Лють
Айсун була готова – її нарядили в білу сукні,розшиту маленькими перлинками . Вона не могла собою намилуватися. Вона пахнула трояндами і вже уявляла як її побачить володар. Вона ішла Золотим Шляхом і посміхалася до башкалфи.
- Я зайду перша , хатун. – Еміне її поплескала по плечу і ага впустив її в покої султана. Ахмет сьогодні не просив готувати Ягмур – він з візиром працював з картами,готувався до майбутнього походу. Він здивувався приходу башкалфи.
- Еміне,я сьогодні не кликав фаворитку. Чому ти привела її?
Еміне почервоніла :
- Султане,я розумію,та… Міхрішах Султан мені наказала підготувати дівчину,то ж я…
- Нехай заходить. – махнув рукою султан і промовив до візира : - Аяз Паша,покажу вам свою фаворитку – майбутню султану.
Аяз Паша ствердно закивав і його очі загорілися – добра новина. Та двері відчинилися і зайшла інша дівчина – не Ягмур.
- Це ще що таке! Хто ти така? – гримнув султан.
- Айсун Хатун,повелителю . – налякано проказала дівчина.
- Вийди геть! Це ще що! Еміне! – в покої зайшла башкалфа і опустила голову.
- Еміне,без мого бажання нікого мені не приводити. Забери дівчину і більше я не хочу таких ситуацій.
- Володарю,Міхрішах Султан сказала…
- Я закінчив. Можете виходити і йти в гарем. – султан поправив поли кафтана і сів назад за стіл. Візир розсміявся:
- Ваша тітонька просто піклується,щоб ви не зациклились на одній дівчині,маючи гарем. Потрібні нащадки – чим більше,тим краще.
- Я це розумію. Я розумію,що я султан і не можу бути з однією жінкою. Та в моєму серці тільки вона. Я без її відома не зміг би прийняти іншу.
- Султане,це є любов. Але чи це правильно?
Це питання так і зависло в повітрі.
*
Ягмур Хатун розбудила Мелек-калфа і сказала збиратися – султан хоче поснідати разом з нею на терасі. Ягмур почувалася трохи розбитою після зустрічі з Кадер . Вона навіть зняла сережки. Вухо досі було бурякового кольору. Тому вона дуже зраділа,що зможе побачити султана.
Ішовши через гарем,вона спіймала на собі косий погляд Богдани Хатун. Дівчина була заплакана і сиділа не в звичайній одежі наложниці – а в білій сукні.
- Що з тобою, Богдана?
- Відчепись! – випалила дівчина.
- Так дівчата,це що таке,Айсун Хатун – іди вмивайся ще раз і переодягнись. І не влаштовуй сцен – бо я тобі знайду роботу . – гаркнула на неї Мелек-калфа.
Коли вони вийшли з гарему, Ягмур прошепотіла:
- Що це з нею?
- Вона тепер Айсун – Огюз ага зробив її мусульманкою. Я дала їй нове ім’я. Вона так забажала. Її відправляли до володаря – та той її виставив. Тебе тільки хоче бачити. – Мелек ковтнула посмішку.
Ягмур зашарілася. Відправили ще когось..це було зрозуміло,що таке має трапитися. Проте султан нікого не хоче. Дівчина посміхнулася.
- Ти мені не посміхайся,Хатун – а народи дитину султану. Тобі треба закріпитися. – сказала калфа,поправляючи Ягмур зачіску.
Вони побачили,як заносять речі в пусті покої : диван,столик,шафи .
- Що це таке? – запитала Мелек в аги.
- Нові покої Алі Паші.
- Це і султана тут житиме?
- Ні,Паша тепер житиме один.
- Хм..- Мелек кивнула до Ягмур і вони пішли далі. Паша тепер житиме окремо – он як все обернулося. Тож..він не змовник?
Вона довела Ягмур до покоїв,постукала,щоб ага відкрив двері і посміхнувшись фаворитці пішла назад у гарем у справах. Проходячи знову біля нових покоїв Алі вона зустріла і самого Пашу. Вклонилася і хотіла йти далі. Та Алі її затримав – легенько взяв за зап’ястя:
- Мелек, попроси когось з дівчат поприбирати в цих покоях. Помити усе до вечора.
- Так і зробимо,Паша. - Мелек не задавала питань Це не її справа.
- І…і вибач мене. За те,що сталося в саду. – Алі пішов коридорами далі,а Мелек дивилася йому услід,поки він зовсім не зник з поля зору.
*
Султан зацвів поруч з Ягмур Хатун. Він обіймав її і раптом сказав :
- Ягмур,я хочу щоб ти стала султаною. Хочу щоб ти народила мені дитину. Хочу щоб ти була матір’ю моїх дітей. – він поцілував її в лоб.
- Султане,я не можу без тебе. Скучила дуже.
- Тому така похмура,моя ніжна квіточка? – посміхнувся Ахмет.
- Я не похмура… просто скучила дуже. Ти багато працюєш перед походом.
- Так,потрібно владнати дуже багато справ. Я не знаю скільки часу я буду в поході. І чим ближче до осені,тим менше буде в мене часу,Ягмур. Тому не побивайся так – в моєму серці тільки ти. Але… - Ахмет випустив дівчину зі своїх обіймів.
- Але? – Ягмур відсахнулася від повелителя.
- Але я султан, Ягмур Хатун. Вчора тітка Міхрішах прислала мені наложницю – я її відіслав. Та вона вірно мислить – падишах не може бути лише з одною жінкою. Імперія має мати багато нащадків. Я не можу пообіцяти тобі , що до мене більше не прийде жодна наложниця – принаймні поки не матиму достатньо дітей. Та можу пообіцяти,що жодна більше не увійде в моє серце. – він узяв дівчину за руку. Її темні очі світилися від сліз.
- Я.. я кохаю вас,султане – прошепотіла вона.
- І я присягаюся своєю владою,що кохаю тебе,Ягмур. Не плач,дощова дівчинка. – він стер сльозу з її щоки – я просто хочу щоб ти все знала і зрозуміла мене. І ти мені все кажи – щоб я розумів і тебе.
Султан прибрав пасмо за вухо дівчини і побачив,що її вухо досі червонувата і на місці,де має бути сережка невеличка рана – кров запеклася.
- Що це таке, Ягмур? – він перелякано глянув на дівчину,а та опустила очі.
- Це випадково,я зачепилася…
- Тоді чому ти не дивишся мені в очі? Тому що ти мені брешеш,Хатун! – Ахмет взяв її за підборіддя. – Скажи хто до цього причетний і я відрубаю йому голову.
- Я не зможу таке сказати ,султане. Вибачте, це таке приниження. – Ягмур плакала.
- Це моє приниження – хто образив мою фаворитку,той мене образив. Ага,поклич Мелек-калфу!
- Ні,не потрібно – я розкажу – Ягмур взяла султана за руку.
- То кажи – бо я з усіх калфа і агів спитаю за тебе.
- Це випадково.. зробила Кадер Султан. – дівчина опустила голову.