А за кого ж ти тоді хочеш заміж?
Ягмур вже кілька днів не виходила з покоїв . До неї приходила тільки Мелек ,але вона була то весела, то сумна,то змушувала йти на уроки,але лише одного разу вона її змогла витягнути в сад – дитині треба свіже повітря. Якби не вагітність, вона б напевно б уже і не їла. Цього разу Ягмур переодяглася – на ній була біла сукня , застібнута аж під шию. Біла, обшита мереживом, а волосся за’язане у пишний хвіст. Потрібно брати себе в руки. Заради дитини.
Раптом постукали. Напевно знову Мелек. Але ні.
- Увага! Його Величність султан Ахмет Хан!
Ягмур під колір плаття зблідла. Перед нею стояв Ахмет. Він був стомлений і засмучений. Простягнув руки, та дівчина його не обійняла. Султан нахмурився.
- Не підійдеш?
- Більше ні. – опустила голову фаворитка.
- Он як? Ягмур, ти певно забула, що ти моя невільниця. А віднині і мати моєї майбутньої дитини. Майбутня Хасекі. А ти так себе поводиш. Уникаєш мене. Не прийшла на хелвет.
- Я з Софією Хатун говорила.
Ахмет замовк.Проте згодом підійшов ближче,взяв Ягмур за руку і став на коліна.
- Ягмур, я твій володар. Я не можу ділити ліжко з однією жінкою. Та я кохаю лише одну тебе. Зрозумій мене. Ти – моя єдина любов.
- Чому тоді взяв її з собою в Едірне? А не мене.
- Її Міхрішах Султан взяла. Це її служниця. А те що трапилося – трапилося випадково. Але я маю приймати раз на тиждень інших наложниць. Я тобі це казав.
- Я знаю про Айсун Хатун. Але Софія… сказала мені…що ти мене не кохаєш. – по щоках Ягмур побігли сльози. Вона була така виснажена. Ахмет її обійняв.
- Це тобі не Софія має казати – а я. Але це не правда. І всі це знають. Ягмур, всі хочуть на твоє місце.
Ягмур відсунулася.
- А я нічого не хочу. Я мертва всередині.
В двері постукали:
- Володарю, вас чекає Аяз Паша.
- Секунду.
Ахмет знову взяв Ягмур за руку:
- Ягмур, зрозумій мене і розтопи цей лід. Ти моє щастя – єдине, з якою серце б’ється частіше. Подумай про це. Мені пора іти – багато справ перед походом.
*
Аяз Паша був чорний як дощова хмара. Похмурий і сумний. Султан підійшов до нього поспішно:
- Що сталося,візире?
- Знайшли Юсуфа Пашу.
- Знайшли? Де він був два тижні?
- Він мертвий, повелителю. – Аяз Паша поглянув султану в очі. Його світло-сірі очі були дуже втомлені.
- Як це можливо?
- Чоловіка викинуло на берег. Рибалка знайшов його. Впізнати не можливо, та при ньому була його печатка. – візир дістав згорток з кишені і розвернув його – печатка.
- Сумнівів немає?
- Немає, бо і зростом і тілом він подібний до Юсуфа. Проте одягнутий як торговець.
- Дуже дивно. Для чого цей маскарад?
- Не знаю,володарю. Слід допитати усіх його друзів і родичів. Але доти я мовчатиму.
- Правильно – нема чого піднімати паніку. Але якщо пашу вбили , то я думаю , з метою пограбування. Хіба в нього були вороги?- задумався султан.
- У всіх є вороги. В мене,у вас. Навіщо він переодягався, от у цьому і відповідь.
- Доручаю тобі знайти відповідь.
- Як накажете. Вас чекають посли. – Аяз Паша пірнув в лабіринти палацу і зник. Він знав,що Юсуф Паша ходив в такому вигляді у мейхане. Знав , що його його вбили там – та ніхто нічого не чув і не бачив. Схоже на звичайну сутечку в мейхане.
Проте Юсуф Паша знався з Кадер Султан. Начальник охорони доповідав, що починаючи з кінця весни вони часто їздили в будиночок за містом, оточений лісом. Його ще називали мисливським. Вони їздили окремо, проте було зрозуміло що це не просто так. Алі Пашу ж Кадер відселила від себе і принизила своїм холодним ставленням.
Та він не жадав помсти здається. Алі Паша розсудливий і спокійний. Проте він дійсно її кохає – тож міг дізнатися дещицю всього – і готовий був убити Юсуфа. Кадер амбітна і Юсуф теж – вони схожі і швидко поєдналися. Перед тим як відбути в Едірне, вона наказала збирати усе що чути від Юсуфа Паші. Вони були коханцями.
Крім того,Юсуф Паша завинив перед імперією. Тому що на засіданні дивану минулого тижня були скарги про махінацію на податках. Аяз знайшов винного і це був Юсуф Паша. Убити його – правильне рішення. Проте чи зробив це Алі? Потрібно лиш глянути в його горіхові очі – там лежить правда, як скринька на дні океану.
*
Кадер не знаходила собі місця в палаці – шукала п’ятого кутка. Про Юсуфа нічого не чути. Це щось не добре. І нема жіночих днів,та і нудить…що ж робити? І з листами що тепер? Це Едірне як темниця. Потрібно всіма зусиллями якнайшвидше повертатися в палац. Кадер написала листа,та навіть не знає як передати його Фідан Султан. Нікому не вірить.
Також написала листа матері. Його теж потрібно передати в Стамбул. Вона підізвала до себе смагляву служницю, років 40. В неї були міцні жилаві руки,з явними венами. Кадер зловила себе на поганій думці.
- Як тебе звати?
- Хаят,повелителько. – посміхалася служниця своїми синіми очима.
- Чому ти тут,в старому палаці?
- Наказали їхати сюди,найясніша султано..
- А чому?
Жінка знітилася. Потупила погляд.
- Кажи і не бійся. Якщо це щось погане – для мене це добре. Мені потрібні такі люди.
- Я була калфою в Діярбакирі. Колись.
- І що сталося потім?
- Була одна хатун… говорила дурниці. Ніяк не могла заснути. То я їй і допомогла. – на обличчі Хаят засіяла посмішка.
- Задушила?
- Так,султано. Але це було давно.
- Хто була ця хатун?
- Звичайна дівчина. Її звали Мелек.
Ось тут уже засмілася і сама Кадер Султан.
- Про це тут хтось знає?
- Ні,шехзаде Фатіха убили,всіх хто був у його гаремі розпорошили – кого заміж,кого султану,кого в служниці. По-різному.
- Чудово. Я заберу тебе у Топкапи. Ти мені там будеш у пригоді. А зараз передай листа Фатмі Султан,моїй матері.
- Як накажете,довгих років життя вам,повелителько. – Хаят посміхнулася ,вклонилася і вийшла. Вона лякала Кадер – щось в ній є божевільне і одержиме. Але таке потрібно зараз – саме таке.