Суп
Вранці Еміне зайшла до покоїв Ягмур і Софії Хатун з невеличкою шкатулкою. Вона була як завжди сувора і замислена.
- Ягмур Хатун,відтепер ти житимеш в інших покоях – збирай речі. Міхрішах Султан наказала тебе переселити на вищий поверх. І також підносить тобі подарунок від себе . – вона простягнула білявці шкатулку. Відкривши її , Ягмур побачила там прикрасу – золоте кольє з перлинами і червоним алмазом на кінчику. Вона була в захваті і почала збирати речі.
Софія Хатун була насуплена – їй сукню,а Ягмур таке кольє? Та хто вона така,сіра мишка.
- Правда гарне,Софія? – показала їй Ягмур кольє на собі.
- Тобі не личить під сукню. – опустила очі Софія.
- Що таке? Чому ти така не задоволена?
Софія фиркнула.
- Просто шкода тебе. Ти віриш , що султан тільки твій. Любить лиш тебе. Але чи ти знаєш що в мене був хелвет в Едірне? Тобі ж ніхто не розказав це – але я тепер також фаворитка. – Софія подивилася в стелю.
- Що ти кажеш? Я… не вірю…- прошепотіла Ягмур і розридалася.
- Він і не згадував про тебе в Едірне. Бачив тільки мене. Не здивуюся,якщо мене для цього і наказав взяти в Едірне – це ж було його бажання. – посміхалася Софія.
Ягмур обливалася слізьми.
*
Мелек калфа завершувала приготування нових покоїв Ягмур. Вона була радісна і пурхала як пташка. Прийшла Еміне:
- Все готово,калфо?
- Так, чекають нову жительку. Ви сказали їй?
- Вона бариться щось. Іди допоможи їй, Мелек.
Мелек закрила двері і пішла в кімнату фавориток. Ще з коридору вона почула істеричний плач . Вона стала під дверми і почула уривки розмови:
- Тобі просто потрібно зрозуміти – твоя дитина не змінить нічого. Тепер я теж в його серці – уже не тільки ти. – це був голос Софії. Мелек залетіла в кімнату:
- Що це тут таке?! – вона впилась в очі Софії Хатун. По її погляду вона все зрозуміла.
- Софія – до Міхрішах Султан іди, а не сидиш тут. – холодно промовила Мелек.
- Я просто розмовляла з нею…
- Стули пельку і йди геть, чи тобі допомогти? – урвала її калфа. Софія незадоволено зиркнула і вийшла.
Ягмур встала і обняла Мелек:
- Мелек, я зараз помру. Серце розірветься… він був з нею. В Едірне. Він не кохає мене…
- Ягмур, що ти таке кажеш? Нікого не слухай – він кохає тебе і це всім відомо! А Софія заздрить тобі – і не вона одна. Нікого не слухай – ти маєш бути спокійна і розважлива. Нікого! Чуєш?
- Вони були разом в Едірне…
- Може і були. Він султан – в нього можуть бути і інші . Головне хто в його думках – а не в ліжку. Думай про дитину. Ти речі зібрала?
- Ні…
- Швидко збирай. Тебе чекає переїзд. Побачиш свої покої.
- Дякую тобі, Мелек. – Ягмур витерла сльози і почала збиратися.
*
На засіданні Дивану метушилися паші. Прийшов великий візир:
- Паші,починаємо.
- Почекайте,нема Юсуфа Паші іще. – вигукнув хтось.
- А де він? – нахмурився візир.
- Не знаємо,великий візире.
- Вели привести негайно і знайти. Що за нахабство?
Алі Паша стояв осторонь від усіх і крутив щось у руці. Хто стояв ближче до нього,той бачив ,що це була срібна брошка у вигляді тюльпану.
*
Кадер Султан і сама не знаходила собі місця – ходила по кімнаті туди сюди. Нарешті,зайшла служниця.
- Що там? Ти знайшла його?
- Ні,султано. Наче крізь землю провалився. І ніхто його не бачив. На засіданні Дивану теж не було. Всі шукають Юсуфа Пашу.
- Іди геть.
Кадер сіла на диван. На столику стояла таця з обідом – навіть не зачепана. Юсуфа немає. Ніде немає. Невже з ним щось трапилося? Чи може він втік, відчувши щось неладне? Раптом його викрили… але ні,тоді б прийшли і до неї. А так султан до неї не заходить – образився. Та і вона тепер мусить сидіти тут в чотирьох стінах одна. Ягмур вагітна. Нічого,все одно нічого в неї не вийде – Кадер щось придумає.
Не довго Ягмур як царівна сидітиме сама в покоях – сама ж себе і погубить. А як не сама,допоможуть. Головне знайти надійну служницю,та на думку ніхто не спадає. Еміне вірна Міхрішах і боїться її. А про калфів говорити годі, Мелек взагалі пора згодувати рибам давно. Може і вдасться знайти тямущу дівчину,та як ,коли одні вороги?
Думки Кадер перервав голос аги:
- Увага,її величність Міхрішах Султан!
Що цій шельмі тут треба?Чого вона прийшла сюди? Кадер випросталася і очікуванні приходу тітки. Тітка сяяла як ніколи – посміхалася, сувора та пихата. Поряд її пишно вбрана служниця – ця Софія Хатун, вона також дратує Кадер. Хоча, не як Ягмур. Та хоча б не зрадниця.
- Вітаю, Кадер. Маєш що мені сказати?
- Ні,султано – не маю. – прошипіла Кадер.
- В тебе очі напухші. Ти плакала?- посміхається Міхрішах.
- Так , дуже за вами сумувала. – султана відвертає очі. Міхрішах не ковтає уїдливу репліку:
- Кадер,я прийшла повідомити тобі наше з Володарем рішення. Тобі потрібно відпочити і змінити обстановку – їдь в Едірне. На місяць,перепочинь. А потім повернешся і ми знову з тобою поспілкуємось. Твої покої там уже готові. Завтра зранку карета тебе відвезе.
Запала тиша. Кадер не очікувала цього, це її розбурхало.
- Султано, а як щодо розлучення? Коли воно?
- Султан прийме рішення на рахунок цього питання після походу. Ви і так не живете разом,чого ти ще хочеш? – підняла брову Міхрішах. Кадер зробила крок у перед і глянула їй в очі:
- Я хочу розлучитися. Хочу бути вільна.
- Паша тебе обтяжує?
- Обтяжує. Але це не ваш клопіт. Я хочу зустрітися з султаном.
- Він немає часу на тебе зараз. У нього багато справ. Приїдеш з Едірне і ви поспілкуєтесь – якщо до того часу нічого не станеться.
Кадер краєм ока помітила глузливу посмішку Софії Хатун. Вона взяла чорбу з таці і вилила суп на служницю.
- Як ти смієш,рабине?! Я тебе знищу!
- Я нічого не робила султано…я…- Софія істерично почала витирати сукню.