з молоком і отримавши її попрямувала до дівчат. 

- Ну, давайте краще познайомимось? - промовила Мел. — Адже ми в одному човні.

- Хто вже переїхав до свого хлопця? - зацікавлено спитала Ліза.

- Я, адже потрібно контролювати мого дурника! - відповіла Кармелія на питання сестри.

- Я теж, Влад учора був таким милим, а сьогодні я прокинулася, поглянула на свою сторінку в інстаграм і побачила, що мене позначив у сторі @bad_vlad_vegas. Він учора сфотографував мене тоді коли я заснула на його плечі і виклав це в інстаграм, та ще й надписав"Моє щастяко заснуло". - коротко й розлючені розповіла про своє життя Елізабет.

- Ого, вау! Ти справді вийшла тут мило! - Мел забрала в неї телефон і глянула на фото, а потім перевела погляд на Лізу. - Але це підло з його сторони!

- А у тебе, що Сакіро ? Як справи із клавішником? - поставила питання Ліз.

- Він... Дещо різкий, але я його розумію, сама такою ж була.

- Ох, а мій бабій ще той! В перший день привів дівчину! Але мені якось байдуже.

- Ех... Я б краще з бомжем зустрічалася ніж з Натсу.

- Я б краще ні з ким не зустрічалась, але через деякі обставини і я зараз тут. - промовила Кармелія.

- А що за обставини? - запитала я.

- Ну, батьки потрапили в аварію.- стерла з вій сльозу. — Збираю на операцію батькові. А ти чому тут?

- Я... У мене сестра хвора і сталося так, що за місяць до цього у нас помер тато... Ці гроші потрібні на експериментальне лікування, вона може допомогти Тентен одужати.

- У всіх є свої проблеми...

- Агась, - відповіла я.

-Так, в мене ціль доказати батькам, що я можу самостійно жити і ще про вчити цього недоумка Влада

- А чому ми раніше не бачились? - запитала Кармелія у мене.

- Ми на різних факультетах.- відповіла я.
- Напевно пересікались.

- Ну так. Надіюсь будемо бачитись
частіше. - промовила Ліза. 

— Я також.

— Це звісно робота дуже крута як на мене. За один місяць получу 100 тисяч гривень, але вони нам так потрібні, що можна потерпіти цих негідників. - промовила Мел і відпила чаю.

- Згодна, - сказала я п'ючи каву

-Гаразд дівчата, мені потрібно йти, бо цей придурок хоче познайомити мене з батьками і вже починає надзвонювати. - відповіла Елізабет скидаючи ще один виклик.

- Ого, а не швидко? - запитала я.

-Я також, так спочатку сказала , але він розповів, що його матері дуже цікаво познайомитися з другою половинкою сина і ще пізніше взяв на слабо. - коротко розповіла Ліз

- Співчуваю, - промовила я сховавши посмішку у каві.

— Капець. Добре щасти тобі! А я забіжу до батька, а потім на роботу. - промовила Мел і поцілувала усіх в щічку. — Сакіро, ось мій номер, дзвони коли знадобиться.

Я подивилася на вулицю. Не люблю осінь. Все занадто яскраве. Занадто барвисте і веселе. Єдиним цікавим заняттям було дивитися як багато людей поодинці, з другом, або з подругою, а також чималими купками йдуть на роботу, деякі йдуть з роботи, а деякі відпочити, або просто пошопитися.

Мій погляд привернув чоловік. Одягнений у прості чорні джинси і білий світшот він не надто привертав увагу, але його солідне лице, акуратну зачіска і брудно-малинові кеди навпаки були магнітом для поглядів роззяв, які стояли посеред вулиці і звичайних людей, які поспіхом проходили повз цього дивного чоловіка.

Але мене привернув увагу не його стиль, а лице і погляд. Це був він. Той кого я так завзято намагалася викинути з своєї голови. Той, від ім'я якого кров холоне. Він. Той, хто познущався наді мною чотири роки тому. Його намагалися викинути з моєї голови психологи, але в результаті лише розводили руками, мовляв нічого не можемо зробити, коли вона забуде - тоді все буде. 

- Ок, дякую. Я теж піду. Ліз, ось мій номер, - я простягнула Лізі папірець.

-Гаразд, до зустрічі! . - промовила Ліза взявши у мене клаптик паперу і обійнявши усіх покинула кафе.

Мені треба терміново до Стаса. Він має знати, що тут робить ця погань. Пішла додому, мабуть Натсу ще немає. Чорт! У мене ж ключів ще нема! Піду до Стаса, все одно нічого робити. А, до речі, забула пояснити... Стас - мій друг дитинства, хакер, а також хороша людина. 

Знайшла потрібний під'їзд, поверх, квартиру. Натиснула на дверний дзвінок, ніхто не відповідав, ще раз і ще. Стасику, ти де?

Нарешті характерне клацання сповістило мене про те, за господар вдома. Двері відчинилися і звідти висуналася кудлата хлопчача голова. 

- Саккі? - по його виразу обличчя було видно, що він не очікував мене тут побачити.

- І тобі привіт, друже! – важко видихнула.

- Ой, вибач, привіт, проходь! - він відкрив двері і відійшов, звільняючи дверний прохід для мене.

- Я по справі. 

- Угу, каву чи чай, - запитав мене.

Згадала якусь коричневу бурду, яку Стас називає кавою. О, ні, я краще чай. Зелений, з лимоном. Ммм, смакота!

- Чай.

- Тобі як завжди? – хитро посміхнувся він. 

- Я не питиму ту рідину, яку ти називаєш кавою, тому, так.

- Ну, і що ти хочеш на цей раз?

- Не так багато... Де він?! Я знаю, ти в курсі! – пронизливо скрикнула я.

- Так, але ми з ним досі друзі, чому ти думаєш, що я розповім де він?

- Ти маєш знати, скажи! Прошу...

- Забагато ти просиш... – буркнув він. – Але добре, я розкажу тобі, не безкоштовно звісно.

- Тоді, я теж маю умову, - дістала з кишені хрустку купюру, ну, так, для ефекту. – Нарий мені всю інформацію на Натсу.

- Дромула? Музиканта?

- Ну, так, тримай! – Я ткнула у його долоню не дуже акуратно складену купюру.

- Взагалі-то це незаконна робота.

- І, що? Тобі не вперше!

Він схилив голову і сів за комп’ютер. Блискавичною клацаючи по клавіатурі Стас говорив:

- Він у місті. Його випустили тиждень тому. І по старій дружбі скажу, він шукає тебе. А ще у нього є спільниця, не знаю хто саме. 

Цікаво, а може він чекав спільницю біля університету? Тоді, там мені теж спокійно не жити. 

Від думок мене відірвав пронизливий звук. Щось заскрипіло, закрехтіло. Після кількох секунд ступору до мене дійшло, причиною цього неприємного звуку виявився старий принтер. Дві хвилини, і у мене в руках незаконне творіння у вигляді теки у якій лежить купка аркушів паперу. На них дивним почерком була рівненько написана біографія клавішника.

- Тримай. І забудь сюди дорогу, прошу! - крикнув він мені наостанок.

Прийшовши додому я приготувала дві порції пости з морепродуктами і пішла вчити уроки. Прочитавши і написавши все почувала себе лимоном, з якого зробили лимонад. Лягла на диван і... І моментально відключилася. Банальність.