3 Розділ

Pov Сакіра 
Я не була вражена розмірами квартири, її вишуканістю і так далі, але була річ яка мене здивувала - це нереальний безлад. Повсюду валялися пляшки, коробки з-під піцци та сушів, пакети з недоїденими чипсами. Єдиною недоторканою кімнатою залишається кухня, якою господар квартири не вміє користуватися.
Заходжу у вишуканий заклад під назвою "GoldLedy". Численні стіни розмальовані білою і золотою фарбою, а біля них зручно розташувались вішалки з модним і чесно сказати дорогим одягом.
- Сакура! - знову це ім'я, звичайно я воліла б залишити його в минулому, але дівчата і слухати не хочуть.
У нас дружній і веселий колектив, ми все знаємо один про одного, так ми друзі. Не кращі та все ж. Сьогодні зі мною працює Юля. Довгонога блондинка з карими очима. Скажете такого не буває? Звісно ні, вона пофарбована.
- Юль, що сталося?
- У мене аварія! Сестра приїхала з Єгипту і привезла купу одягу. А він замалий.
- Ого, шкода. 
- Слухай... А може? Приміряй! - вона передала мені великий пакет наповнений одягом.
- Ні, Юль, я не можу. Він дорогий напевне.
- Ну його все-одно доведеться викинути. Будь-ласка!
Я здалася. Пішла до примірочної і одягла перше, що потрапило під руку. Це була вечірня сукня смарагдового кольору. Я надягла її і остовпіла. Вона ідеально на мене сіла. Сукня була простою і водночас вишукана. Вона впадала в підлогу, мала довгі рукава і підкреслювала мої доволі непогані форми. Її блиск підкреслював мої загадкові чорні очі та колір ідеально підходив моєму волоссю.
Я вийшла і побачила як очі колеги засвітились.
- Сакура, ти - королева! А давай щось іще.
- Ну...Добре!
Я почала шукати наступний образ. Мій вибір впав на спортивні легінси і футболку оверсайз. Я подивилась на себе в дзеркало і знову не розчарувалася. Блакитні легінси були еластичними і водночас красивими а футболка - моя слабкість. Сама вона була білою, але посередині був принт з героями аніме. Я не всіх знала, але побачила Ікі Хійорі, Сакура Харуна, Люсі Хартфілія та Сяо і Сян.
Я вийшла і знову подрузі сподобалося.
- Ти чудово виглядаєш! 
- Так, дякую! 
Далі почався звичайний день. Потроху приходили клієнти і за сьогодні ми продали купу речей на непогану суму. Але з останнім клієнтом, а точніше клієнткою виникли проблеми. Їй постійно щось не подобалося.
- Фу, вона занадто вульгарна, - знову вередувала та стерва.
- Добре, а як вам ця? - Ми простягли їй сукню кислотно-зеленого кольору.
- Що це за колір, буе, - їй знову не подобалося.
- Юль, я піду, ми мали забрати сукні з майстерні пів години тому.
- Так, звичайно.
Я вийшла з бутіка і швидким кроком пішла у напрямку майстерні. Там мене вже чекала Софія, наш дизайнер.
- Привіт, люба, - привіталась вона.
- Привіт. Сукні готові?
- Звичайно, зачекай.
Вона пішла, а я почала роздивлятися сукні на вітринах. Нічого особливого. Але одна сукня таки припала мені до душі. Вона була темно-синього кольору з глибоком декольте і впадала в підлогу. Нашій клієнтці сподобалося б. 
- Люба, дивись, ось п'ять суконь.
- Але чекай, мало бути шість. Де така коротенька, кольору айворі?
- Їх забрали ще до твого дзвінка. Вибач, але можеш замінити.
- Тоді давай он ту, - Я показала на сукню, що роздивлялася на вітрині.
- Давай, - погодилася вона.
Я пішла назад до бутіка. Тільки но зайшовши в приміщення почула вже такий набридливий голос.
- Фу, як можна таке носити?!
- Ну ви вже все переміряли! - о, що я чую? Юльку вивели з себе.
- Не все, - заперечила я.
- Сакі, що ще? - запитала колега.
