Я кохаю іншого
Алі Паша перечитує листи від різних корпусів яничар, нотує куди ще слід поїхати, чого не вистачає яничарам перед походом,але думки його такі неслухняні – він живе відтепер один. Без Кадер Султан. Ходять різні чутки, до цього всі осудливо ставляться. А як ставиться до цього сам паша? Він наче заморозив своє серце – не хоче про це думати. Вона його ніколи не кохала, завжди вважала слугою. Проте серце болить – він дійсно любив її як жінку. І чи зміниться щось – невідомо. Вечір уже заполонив покої паші своєю пустотою. Різні думки верзуться в голову. Аж раптом стук в двері.
- Заходьте! – але кому що треба у вечірній час.?
Запах кориці, фіолетова простенька сукня і така ж фіолетова хустинка на голові – Мелек калфа. Чого вона хоче у такій порі? Що їй може бути потрібно, невже щось сталося?
- Паша. – вона вклонилася і опустила голову.
- Мелек, що трапилося? Чому ти прийшла сюди?
- Паша,я … я просто знайшла дещо. В саду… Не знаю кому розповісти і прочитати сама не вмію. І не знаю кому довіритися. – дівчина обережно підняла погляд. Її великі очі, ніби в лані, були широко розплющені від подиву.
- Прочитати? Що ти таке знайшла,карту скарбів? – посміхнувся Алі. Дівчина потупила погляд.
- Ні,Паша. Листа знайшла . – вона простягнула загорнутий папірець Алі. Він постукав пальцем по її руці:
- Чому до мене прийшла,Мелек? Чому не до башкалфи?
- Я просто навіть і не знаю,що там може бути написано,але Еміне Хатун показувати боюсь…
- Он як. – Алі розгорнув листа і задумливо пробігся рядками. Паша швидко зблід і посмішка з нього спала:
- Це перська мова…
Прочитавши написане,Паша підніс листа до свічки , але запитав у Мелек перед тим як підпалити:
- Вона тебе бачила? В саду.
Мелек мовчала, не знаючи чи сказати правду – чи краще змовчати , збрехати…
- Мелек, відповідай! – крикнув паша.
- Так.Бачила мене і Ягмур хатун. І паша бачив …
- Замовкни. І про те що знайшла забудь – султана тебе накаже стратити, як ось запідозрить. А вона запідозрить – паша спалив листа над залізним блюдцем. Калфа опустила очі і чекала що він скаже.
- Іди,Мелек. І зроби все,щоб Кадер тебе не запідозрила,веди себе природньо і не потрапляй їй на очі. На вулиці дощ – вона надіюсь подумає,що лист розмокнув і змішався з багном. Іди в гарем і будь там тихо, не привертай увагу. Зрозуміла мене? – Алі підвів на неї свої горіхові очі. Вона на нього не подивилася. Вклонилася і вийшла. Паша сидів мовчки і не міг повірити тому, що бачив на власні очі. Запах кориці ще довго витав у повітрі.
*
Після полювання Ахмет був сповнений сил – йому бракувало чогось такого. А надалі не буде часу ,тим більше ще і перед походом. Вечеряти умовилися разом з тітонькою Міхрішах. Старий палац був пустий і холодний, та саме в його тишині Ахмет відчув спокій і з його плечей нібито спав тягар – йому стало легко на душі. Відпочити і відволіктися,ось що хочеться найбільше.
Міхрішах Султан, як завжди владна і статна, вона не любила старий палац – але була рада також втекти з Топкапи. Вона одягнула коричневу парчеву сукню з широкими рукавами, Софія Хатун дбайливо заклала їй волосся коштовними шпильками.
Та і сама Софія неабияк прибралася – на ній була яскраво-рожева сукня з вишивкою . Каштанове волосся завите і розпущене. Навіть хворобливий вигляд з неї трохи спав.
Подали дичину, впольовану сьогодні. Косулю , а також засмажили зайців. За вечерею Ахмет мовчав, хоч і був в гарному настрої і повсяк час ловив на собі погляд Софії – вона пильно його оглядала.
- Ахмете, ти вже визначився із намісником?
- Так, султано. Наші з Аязом Пашею погляди розбіглися – проте я не думаю,що передумаю найближчим часом. Час покаже – чи було це рішення на користь.
- Головне не ризикувати,якщо не впевнений.
- Постараюсь,султано. – посміхнувся володар. – А ще,доручив візиру починати пошук нареченої для султанзаде. Якщо звісно має когось на думці, нехай скаже. Я думаю, це буде хтось з Європи. Або можливо зі Сходу.
- Ти хочеш щоб мій син поїхав зі столиці? – Міхрішах перестала їсти.
- Не обов’язково. Та можливо і це – проте ще рано про це говорити. Я б хотів поговорити про Кадер.
- Що саме? – підняла брову султана.
- Я вирішив відправити її в Едірне,сюди. В старий палац. На місяць – нехай подумає про свою поведінку.
- А розлучення? Ти говорив з Пашею?
- Очі Паші самі за нього говорять. Він не хоче розлучатися. Та це буде ясно після походу. Перед ним я не дам згоди на це розлучення. Та Кадер відішлю поки. Накажіть підготувати їй покої та все необхідне. А щодо Фатми Султан..
- А щодо Фатми – я б лишила її в Топкапи. – посміхнулася Міхрішах.
- Чому так? – підняв погляд султан.
- Вона і так весь час горює. А в Едірне буде тільки гірше,султане. Тут я візьму її під контроль і все буде добре. Їй полегшає.
- Нехай. Фатма Султан мене не непокоїть – інша справа це Кадер. – Ахмет відставив свою тарілку .
Міхрішах перезирнулася з Софією,встала і сказала:
- Тобі слід відпочити,Ахмете. Я вас залишу – я втомилася і хочу спати. – султана всміхнулася як лисиця і пішла, лишивши султана з своєю служницею наодинці в покоях. Софія опустила очі:
- Повелителю.
- Ти сьогодні дуже гарна, Софія Хатун. – посміхнуся султан.
- Дякую,володарю. Може сказати агам щоб принесли вина?
- Скажи.
Софія скрадливо посміхнулася . Вона відчувала, що все пройде добре. Вона не Ягмур – вона вміє брати своє тут і зараз.
*
Кадер Султан не тямила себе. На вулиці така злива і вона ніде не може знайти того триклятого листа! Вона навіть не прочитала що там. Є надія, що вона знищить написане, але що якщо коли його хтось знайшов? Лист написаний правою рукою перського шаха! Особисто їй. Ні, краще не думати про це.