У цю ніч
Мелек не могла заснути – вертілася в ліжку. Крутила в руках хрестик – її оберіг,що ледь не знайшла Кадер Султан,коли з нею розмовляла. В палаці таке зась калфі. Її обернула Еміне в іслам,наказала азі зробити її мусульманкою,бо «невірна» не стане калфою ніколи. Та Мелек так і не відреклася від своєї істинної віри,вона ніколи не переставала вірити в Бога. В хвилини розпачу і радості вона зверталася саме до нього. Але якщо хтось взнає – голову відріжуть. Не можна його носити,навіть потай. Калфа сховала хрестик під подушку. Еміне давно з нею не живе – вона вже одна і на поверсі фавориток,стежить за ними. Тому Мелек сама в кімнаті з своїми печалями.
Чого Алі не сказав що було в листі? І що він тепер зробить з тим,що прочитав? І що в нього в голові?... Чи любить він досі Кадер? Чи простив її за ту ганьбу? Чи кохає її досі,як тоді коли вона вперше побачила їх разом…
Але чому вона взагалі думає про Алі Пашу? Він недосяжний. Одружений іще досі. Сьогодні не живуть разом,завтра живуть. На калфу з гарему він ніколи і не гляне. Цього не буде – навіщо тоді думати про нього? Потрібно його забути і ніколи не звертатися до нього. Потрібно просто забути… чому ж це тоді наскільки складно?
Раптом стук в двері. Вночі? Хто б це міг бути? Невже це Алі Паша прийшов розповісти що було в листі? Лихо,а вона в нічній сорочці . Накинувши на себе швидко верхню сукню, Мелек відчинила двері. Та перед нею стояла … Ягмур Хатун.
- Що таке,Ягмур? Чого тобі треба від мене уночі? – уїдливо посміхнулася Мелек.
- Мелек… не можу,так живіт мене тягне. Я вже і плакала,не знаю..
Калфа зблідла:
- Нічого собі. Може щось з’їла?
- Та ні,воно зовсім не так. Як ніколи..- Ягмур вся скрутилася.
- Давай,лягай на моє ліжко. Я пішла за лікаркою. – Мелек зачинила за собою двері і її з’їла темрява коридору. Хоч би не сталося біди. На зустріч раптом їй вибігла наложниця з гарему:
- Мелек-калфо…
- Кажи,що таке ? Я поспішаю.
- Там наш султанзаде … влаштував дебош. Випив вина знову і… Тебе,калфо,кличе. Каже що не піде..
- Де він? – розлютилася Мелек. Немає його валіде – ось він і влаштував.
- Біля нашого класу.
- Біжи в гарем,я все владнаю. – Мелек побігла до класу і там уже і був Огюз ага. Метін і справді був п’яний – в сорочці розстібнутій , без кафтана. Кричав щось. Та побачивши калфу,пом’якшав:
- Мелек,чому я не знайти тебе,коли ти так потрібна?
Мелек вклонилася і опустила голову:
Він підняв її за підборіддя:
- Я просто хотів з кимось поговорити. А всі мене відправляють геть,як собаку.
- Ми просили вас відпочити,султанзаде…- втрутився Огюз ага.
- Ні! Цього не буде ! – махнув рукою той.
Мелек взяла його за плече :
- Ага правий,султанзаде,вам потрібно піти в свою кімнату . Пора спати і відпочивати. А завтра поговорите про все,що потрібно. А зараз уже пізно.
Він подивився на неї з ніжністю і ще з чимось невловимим і терпким у погляді :
- Ну гаразд,Мелек. Але проведи мене.
Мелек перевела погляд на Огюза,але від того уже і слід простиг.
- Ну гаразд. Але не гаймо час – вам пора спати.
Вони майже всю дорогу ішли мовчки і лише коли до покоїв Метіна лишився один поворот, він взяв її за руку. В нього були гарячі пальці , Мелек захотіла втекти.
- Мені сумно без тебе,Мелек. Залишся зі мною. До завтра.
- Я не можу,султанзаде. Мене чекає фаворитка,вона хвора…
- А ти моя фаворитка. А я хворий тобою – в його подисі калфа відчула хміль. Метін захилився щоб її поцілувати,та вона відсахнулась.
- Мелек! – крикнув він.
- Я не можу,мені пора…- смикалась Мелек. Вона почула швидкі кроки з-за рогу.
- Султанзаде! – за ними стояв Алі Паша.
Метін відпустив дівчину. Мелек відразу вклонилася і побігла геть.
- Паша,хто ти такий щоб заходити мені за спину? Га? – зухвало відказав Метін. Алі підйшов ближче:
- Султанзаде. Ця жінка в гаремі вашого двоюрідного брата – володаря. Вона служить його наложницям і султанам. Вона має бути в гаремі. А не у вас в покоях – вона не ваша дружина. – Алі тремтів. Йому було страшно говорити подібне,але він не міг себе стримати.
- Паша,як ти смієш мені наказувати?! – Метін лютував.
- Я просто хочу,щоб ваша мати не засмучувалась. З вашого дозволу. – Алі зиркнув на нього з-під лоба і пішов далі.
- Я тобі не дозволяв іти. – крикнув Метін. Алі не розвертався.
*
Ягмур вже втратила лік часу,поки нарешті Мелек не повернулася з сонною лікаркою – бідолаха спала. Вона помила руки і приступила до огляду фаворитки. Закінчивши , вона прошепотіла щось калфі. Мелек посміхнулася.
- Дякую, Шекер Хатун. Можеш далі спати. Може що добре насниться.
- Що зі мною,Мелек? – перелякано прошепотіла Ягмур. Мелек сіла на ліжко і простягнула їй відвар:
- Пий, тобі стане легше. Кілька місяців і все мине.
- Я здурію – скажи що зі мною!
- Годі, Ягмур. Ти вагітна. Народиш шехзаде – першого. І ніхто тебе більше скривдить. – калфа погладила їй живіт. Її вже перестало трусити,після пережитого. Алі вчасно навідався…Врятував її. Та зараз це не головне.
- Вітаю тебе.
- Невже! – Ягмур тішилась і не тямила себе від радості. – Я вагітна!
- Еміне завтра вже повідомлю. А вона повідомить султану.
- Він зрадіє?
- Авжеж. Перший спадкоємець.
- Я так боюсь його втратити…
- Не думай про це – Мелек взяла її за руку – Думай тепер про майбутню дитину. Іди до себе спати і ні про що не турбуйся.
- Дякую тобі. – Ягмур обійняла Мелек і пішла в свою кімнату.