- Ось, - Я витягла ту саму сукню.
- Ну... Вона в принципі непогана. Скільки?
Я назвала ціну і нарешті полегшено
видихнула, коли фіфочка вийшла з магазину.
- Фух, - видихнула Юля. - Я думала, що вона ніколи не піде. Бачте те їй не подобається і це не так, - перекривила вона фіфочку.
- Ну нічого, зміна закінчилась і я додому.
- Окей, до наступної зміни.
- Бувай!
Я вийшла з приміщення і пішла у супермаркет, адже впевнена, у "мого" мажорчика в холодильнику нічого не має. Набравши величезний пакет продуктів я не без труднощів дійшла до квартири. Згазавши, що у мене немає ключа почала дзвонити, потім, коли терпіння скінчилося гамселила по дверях. Нарешті почула характерне клацання, яке означало, що двері відчинилися.
- Ти взагалі нормальний?! 
- Чому ж ти стукаєш так пізно? Може я сплю? - Ні, ну він знущається!
- Впусти мене будь-ласка! - жалібно попросила.
Він, на диво мене послухався і через хвилину я вже клала кольорові баночки і пакетики з продуктами у холодильник і на різні полички у кухні. Він за цим спостерігав з порогу і невдоволено спитав:
- Навіщо набирати стільки, якщо навіть донести не можеш?
- І більше носила, я зараз щось зготую, почекай, - Я почала ходити по кухні у пошуку потрібних речей. 
Через пів години на столі вже парувала смажена картопля і стояв яскравий овочевий салат. Я почала скликати на місяць "мою зірочку":
- Натсу іди вечеряти! 
Він прийшов і ми нарешті сіли за стіл. Я насипала собі салату і трохи картоплі. Коли наша трапеза скінчилася він сказав:
- Ти звісно смачно готуєш, - Я вже збиралася подякувати, та він продовжив, - але, тобі треба переглянути наш, - спеціально зробив наголос на цьому слові, - раціон.
- Вибачте мій королю, - удавано поклонилась. - Але суші, списи і піцу щодня готувати не буду. А знаєш, що?! - тут я розізлилась. - Не подобається, готуй собі сам!
Я побігла в кімнату, замкнулася і дала волю зрадницьким сльозам. Вони тихо стікало по моєму обличчю і обпікали шкіру. У двері роздратовано постукали.
- Ти, що образилась?! Ну добре, вибач. Але все одно не розумію, на що тут ображатись?
А я мовчала. Слова застрягли комом в горлі. Чомусь заболіла голова і по тілу мурашками пройшлося неприємне відчуття образи, що разом з провиною змусило мене схлипнути.
- Ти що там, плачеш?
Він притих за дверми, а потім обережно відчинив їх. Я шахнулася від нього, але в мене закрутилася голова і я не втримавшись на ногах упала боляче удерившись головою об кут тумби. Хлопець присів біля мене і театрально сперся головою об кінчики пальців злегка її похитуючи.
- Боже, ну навіщо я обрав тебе?! 
- Я й сама не обирала. Навпаки, хотіла собі будь-кого, але не тебе.
Я спробувала піднятись, але хлопець зупинив мене піднявши на руки.
- Гей! - скрикнула. - Що ти робиш?!
- Мені у цій квартирі не треба трупів, а тобі треба відпочити, - він обережно посадив мене на диван. - Йди в душ і чекаю тебе в спальні.
Я зробила все, що він сказав. Ні, я не буду підкорятись, але цікаво, що він замислив?
- Ти впорядку? - запитав.
- Так, все гаразд.
- Подивимося якийсь фільм?
- Бойовик давай.
- Ти серйозно? Я думав дівчата люблять мильні серіальчики.
- Я не знаю, - знизала плечима. - Хочу бойовик. І щоб крові і смертей побільше.
Він здивовано глянув на мене, але заперечувати не став.
Десь на середині фільму я почала дрімати. Відчула як мене хтось обійняв, але ні сил, ні тим паче бажання вириватися з них не мала. Темрява навколо ставала все непрогляднішою і зовсім скоро я поринули в царство Морфея.