Дурепа
Ахмет не знав куди себе подіти. Він на світанку відправив Софію Хатун до Міхрішах . Вчорашній вчинок ятрив йому духу – наче це зрада коханій. Але ж він султан – не може бути тільки з нею. Проте як тепер дивитись на Софію Хатун?
А ось і вона. Відкриває двері – бліда як крейда:
- Султане, звістка зі столиці з гарему.
- Слухаю. – напружився султан.
- Ягмур Хатун вагітна.
- Вели негайно збиратися – я повертаюся просто зараз! – нарешті він відчув це щастя – скоро народиться його перша дитина.
15
Мейхане було в цей час битком набите людьми. Вже ніхто ні на кого не звертав увагу – усі пили вино і розважалися . Юрмилося купа хатун , які обслуговували постояльців. Вони і розносили напитки, і танцювали, розважаючи гостей, які не відводили очей. Одним з таких гостей був Юсуф Паша, одягнений як торговець. Паші в таких місцях – з’явитися зась. А він здавна любив тут відпочивати.
Він підізвав одну з дівчат, і сказавши їй щось, вони пішли на другий поверх мейхане. Юсуф був у гарному гуморі, обіймав її, і не здогадувався зовсім, що за ним пильно стежать. Він тільки встиг зайти в кімнату і сісти на ліжко, як слідом за дівчиною увійшло ще три чоловіка – всі в чорних тюрбанах , а в одного навіть лице закрите.
- Вийди, дівчино – і якщо хочеш жити – нікому ні слова і все буде добре. Ми просто поговоримо з нашим другом.
Налякана,вона знизала плечима і вибігла. Юсуф Паша встав з ліжка:
- Ви що таке собі придумали? Ви хто?
Чоловік із закритим обличчям вдарив його в сонячне сплетіння. Юсуф впав на коліна.
- Замовкни,зраднику. Кажи тепер – через кого передавав листи до шаха персів?
- Що ти верзеш?..- Юсуфа грубо перервав удар в голову .
- Не правильно – сказав чоловік із прикритим обличчям – я перехопив твого листа – тільки скажи хто тобі їх возив? І скільки вас – зрадників? Що шах собі думає?Кажи,псяча морда – бо я тобі горло переріжу!
Один з чоловіків в тюрбані дістав кинджал.
- Я не винен! Мене на це все підбила султана – це Кадер змовилась з шахом і хоче посадити на трон … - Юсуфа знову перервав удар:
- Та хто ти такий щоб згадувати її ім’я? Тварина зрадлива! – той що прикрив обличчя вдарив його ногою в обличчя. Юсуф впав і з носа його потекла кров.
- Паша,хай говорить – дайте йому сказати… - урвав його спільник.
- Замовкни! – урвав його чоловік з прикритим обличчям.
- Хаха,Паша – а я тебе не впізнав. Ну , Алі Паша – я такого від тебе не очікував. Ти не такий дурний, як уважає султана – вставив репліку Юсуф, витираючи кров.
Алі Паша відкрив обличчя і схопив Юсуфа за шию:
- Кажи, що ти задумав, і я не задушу тебе – тебе кинуть в темницю як зрадника і султан тебе велить судити.
- Алі…але це все Кадер… це все вона і …. – пальці Алі стиснули його шию міцніше.
- Не смій вплутувати сюди її ім’я! Це ти її підбив.
- Я її звабив..Паша…але зрадила вона…це все Кадер Султан і….- Алі душив Юсуфа далі, не тямлячи себе від люті – і Явуз…. – устиг прошепотіти Юсуф і це було останнє його слово.
- Алі Паша,ви убили! Він мертвий! – спільники відтягнули Алі від тіла.
- Я знаю. Він ні в чому б не признався – верзе дурню. Ви забудьте все що чули – султана ні в чому не винна. Винесіть труп і киньте в море. Це кінець цієї собаки. – Алі присів над тілом і побачив Юсуфа брошку з срібним тюльпаном – брошку Кадер Султан. Він висмикнув її і поклав в кишеню. «Я її звабив». Паша плюнув з відразою на мертвого і встав на ноги.
*
Ягмур Хатун не тямилась від щастя. Погладжувала живіт, якого ще і не було видно, тим більше у вільній сукні. Вона стане матір’ю першої дитини. Буде Хасекі. Народить від коханого. У двері постукали:
- Увага! Його Величність султан Ахмет Хан !
Двері відчинились – і коханий перед нею. Втомлений дорогою, та щасливий. Простягає руки і хоче обійняти її. Ягмур занурюється в його обійми. Вона нарешті спокійна.
- Ти подарувала мені таке щастя і спокій. Я тебе кохаю, моя майбутня султано. – Ахмет поцілував її і погладив волосся.
- Мені було без тебе дуже сумно.
- Але розлука скінчилася – я тепер з тобою. І думкою я завжди з тобою – крім державних справ ти єдина, хто цікавить мене. – Ахмет після цих слів відчув гіркий смак ночі з Софією Хатун.
- Султане… в нас буде дитина. – посміхалася Ягмур.
Султан гладив її біляве волосся :
- Ти зробила мене на сьомому небі від щастя. І я тебе ощасливлю – обіцяю. В тебе така гарна сукня сьогодні .
Ягмур і справді неймовірна в цій фісташковій сукні із золотою вишивкою. Вони сіли біля маленького віконця. Ахмет обійняв дівчину .
- Кадер не займала тебе?
- Ні, все було добре,присягаюсь.
- От і добре. Але я її все одно відішлю.
*
Софія Хатун принесла тацю з лук умом Міхрішах Султан. Це був її улюблений – трояндовий. Вона веліла роздати його всім у гаремі з нагоди вагітності Ягмур. Софія була бліда і засмучена .
- Ти така втомлена, Софіє. – Міхрішах вкинула шматочок лукуму.
- Дорога важка,султано.
- Не бреши. Тебе засмутило це – вагітність Ягмур. Бо тепер ви суперниці. Але будеш розумна – теж завагітнієш. А будеш опускати руки – нічого так не досягнеш, Софіє. Ти змогла провести з ним ніч – зроби все, щоб провести і другу. Ягмур його затьмарила – але вона слабка. Я не люблю слабких. Як-от Фатму Султан. – замислилася Міхрішах.
- Як накажете,султано. – опустила голову Софія.
- Софія, відкрий ту скриню і візьми собі верхню сукню. Ти висока. Тобі більш личитиме.
Софія дістала зі скрині просто розкішну сукню – з золотою вишивкою, з довгими широкими червоними рукавами. Гідна султани. Такої сукні вона не бачила ні в кого.
- Одягнеш на наступний хелвет. А зараз іди спати. Відпускаю тебе на сьогодні. І їж лукум – у горлі не застрягне.
- Дякую вам,найщедріша султано. – Софія вклонилася і вийшла. Вона пішла у свою кімнату і відчинивши двері побачила султана, який обіймався з Ягмур Хатун. Софію це розлютило.
- Володарю. – вона вклонилася і поклала сукню.
- Вітаю,Софіє. Як там султана? – привітно озвалася Ягмур.
- Вашими молитвами. Я піду в гарем. – пробурчала дівчина і вийшла.
- Дивна вона стала… образилась на щось. – замислилася Ягмур.
- Не думай про це. Вона тобі тепер не рівня. – пригорнув її знову султан.