1 розділ

Кармелія

Прокинувшись від яскравого проміння сонця, і духмяного запаху з кухні, я миттю забігла до ванної й привела себе в порядок. Своє руде волосся заплела в кінський хвіст, а щоб не було видно синців під очима – поклала гідрогелеві патчі.

На даний момент, проживаю з батьками. Матусю звати – Наталі, а батька – Арнест.

– Доброго ранку! – привіталась я, коли зайшла на кухню.

– Сонечко, ти вже прокинулась? – запитала матуся і посміхнулась своєю щирою посмішкою. – Сідай, сніданок готовий! Арнесте!

– Йду! – крикнув тато.

Матуся приготувала яєчню з беконом, легкий салатик та каву. До кухні увійшов батько , й обійнявши мене промовив такі слова, які мені так приємні: – Доброго ранку, моя трояндо ! Як спалося ?

– Привіт, татусю. Дуже добре! – відповіла я.

– Сонечко, ти б не гуляла так до ночі! Телефонувала тітка Ліда й казала, що Ви знову з Лізою  катались. – почала читати мені нотації мама.

– Матусю, а чому тітка така злюка?  Лізо, туди не можна! Лізо , ти нас ганьбиш! – перекривляла я свою тітку, через що тато почав сміятись. – Добре, що ти в мене така добра – а то не витримала б.

– Ми з Лідою завжди були різними. Вона вдалась таким суворим характером у бабусю Катерину, а я – до більш м’якішої характером бабусі Людмили.

– Ми з Лізою вдались у бабусю Надію. Таке ж руде волосся і характер! – сказала я, а рідні лише посміхнулись.

– Доцю, сьогодні ми їдемо до села. Потрібно продуктів закупити. Попрацюєш в магазині за нас? – запитав тато, а я лише кивнула у відповідь.

– Поводь себе чемно, не гуляй до ранку … –  почала говорити мама, але я її перебила:

–  Ну мамо! Я знаю! – переконувала  її. – Коли Ви їдете? – запитала й поглянула на них я.

– Сьогодні, після обіду. Зберися і йди до університету! – приказав батько.

– Гаразд! Дякую за сніданок! – відповіла йому я. – До речі, Ви ж встигнете до мого дня народження? – запитала я , коли вже йшла до своєї кімнати.

Будучи в своїй кімнаті, дістала з шафи чорний мереживний топ і темні джинси з дірками на колінах. Зачіску вирішила не змінювати. Ще зняла свої патчі з-під очей. На лице нанесла легкий макіяж. І ось! Я готова!

Вибігши з будинку , я сідаю на свого чорного залізного коня , й запитую у нього: 
— Сумував? – а він лише газонув . Одягнувши шолом і додавши газу, я помчала до свого університету. Холодний вітер торкався моєї шкіри…

Я проїжджала повз Київські вулиці, де ходили пішоходи й фанати «Bad Dreamers» з плакатами в руках.І коли я під’їхала до парковку, то якийсь "ідіот" поставив свою «Lamborghini» на моє місце . Ох , я вже йому співчуваю ! Бачу, як з тої машинки виходить блондинчик , який поправляє свою «ідеальну» зачіску.

– Гей, щур білявий, це твоя машина? – звернулась я до блондина.

– Ти як зі мною розмовляєш?! Ти хоч знаєш, хто я такий? – промовив він і поправив свою чуприну .

– Ой, якої Ви високої про себе думки , навіть знати не хочу! Машину забери ! – ледь не кричавши , відповіла я.

– А якщо не заберу, то що? – підійшов він до мене й хитро посміхнувшись – почав гладити мене по руці.

– О, Господи! Та ти ще й збоченець! – закричала я , й до нас збіглись мої одногрупники.

– Якісь проблеми? – запитав бугай Валера.

– Ні! Ми просто розмовляємо! – відповів білявий.

– Шановний, як тебе там… Забери свою тачку з мого місця, а то… – прошипіла йому це, практично в обличчя, розмахуючи рукою.

– А то що? – чесно кажучи, я боялась саме цього питання, бо всі вже тікали, коли чули щось подібне. А цей нахабник, ще щось там патякає!

– Сьогодні ввечері біля старого мосту! – погрозливо прошепотіла на вухо йому я, ставши навшпиньки.

– А тепер, забери свою синю лялечку, поки вона ще не постраждала.

– Ах ти ж! – хлопець аж почервонів від злості й притиснув мене до стіни. – Тепер слухай мене уважно - ти ще пошкодуєш за ці слова! Чекаю тебе біля старого мосту ! – відпустивши мене , він пішов до свого автомобіля й поїхав геть. А потім, я збагнула, що він когось мені нагадує. Але кого? Ой , я ж запізнююсь ! І все це через одного мажорчика !
Нарешті дві пари вже позаду. А зараз я піду до Марії на роботу. Сьогодні в нас величезне замовлення. До нас завітав продюсер «Bad Dreamers» і зробив велике замовлення: - для кожного хлопця потрібно пошити одяг.

Намалювавши багато ескізів, які керівниця оцінила –  ми почали їх шити.Так я там і просиділа до восьмої години вечора.Потім, я попрямувала до нашого магазину, де клієнтів майже не було. Але відчинились вхідні двері, і я знову побачила того білявого красунчика.

– О, які люди! – почав сміятись він.

– Не дивуюсь, як тебе взагалі сюди занесло. – проговорила  я собі під ніс, рахуючи гроші. – Що хотів?

– Презервативи. Вони хоч тут є? – піднявши голову, я зустрічалась із його поглядом голубих очей.

– Є! Які хочеш вибирай! Полуниця, банан чи класика? – відповіла йому я,  й тут у мене завібрував телефон.

На екрані висвітилось  – «Матуся»– Алло, мамо?

– Сонечко, привіт ще раз! Ми вже все купили, й завтра приїдемо! Так що не хвилюйся! Все, я побігла! Па-па.

– Па-па. – відповіла це вже собі .

Хлопець стояв і слухав мою розмову. Його вираз обличчя відразу змінився. Цікаво ж чому?

Він взяв те, що йому потрібно й пішов, а я також вийшла закриваючи магазин. 
Думаю, що сьогодні нікуди не поїду! Хлопець і так вже зайнятий буде.
Вдома я просто перекусила й лягла спати…

Наступного ранку.
Прокинулась я від того, що мій телефон не переставав дзвонити.Так-так…  – «Unknown» Вирішила взяти слухавку, можливо щось сталось…

– Алло? – спитала я сонним голосом.

– Алло, Кармелія Стоун?

– Так. Щось сталось? – перелякано запитала я.

– Це Вам телефонують з лікарні. Ваші батьки…  – говорила жінка ,й на мить зупинилась.

– Та що з ними?! Кажіть вже! – крикнула я.

– Вони потрапили в аварію. Зіткнувшись з  фурою. Обоє у важкому стані! – відповіла жінка, а мене аж перекосило. – Алло, Кармеліє! Ось наш адрес  – *****. Чекаємо Вас!