9 розділ

Адріан

Ранок. 
Я прокинувся від звучання мобільного телефону, взявши слухавку і не глянув навіть на абонента який телефонує промовив:

— Ал..кхм...Алло? - порокашляв я, щоб прочистити у горлі.

— Ну, що прокинувся?! Десятий раз телефоную! - гукнув знайомий чоловічий голос.

— Кхм, це хто? -запитав я ,і взявся за голову, яка дуже сильно боліла.

— Як це хто? Це я - дід Пихто! Давай піднімай свою ліниву задницю і швидко до компанії ! Чекаю! - прокричав дід Пихто і скинув слухавку, а мені здалось, що з мого вуха витекли мізки, просто біль нестерпна. Я ліг на холодну подушку, щоб хоть трішечки зупинити це пекло. Але це тривало не вічність. Згодом вона ставала теплою і ламає весь кайф. Також дуже сильно сушить горло від випитого алкоголю, ніби просить води. Хотів ще трішечки поспати, але...

— Доброго ранку, шановний! - прилетіла мені моя головна проблема на голову. — Ану підйом! - постукала вона черпаком по каструлі перед моїм вухом.

— Аа дівчино зупинись! Що я вже такого зробив? - промовив я хриплячим голосом та різко встав підібравши покривало, та притиснувся в куток. — Кхе, кхе!

— Ти як там опинився? Чому мені дівчата телеіонують і повідомляють, що "мій хлопець" у найкращому клубі міста !? Ти забув про домовленість? Якого біса я маю, ще за тебе хвилюватися ?! - прокричала руда і знову сильно тріснула по каструлі. 
Ну все я зрозумів потрібно це викинути. Ні не дівчину, а каструлю, та і руду також, бажано.

— Дурепо, перестань! Мене так голова болить, а тут ти з цією каструлею! - крикнув я.

— Менше пити потрібно! - і напевно навмисно постучала по тій каструлі від якої голова тріщала по швам, а мізки взагалі покинули чат.  

— Припини !- ледве крикнув я, а вона посміхалася і робила своє. — Краще б сніданок приготувала, а не дурницями маялась.

— Ага, вже ! Дурниці ? Хто б говорив, - ні , ну реально знущається з мене ! Я тут ледь не помираю від головного болю, а в ній проснувся талант ударника. Мені вже мариться, що там Даня, а не руда. Щоб припинити це, я взяв до рук свою подушку та кинув в неї. Напевно сусіди з розуму сходять.

— Ну все досить ! - що за чудо мені дісталась? Терпіти потрібно його, ще у турі. — Ти краще подумай про сусідів !

— Ааа, сусіди ? Я думала вони вже до цього звикли, тут просто кожного разу дівчата з тобою як заспівають : Ах-ох! - з питальним поглядом поглянув на неї. — Добре ! - як ні в чому не бувало розвернулась і пішла на вихід.

— О це так ранок! - крикнув я щоб вона також це почула, та взявся за свою бідну голову.

Так досить ! Потрібно збиратись, а то Юрій Олександрович не любить чекати. Я пішов до ванної. Першим ділом заглянув в тумбу, де мала б бути аптечка, але її там немає. Тільки записка: "Гарного дня, білявий!". Мене відволікло  зображення в дзеркалі. Чорт! Де це я так навернувся ? Під  оком красувався великих, бурий синець.

— Кармеліє якого біса!!! - крикнув я з усієї сили, і знову взявся за горло, а у відповідь тиша. — Ти, що уже пішла?

Змирившись з цим, я привів себе в порядок, а синець трішки замазав тональним кремом рудої, але все таки його було видно. Вийшов з квартири і через дорогу я забіг до найближчої аптеки, щоб купити таблетки від шаленого головного болю. А все завдяки Кармелії та її чудесним навикам ударника.

Тільки зайшовши в аптеку, а тут на тобі: "На мою голову, мої любі фанати". Від їхнього вереску в вухах задзвеніло,  а голова, ще більше стала боліти. Я розписався їм на руках, блокнотах і навіть на лобі. Чесним словом трішки дивні наші фанати, "трішки" - це ще м'яко сказано. Але як тільки відпустив цих, то до аптеки увірвався цілий табун. Чому саме сьогодні? Чому? Вони, що сталкери ? І тут я згадав про свій інстаграм і твітер. Це капець я виставив по п'яні сторіс , де ми в клубі. Тепер ясно чому вони всі тут.

— Мої любі фанати, - промовив крізь цей гамір. — Послухайте мене! - крикнув я, і всі замовкли.  — Погляньте на мене, мені зараз не дуже добре для фан-зустрічі.

— Так він правий, - хтось крикнув з натовпу, а я посміхнувся.

— По-друге, ми знаходимось в аптеці, а тут шум недолюблюють. 
По-третє, мені здається, що зараз помру , якщо ви не підете ,тому   не побачите мене !- настала тиша і вони задумались. — А за це Вам усім безкоштовно набір футболок і боксів на вибір!- гукнув я, а всі почали стрибати і радіти. — Напишете на почту нашого менеджера, силка є....

— В інстаграмі так-як і у твітері ! -
прокричали вони і розбіглися.

Хух, зітхнув я, і поправив своє біляве волосся. Тепер потрібно купити таблетки ! 
"Анальгін" - саме те, що мені зараз так потрібно. Я підійшов до каси, де мене зустріла не дуже приємна жіночка років п'ятидесяти.

— Ну шо? - поглянула на мене злісний поглядом, яка дуже сильно нагадувала мені "ЛЮДКУ" - викладачку економіки.

— Анальгін і вітаміни з апельсином,- я просто обожнюю вітаміни після бурної ночі.

Я взяв те, що мені потрібно, але з'явилась одна проблема немає чим запити. Думаю в машині знайдеться водичка, тільки но стоп! А де моя машина? На вулиці її немає, а в гаражі тим більше. От руда! Як мене все це дістало! Та ще й телефон на тумбі забув! Ну що за день такий? Доведеться йти пішки бо метро і автобус не варіант. Наша студія знаходиться майже біля центра Києва, але це не дуже й то далеко від мого будинку, тому я з легкістю доберусь.

Якого біса на кожному кроці фанатки? Вперше я не дуже й то радію їм. Спробував ховатися де тільки зміг, але саме найгірше те, що пекельний головний біль так і не зник.

Через 20 хвилин після веселої пробіжки від фанатів, я добрався до цієї компанії. Зайшовши в середину, я пройшов до нашої кімнати де ми часто обговорили робочі питання , та на нашому дивані сидів Юрій Олександрович і Натсу.

— О, Адріан ти вже тут? - з якоюсь насмішкою промовив продюсер.

— Ага, - діставши з міні холодильника, холодне морозиво  приклав до свого синця.

Через кожні 20 хвилин приходили інші хлопці, і по них було видно, що вони також постраждали через своїх "любих" дівчат. О це так день народження відзначили ! Зійти з розуму можна.